Творимо...


Автор: Професор
Кількість записів: 10

Всупереч загалу...

Продовження... Чекали?

Трохимович прискіпливо вдивлявся кілька секунд в лису маківку Акакія. Потім відкинувся на спинку крісла і почав дивитись у небо.
- Петро Трохимович, наша розмова не вдалась,  - рвучко піднявся Акакій. Він зрозумів, що несподівано Срака клюнув на наживку, яка сама несподівано підвернулась Правителю Достатку. Йому здалось досить вигідним триматись варіанту  - блефувати про власну причетність до цієї справи. До того ж це досить суттєво тішило його самолюбство.  Так само різко й незалежно він попрямував до власного авта. Він відчував тупий і пригнічений погляд у свою спину, і це додавало йому ще більше насолоди.

Минав третій день з часу вбивства. Всі засоби масової інформації були переповнені статтями і роздумами на тему вбивств, так само як і звинуваченнями Кобнії з цього приводу. Був дуже вдалим час для повторної спроби для роздмухування жерла війни, яке поступово почало пригасати, як не старанно намагались і Правителі з Прихвоснями. І Міністерство Правди підливати масло в цей вогонь. Відчувалось, що гої за кілька років стомились від усього цього, і це не могло не бісити , причому дратувало це однаково  - і Сраку, і Акакія.  Океанія вимагала від них негайних дій, вже кілька раз Правителі навіть могли вилетіти з власних крісел, їх чудом рятували негаразди в самій Океанії. Та зараз цей шанс треба було використати негайно.  І  Акакій, і Срака передчували, що цей виток може витрясти з влади когось  із них, тому кожен з них після останньої розмови діяв незалежно – і навіть потай від супротивника. Акакій з кількома вірними Посіпаками радився півночі, яким саме чином можна буде усунути Правителя Гідності у разі початку нової воєнної кампанії. Фактично – вся рада складалась з підрахунку фінансових можливостей, потай Посіпаки ще й прораховували збитковість/прибутковість даної афери. Грошей для перекупу Ради Посіпак все ж мало вистачити, і Акакій не гаючись – дав доручення проводити переговори. Вірні військові вже провели на Лаумбе кілька гучних провокацій, всі вони були вдалими, особливо вибух в початковій школі з загибеллю близько десятка дітлахів.  Міністерство Правди було просто таки змушене голосно оспівувати цю подію в акордах звинувачень Кобнії, незважаючи на те, що його контролював Срака. А більше озвучувати було й нічого, всі операції, які проводили військові Сраки  - виявились вкрай невдалими й переважно закінчувались або потраплянням їх у полон, або ганебною втечею з місця провокації ще до її здійснення.  Акакій відчував себе майже щасливим, він не ходив – він літав! Несподівано змінилось навіть  відчуття власної самодостатності, він навіть забув одного разу подзвонити зі звітом куратору з Океанії, але відповідний дзвінок вже за півгодини після запізнення повернув його на землю: в Акакія так само проступав холодний піт і тряслись ноги, коли він розмовляв з далеким іноземним клерком, який в свою чергу – був голосом якогось Всемогутнього Всевидячого Ока. Після таких нетривалих розмов (хвилин 5-10) Акакій завжди почував себе неймовірно виснаженим і спустошеним. І у нього завжди з’являвся такий неприємний і настирний біль у животі…

Пройшло іще 4 дні. Газети ще й досі рясніли як підозрами, так і обґрунтуванням можливої невинуватості двох підозрюваних, але справжніх вбивць не було.   Акакій прокинувся дуже рано – на годиннику ще не було й п’яти. Він сів на стілець, який був неподалік вікна і почав вдивлятись у вікно, шукаючи відповідь на дивне вчорашнє запитання куратора:
- Ви й досі не знаєте винуватців серії вбивств? за який час зможете підготувати доповідь?... – і так далі. І куратор – не гой, йому треба лише гарантовану відповідь, адже, розсердивши Всевидяче око – можна позбутись не лише посади, а й голови, і навіть роду по останнє коліно. Акакій відповів, що протягом тижня надасть абсолютно всі дані, які вдасться роздобути і признався, що на даний момент ця серія вбивств – щось найзагадковіше за всі часи, які тільки бачили працівники Міністерств з Парафії Гідності. Після цих слів була досить тривала пауза . Куратор під час розмов рідко робив паузи, зазвичай вся розмова йшла підготовленим потоком запитань і завдань.  Нарешті на тому кінці телефону почувся голос. Вперше за всі роки – інший голос. Він здався Акакію дитячим, але це ввігнало його в значно більший жах, ніж будь коли. Краплі поту за кілька секунд змочили комірець його сорочки і подали падати на підлогу.
- Ви нас засмучуєте,  - сказав той голос. – Постарайтесь більше цього не робити, ми дуже не любимо, коли нас засмучують.  – Голос звучав впевненою океанською мовою. Не було натиску на жодному з слів, вони лягали рівно прямо Акакію в голову, і здавалось – обнімали той невеликий лисуватий чавунчик залізним розпеченим ланцюгом, і здавлювали його так. що той дивись ось-ось лусне.  

У двері подзвонили. Дружина, мабуть – теж не спала – бо надто швидко  відкрила двері, і з кимось перекинулась парою слів. було чутно швидкі кроки до кабінету. не встиг Акакій відчинити двері, як в них уже наполегливо стукали. Прочинивши їх, на Акакія мало не наткнувся начальник охорони. Той глибоко видихнув, і приготувався до чергової порції неприємностей.
- Серія знов, Акакій Павлович. На цей раз – в обласних центрах, кількість невідома, вже повідомлено щонайменше про 5 чоловік, з них 4 – наших, один -  Петра Трохимовича.
Акакій остовпів. Він міг би повірити зараз скоріше в Господа Бога ( насправді останні роки , будучи при владі, він зрозумів, що можна довіряти і вірити лише у дві речі:  гроші та владу. навіть сімя останній рік його цікавила виключно у публічному розумінні її наявності, - тут вони глибоко відрізнялись зі Сракою, який і досі дуже непокоївся за власних пуцьвірінків, незважаючи, що юним неробам було вже під тридцять), чим у те, що сталось… За кілька секунд у його голові почали роїтись з десяток різних думок, але всі вони були нечіткі та розмиті. І лише одна , немов дика оса вжалила його, і він аж стиснув кулаки від лютого бажання:
«Хоч би вбитих було більше у Сраки, ніж у мене!!»
В Акакія закрутилась голова, і він впав навзнак додолу, і, ймовірно, якби не тренований охоронець, гепнувся маківкою б прямо об різьблений стіл в кабінеті. Та це вже декілька раз траплялось і раніш, щоправда, всі ті рази Акакій був добряче п’яний. Вже через 10 хвилин над Акакієм схилявся лікар, і таки добряче його дратував. «Жаль, що Юрій Миронович загинув на Лаумбе», подумав Акакій. За останні півроку він навіть до нього був звик, але ситуація тижневої давнини просто змушувала вивезти туди старенького лікаря. Звісно. він загинув як доброволець, і мабуть – його сімя матиме можливість отримати кілька пільг, щоб менше мерзнути зимами. Зате з-за цього Акакію було не жаль лікаря, йому було жаль себе, що він вже до нього звик, а тепер доведеться знову вести відбір і звикати до якогось наступного…

Поділитися:
20 квітня 2015, 12:15 | Блог: Творимо...


Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Щоб прокоментувати матеріал, Вам необхідно зареєструватися, або увійти на сайт під своїм логіном



Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації