Творимо...


Автор: Професор
Кількість записів: 8

Всупереч загалу...

Уривочок з книжки...

Не впевнений, що це хтось читатиме... А там...

 

Петро Срака

Всі події та особи є вигаданими.
Будь-яке спів падіння з реальними
Подіями чи особами є випадковістю

«Треба сходити попити води!...»
Ці слова гуділи в голові Акакія вже кілька хвилин підряд. З одного боку, не хотілось вилазити з-під теплої ковдри, з іншого – похмілля примушувало. Акакій  пити не любив. Але – на зустрічах з «стратегічними партнерами» доводилось. На ранок було завжди одне й те саме, похмілля і лінь. Лінь навіть встати попити води. А треба…
Напившись кількома жадібними ковтками, Акакій повернувся до ліжка і штовхнув за плече голу кралю. Коли та розплющила очі, помахом руки їй вказав: забирайся! Та поквапцем встала, і пішла, зовсім гола, швидко збираючи з підлоги свої речі. Коли вона зачинила двері, Акакій з легкістю видихнув, впав на ліжко та включив телевізор. Вранішні новини він дивився виключно наодинці.
Один канал розказував уже щось другорядне, інший теж.. Нарешті знайшовся той, де новини ось-ось почнуться… Акакій зівнув, і зробив ще кілька ковтків з пляшки… 


- Екстрена новина, яка сколихнула всю країну, - правильно поставленим голосом з такою ж тривогою у ньому розпочала ведуча. – Ряд жахливих вбивств, який прокотився у кількох областях,  були вбиті голови районних адміністрацій у… - ведуча почала перераховувати райони, Акакій за звичкою почав рахувати… вісім, дев’ять, десять… чотирнадцять… - Всі вбивства стались близько 2-х годин тому, у приблизно однаковий час. Міліція коментарів не дає…
У голові Акакія стало тихо і пусто. Він вже не розумів ні слів, ні побаченого по телевізору… Все. Срака його з їсть. Ось чому розривався телефон дві години тому, рештки якого валяються по кімнаті. І стукав начальник охорони у двері так наполегливо неспроста. Він прожогом підскочив до дверей, клацнув замком. Під дверима стояв начальник охорони, нервово курив, на підлозі валялись десятків зо три недопалків. Побачивши Акакія, лоб у нього в ту ж хвилю спітнів, але більше не було помітно жодного хвилювання.
Акакій одним порухом плеча змовницьки затягнув його в квартиру, іншим гримнув дверима. Клацнув замок. Кілька секунд стояла повна тиша. Начальник і Акакій оцінюючи дивились один на одного.
_ Я тебе вб’ю, – прошипів надсадно Акакій. – Що, нема здоров’я двері зламати? За що гроші отримуєш, га? – Знову запанувала тиша. – Лікаря мені. Нашого.
- Лікар вже тут, Акакій Павлович. У Вас вже близько трьох годин тяжкий гіпертонічний криз. До лікарні не звертались, звісно, щоб не надати резонансу. – Завченим тихим і впевненим голосом відповів йому начальник і простягнув телефон. – У Вас при падінні телефон розбився. Ви відстороните мене від служби, за те, що я занадто довго шукав сім-картку.
« Чортова картка!» - пронеслось в голові у Павловича, але вони без команди разом скочили, й побігли в кімнату, діставати картку з рештків телефону. Її знайшов начальник, і швидко вставив у новий апарат. За цей час він встиг швидко дослівно переповісти про власні перемовини з усіма, з ким він розмовляв за останні 3 години. «Дружина чомусь не телефонувала», несподівано подумав Акакій. І вона, і Срака не повірять… «Це погано, погано… Викручусь.»


    Петро Трохимович, звісно – не повірив. Але – так само звісно – й виду не подав. Коротко і піднесено ( а з тих пір, як вони з Акакієм стали керувати країною він переважно так тільки й говорив) запросив до себе. Негайно. Та на час його запрошення Акакій був вже недалеко від резиденції Правителя Гідності.
У країні, фактично, було двоцарювання. Правитель Гідності завідував охороною правопорядку і військовими, Правитель Достатку – всім, що могло принести гроші. Всі розуміли, що має залишитись  один, і жоден не знав, хто це буде. Підтримка гоїв коливалась від одного до іншого, підтримка  владних коридорів трималась в статус-кво , але щохвилини могла стати вкрай хиткою. Для захисту правителів від народу країна змушена була вести війну. Щоправда, це був ще й пречудовий спосіб для заробітку. І миршавий Акакій, і дорідний Срака устаткували консенсус саме з цих банальних причин.
-  Як здоров’я, Акакій Павлович?.. – з незначною іронією у голосі, промовив Правитель Гідності. Він жестом запросив його до крісла поряд із собою, і клацнув мишею. На екрані з’явились документи, фотографії.  Акакій жестом намагався показати «Бог з ним!»,  а вийшло більш схоже на «Відчепись». Іншого разу Трохимович на це б відреагував. А зараз…
- Почерк кругом один і той самий. Ніхто нічого не бачив. Відбитків немає. Є сліди шин. Всі свідки повідомляють одне й те саме – камуфляж, жоден з нападників не сказав ні дружині , ні дітям ні слова. Тільки жести і використання сили. У всіх випадках смерть наступила від багато чисельних ударів по голові важким предметом, ймовірно каменем. Знарядь вбивства не лишилось на жодному місці… - з монітора чеканила чиясь чітка й схвильована доповідь…


… Додому Акакій повернувся пізно. На його превеликий подив, першою до нього кинулась дружина, обняла і не відпускала. Поки вона його так тримала в коридорі, мочивши щоку гарячими слізьми, він відчув, що вибивається з протоптаної колії. Краєм ока встиг помітити, що за ними з таким же подивом спостерігає з-за кута кімнати й дочка. Чоловік відчув неприємне пекуче відчуття в животі.
Повечерявши, Акакій зачинився в кабінеті та сказав, що «трохи попрацює». Та клацнувши ключем, вклався на підлогу і лежав, заплющивши очі. Увесь день почав здаватись сном. Бубніння всіх радників і доповідачів сплелись в одне бджолине глухе гудіння «дз-з-з-зу…»  Щось не давало спокою Акакію. Немов зачитали вирок у суді, а ти ще не встиг зрозуміти значення отих зачитаних слів для самого себе.. І оті слова, намальовані кров’ю. На стелях, на дзеркалах, на підлозі… «Не кради!... Кожен, хто краде у людей – помре!... Собаці – собача смерть!.. Область, ти – наступна!..». Немов зупинивши стрічку, Акакій таки доп’яв, що його найбільш тривожила остання написане речення. Воно було єдиним,  яке написане аж на стелі. Хтось не полінувався ж… І трафаретку виготовив зарані… А потім вмочав щітку у кров з розрізаного живота  забитого і мазав через трафарет дорогу стелю, забризкуючи тією ж кров’ю і себе, і оточуючих… Навіщо?  І останнє речення дуже хвилювало і Акакія, і Петра, і можливо – всіх сьогоднішніх радників і доповідачів… Але що хвилюватися..? Когось все одно знайдуть! А потім знайдуть і всіх… ну – чи майже всіх, то вже не принципово… А те що за цілий день нікого не знайшли, якщо не рахувати явно непричетних,яких закрили так, про всяк випадок, і Петро і Акакій це за хвилину зрозуміли, що цей цирк виключно для них… противно, що це зрозуміли й радники, і Рада Посіпак , принаймні  - її більшість… Он, побігли вже піаритись на різні ток-шоу з вересками  «Коли не працює Закон, працює Суд Лінча…» і тому подібне… Тьфу! Гидота… Знову з’явилось неприємне відчуття у животі… Як то воно, коли тебе забивають камінням на смерть? І при цьому не кажуть ні слова, а тільки дивляться страшним поглядом через проріз балаклави? 


    Акакій ріс хворобливим хлопчиком, а тому був часто битий однокласниками, і звісно ж – дуже боявся болю. А ще більше боявся цей страх показувати, тому, як тільки почав «вибиватись у люди» часто намагавсь позиціонувати свою відвагу.  І зараз це почуття знов почало проявлятись. Так, сьогодні вночі їх впіймають. І головного він поїде допитувати сам. І битиме сам! (Раніш Акакій тільки робив малопомітний кивок головою і виходив дивитись за скло. Інколи по телефону передавав інструкції ( «витягни йому зуб», «зламай палець»), з цікавістю дивлячись, як «піддослідні» корчаться від болю. А зараз він це робитиме особисто! Своїми руками! З натхненням!  З цими запальними настроями Акакій солодко заснув на підлозі.


Пищав будильник дурною мелодією. Восьма ранку. Акакій тривожно глянув на телефон: ніхто не дзвонив. Що за чортівня! Одразу набрав начальника охорони: що там?
- Дивина, Акакій Павлович. Я зараз у Дашівському районі, затримали одного. Я з ним балакав, не він це, Акакій Павлович. Але за «олєня» на крайняк згодиться. – Все ж у голосі начальника відчувалась нотка подиву, чому він не був звільнений за вчорашній інцидент. Він продовжував так же коротко і чітко розповідати інші обставини, але Акакій його не слухав, але і не перебивав. Дослухавши до кінця сказав «все» і набрав Правителя Гідності. Ох і не любив же він дзвонити Сраці, але зараз чомусь це робилось набагато легше і навіть приємніше – його молодці аж занадто погано робили роботу. Або… Про «або» думати не хотілось. У голосі Трохимовича все ж відчувались тривожні нотки, і Акакій запропонував зустрітись «на нейтральній полосі».  Нестерпно боліла спина після ночі на твердому й холодному, але майже не відчувалось того неприємного чуття з живота.


Була перша година ночі. Срака і Акакій дивились одне на одного, сидячи за столом у напівтемряві. Ніхто не хотів починати розмову. Сраці було вкрай незручно за роботу підлеглих зі служби  Гідності та міністерства  Правди, Акакію – лячно заговорити так, щоб це було не схоже на обвинувачення.
Заговорив Петро Трохимович.
- Хлопці перевернули все догори дригом. Пару раз пробували положити на сукно відверту брехню. Получили по сраці  (саме з-за цього словечка, яке безмірно часто використовував, Срака і отримав своє прізвисько, яке не стидались використовувати навіть гої, Посіпаки і радники використовували його позаочі, так само і Акакій). Є мутний тип з Дашівки. Але спеціалісти сходяться на тому, що він ні до чого. Не обійшлось тут або без Гейназії, або без Океанії.  – Їхня країна вже декілька років воювала з Кобнією. Вірніше, воювала переважно на папері і в Міністерстві Правди, а також згідно даних Океанії, яким теж дуже вигідно було нарощувати свій військовий потенціал для «запобігання військовій і політичній світовій кризі». У Кобнії, звісно, рильце було в пушку, та й для всіх вона була неймовірно зручним супротивником. Звісно, якщо не рахувати того, що і у Акакія, і у Сраки був немалий бізнес на торгівлі з Кобнією. Але гої спочатку покричали – та й заспокоїлись, а бізнес ріс і процвітав. Через домовленості з правителем Кобнії та місцевими Посіпаками і бізнесменами Акакію І Сраці вдалось створити ручний локальний конфлікт, що виглядав як повноцінна війна. На жаль, за останній рік він почав оголяти стару рану за вплив на величезні гроші, які можна було заробити в Кобнії, і обидва гравці всерйоз почали задумуватись, як би спровокувати момент, щоб влучно наставити ножаку у спину конкуренту. Але час ішов, гравці грали обережно, і можливості не було. І ось, маємо. Ці вбивства – це дії конкурента? Чи Владаря Кобнії? Чи Океанії? …Останні час від часу виказували невдоволення то одним то іншим гравцем, але загалом цей чотирикутник зберігався.
     Був іще один гравець, який Міністерством Правди подавався як окремий та незалежний – Гейназія, але страх зіпсувати стосунки з Кобнією фактично усував його з грального столу. Тобто – за столом гравець начебто й сидів, і навіть іноді й карти до рук брав, але завжди кидав їх на стіл ще до того, як треба було ставити якусь ставку. Але – Срака любив Гейназію, і часто намагався виставити її як самостійного гравця. Звісно, Міністерство  Правди старалось іще більше.


    Акакію потрібно було робити якийсь хід. Із всіх можливих вимальовувалось лише два перспективних:
1. Зробити вигляд, що ці події  - це його реакція у багатоходовому протистоянні його та Сраки. І його зникнення під час цього цілком може вказувати саме на це супротивнику. Але – це спровокує на несподівану відповідь Трохимовича. А на даний час Акакій був не зовсім готовий до цього.
2. Озвучити свої підозри Сраці про його домовленість з владарем Кобнії та намаганні усунути Акакія саме таким шляхом. 
Акакій так довго робив нелегкий вибір, що його нетактовно випередив співрозмовник:
- Це не моїх рук справа, - несподівано швидко та голосно випалив Петро Трохимович. – І не Кобнії – останні кілька місяців у мене з’явилось кілька дуже впливових і дуже близьких друзів Вуйка (правителя Кобнії).  Якби такого масштабу операція там розроблялась, хоча б один з її моментів таки не проплив би мимо їх вух чи очей. Акакій Павлович, у мене немає можливості тебе не підозрювати. Особливо, зважаючи, що лікар, який надавав тобі вчора допомогу, сьогодні поїхав на Лаумбе (Лаумбе –  територія, де і відбувались ці зрежисовані повстання та велась війна).  І цілком можливо, що вже завтра не буде можливості дізнатись, чи був таки цей напад – чи ні. Тому для мене принципово важливо знати, що це було – вчора, га?
Трохимович прискіпливо вдивлявся кілька секунд в лису маківку Акакія. Потім відкинувся на спинку крісла і почав дивитись у небо.
-

 

Поділитися:
14 квітня 2015, 08:56 | Блог: Творимо...


Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Щоб прокоментувати матеріал, Вам необхідно зареєструватися, або увійти на сайт під своїм логіном



Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації