Майн шрайбен


Автор: New York
Кількість записів: 11

Also sprach Zarathustra.

Маразм про світле майбутнє (п’єса з елементами реалізму)

Дійові особи:

Лєнін (він же Вождь) — закам’янілий символ хуйні, яка творилася ніхто не пам’ятає з якого по який рік.

Замістітєль Виконуючого Обов’язки Управління у Справах Виробничого Потенціалу Непрацюючого Населення України в Полтавській області (він же ЗВОУСВПНН) — ніхуянероблящий держслужбовець районного масштабу, який кожного вечора перед сном вчить напам’ять свою посаду.

Панас та Тарас — політичні та громадьські діячі, прєдводітєлі вишиванщиків. Люблять пафосно пиздіти і обсерати Лєніна.

Микола Смеречник — заслужений діяч мистецтв Віблів. Любить співати про дерева.

Термінатор — красівий накачаний ексгібіціоніст із будущого.

Петро Симоненко — поет.

 

Дія перша (і остання)

Дія відбувається у другій половині ХХ століття.

Посеред запиленої площі якогось міста-героя стоїть позбавлена художнього смаку статуя Лєніна. Лєнін пафосним жестом вказує десь у бік міського кладовища. Сам він виглядає непривабливо: його тіло на мать його йоб пофарбоване непрестіжною краскою марки «Серебрянка», а на постаменті цією ж краскою наляпаний напис «ВІКТОР КРУГ ЖИВ». Голова Вождя має на собі ярко виражений слід людських екскрементів та дірку в глазниці — це результат політичної діяльності мєсних вишиванщиків Панаса та Тараса.

Біля потворної статуї зібралось невеличке столпотворєніє: кілька десятків актівістів з одинаковими прапорами та фанфарами голосно і водночас пиздять.

«… і шо він зробе?! Йому дочку в Лондоні треба содержать. Вона там учицця. А може й робе вже. Магазін, кажуть, свій відкрила…»

«… я б їх всих повісив би нахуй! Сіки можна це терпіти?! У мене криша дома тече, на огороді жуки їдять картошку, а вони зі своїми виборами доїбались…»

«… та сто підісят. Ну та й то неплохо! Мені казали, шо он, у Папая, менше платять. Тільки гречку предлагають…»

«… А то шо на голові? Гімно чи шо?! (тихенько сміється) Я їбу! Хочби хоть витерли нормально…»

Глибокофілософські балачки актівістів перебиває неприємне гиркання мікрофону. До трибуни, шо стоїть недалеко від Лєніна, підходить Замістітєль Виконуючого Обов’язки Управління у Справах Виробничого Потенціалу Непрацюючого Населення України в Полтавській області і, кашлянувши в мікрофон, розпочинає свою рєч.

ЗВОУСВПНН: «Дорогі співвітчизники! Сьогодні, у цей пам’ятний для нас всіх день, я хочу від усього серця поздравити вас зі святом і нагадати, якою дорогою ціною було здобуте наше щастя... До мікрофона запрошується Лауреат віблівської премії митців України Микола Смеречник!»

У актівістів реакція на ці слова неоднозначна: частина махає прапорами і хлопає, частина нишком продовжує пиздіти про жизнь, а ще частина тупо луще кабачки. Звучать фанфари.

Водночас із Миколою Смеречником, який піднімається до трибуни, позаду натовпа із актівістами образується величезна шарова молнія. Через кілька секунд вона вибухає, зачепивши двох мудаків з прапорами поряд, а на її місці вознікає обнажонне сексуальне мужське тіло — Термінатор.

Термінатор до двох мертвих мудил: «От гандони блядь! На дорогу повилазили. Правил вобщє ніхуя не знають. Права за сало покупляли.»

Термінатор приєднується до столпотворєнія. Актівісти на це не зважають; вони дуже зайняті слуханням нового хіта Миколи Смеречника «Ой, смереко!»

Через хвилину на площі з’являється отряд вишиванщиків із плакатами Бандери та Петлюри, а також написами «Свободу Юлі!», «Комуняку на гілляку!» та іншою неінтірєсною нікому, окрім них, хуйнею. Одягнуті вони у класичний одяг вишиванщиків: вишиванки та чорні жіночі чулки на головах. Поверх чулків на кожному другому вишиванщику одягнутий модний солом’яний бриль. На чолі вишиванщиків спереду йдуть їх лідери — політичні та громадьські діячі Панас та Тарас.

Панас, дивлячись на столпотворєніє актівістів: «Блядь, вже зовсім гади страх свій потіряли. Невже гімно та дірка в голові Вождя їм зовсім похуй і не навчить нічому?! Тоді я можу обісрати їх і навіть того мудака, що так красіво виє про смереку.»

Тарас: «Не поспішай, мій любий брат по духу. Мені ти теж залиш хоч трохи слави. В ім’я країни і свободи я заїбеню каменем по пиці того козла, що прославляв тут празнік. О, так! Історія нас не забуде!»

Панас: «Все так і є, мій любий друже. Але ж ці подвиги великі — ніщо у порівнянні з силою і духом народу нашого. Тому я думаю, що треба цей крок до щастя і свободи зробити нашому народу. А ми їм надамо нагоду.»

Тарас: «Ми подаруємо свободу всім людям добрим на святій землі! Я дам указ своєму брату (одному з тих, що в колготках жіночих воює за Вкраїну рідну) роздати всим тут по гіллякі. Нехай ідуть до актівістів і зроблять з них мені трофеї. А ми з тобою, любий друже, на шухері стояти будем. А то я чув, що Термінатор нас може атакувать із тилу. А я їбав такі розклади! То сила страшна... (мєчтатєльно) Нам би його в брати!

В цей час Микола Смеречник припиняє свій спів і до трибуни виходить поет Петро Симоненко читати вірші.

Петро Симоненко: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників-заброд! Ви, байстрюки катів осатанілих, Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!

Термінатор собі під ніс: «Пиздиш хуйню ти, Петя, однозначно. Я тут з майбутнього до вас прибіг. І знаю точно: через три секунди піздєц вам всим. Всі ляжете до моїх ніг.

Через дві з половиною секунди на актівістів з усіх боків нападають вишиванщики з дикими криками «Комуняку на гілляку!» і «Геть попсову владу!» В кожного із вишиванщиків у руках гілляка заточена на кінці із вишеньки-черешеньки нехуйових розмірів. Декілька хвилин на площі панує хаос. Термінатор, який в цю мить схожий на звичайного ексгібіціоніста, спокійно спостерігає за неправомірними діями вишиванщиків, які по черзі нанизують актівістів на загострені гілляки. Деякий час актівісти кричать, а потім померають.

На трибуну переможно піднімаються Панас і Тарас. Глядач не відразу помічає, що в руці Панас тримає невеличкий кульочок із екскрементами власного виробництва. Їх оплесками вітають вишиванщики. Вони вимахують чорно-червоними прапорами та гілляками із нанизаними на них актівістами.

Панас стає на стульчик і починає мазати голову Лєніна свіжими екскрементами, в той час як Тарас вєщає у мікрофон.

Тарас: «Отак ми, браття, створюєм свободу! За Україну можем постоять! Ви будете їбати активістів, а ми з Панасом вас будем їбать.

Звучать фанфари, в небо підлітають і падають солом’яні брилі. Настає атмосфера гармонії і братерства.

Завіса.

 

Присвячується патріотам і самі знаєте кому.

Поділитися:
18 червня 2013, 14:54 | Блог: Майн шрайбен


Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Щоб прокоментувати матеріал, Вам необхідно зареєструватися, або увійти на сайт під своїм логіном




Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації