«Ні Сейшели, ні Канари й близько не лежали біля Шишак»

«Ні Сейшели, ні Канари й близько не лежали біля Шишак»

Липень — пора масових відпусток. Цього літа через  небувалу спеку, синоптики й медики рекомендують проводити відпустки не в теплих краях, а в Карпатах, чи на Полтавщині. Хоча розумним людям подібні поради не потрібні. З давніх-давен творча інтелігенція відпочивала в невеликому селищі Шишаки Полтавської області, розташованому в живописній місцевості над Пслом. Торік тут придбав  нерухомість і відомий російський художник Нікас Сафронов.

«Спілкуватися з москвичами в Шишаках я не хочу. Я взагалі вражений, що вони й тут є!»

— Не завжди ж до Лондона друзів запрошувати. Тепер у Шишаки їздитимуть зі мною, — говорив, жартуючи, художник одразу після купівлі хати-розвалюхи.

Після тієї угоди він уже тричі приїжджав у Шишаки, проте ніяких змін на його ділянці не відбулося. Навіть зараз до неї не можна дістатися… Високі зарості навколо напівзруйнованої хати — півбіди, крізь них ще якось пробратися можна. Але болотна вода, яка оточує те, що залишилося від будинку, особисто для мене, стала непереборною перешкодою. Тому фотографувати дачу Сафронова довелося із пристойної відстані, і знімок не можна назвати вдалим. Дача художника, яку акторка театру й кіно Раїса Недашківська продала йому за символічну ціну, являє собою обкладену білою цеглою напіврозвалену хату із проваленим дахом, вибитими вікнами й розібраною грубою. Ремонту вона вже не підлягає, тому художник має намір її знести, а на тому місці побудувати просторий будинок. Наразі у селищній раді оформляють документи Нікаса на оренду землі площею два гектари. Як іноземцю, за кожний квадратний метр йому доведеться платити по дві гривні за рік. Виходить, чотири тисячі за рік. Для людини більш ніж заможної, яка має квартиру в Москві, будинок у Лондоні й руїни старого замка у Швейцарії, це — суща дрібниця.

Незважаючи на занедбаність ділянки, самому Нікасу Сафронову тут дуже подобається. Його давно приваблювали Гоголівські місця, і на двохсотлітній ювілей письменника, навесні минулого року, він з’явився в Полтаві. Заодно вирішив знайти для себе житло під дачу в тутешніх краях. Знаменитого художника спеціально звозили в Миргород, показали кілька будинків, виставлених на продаж, проте жоден з них його не надихнув на купівлю. А вже перед від'їздом до Москви, люди, які приймали його й письменника Анатолія Трушкіна, запросили знаменитостей відпочити біля греблі на Пслі.

— Мені знадобилося відійти в ліс, — згадував Нікас Сафронов. — Там було все завалено сміттям, затягнено павутиною, але раптом моє серце почало колотитися, начебто я потрапив у якесь магічне місце. І тут бачу крізь павутину залиту сонцем галявину, а на ній — будинок із круглим колодязем. І розумію: це саме те, що мені потрібно. Тому ми відразу відправилися до селищного голови — домовлятися про купівлю.

Виявилося, про цей будинок, випадково знайдений у лісі, художник чув щоразу, як тільки зустрічався з акторкою Раїсою Недашківською. Протягом чотирнадцяти років вона збиралася показати йому одне чудове місце «біля Диканьки», але ніяк їм не вдавалося разом поїхати на Полтавщину.

— Відверто кажучи, я не зовсім розумів, про що говорила Рая, — зізнавався художник, — і ніяк не міг запам'ятати цю назву — «Шишаки». Тепер мрію бувати тут якнайчастіше, раз на три місяці — обов'язково. Запрошуватиму сюди своїх друзів і відпочиватиму від московської суєти. Заведу овець, корів, яких сам буду доїти… Тут усе просочене Гоголем! Мені дуже хочеться пожити на природі на самоті. Можливо тому, що я народився в бараці й тривалий час жив у комуналці. На щастя, у лісі немає сусідів. Моєю сусідкою буде тільки ріка. 

Щоправда, довідавшись про те, що в Шишаки на літо переселяються багато відомих москвичів, Нікас засмутився:

— Я не дуже хочу спілкуватися з ними. Я взагалі вражений, що вони й тут є!

«Ціни на приватні будинки в нас взагалі високі. Менше, ніж за 15—20 тисяч доларів навіть зубожілу хату не купите»

З настанням теплих днів у Шишаках і в прилеглих околицях — Яреськах, Баранівці, Великому Перевозі — кількість автомобілів з російськими й київськими номерами різко зростає. Відразу збільшується попит на послуги таксі. Селищний голова Василь Магда сам дивується: на п'ять із половиною тисяч населення Шишак доводиться більше двох десятків таксистів. Притому, що місцеві жителі пересуваються в основному пішки або на велосипедах і моторолерах. На місцевому ринку з появою дачників відразу ж «повзуть» вгору ціни на всю сільгосппродукцію. М'ясо й сало в Шишаках продають дорожче, ніж у Миргороді й Полтаві.

— А ціни на приватні будинки в нас взагалі високі, — розводить руками Василь Іванович. — Менше, ніж за п'ятнадцять—двадцять тисяч доларів навіть зубожілу хату тут тепер не купите. Усе це витрати популярності гарної місцевості. Але, з іншого боку, у селищі тепер немає дворів, які пустують, які бур'янами позаростали.

— А якщо земельний пай взяти під забудову?

— Будь ласка! Громадянам України безкоштовно виділяємо землю по п'ятнадцять соток, а громадянам інших держав — передаємо в оренду. На сьогодні є сім ділянок. Але всі вони мають один великий мінус —  розташовані на лузі, отже, ні льоху, ні колодязя там не викопаєш. Тому їх ніхто не хоче брати. Єдиною людиною, яку не налякало болото, виявився Нікас Сафронов. Навпаки, він побачив у цьому особливу принадність.

—У Нікаса дуже багато «понтів». Ця людина сама по собі — стихійне лихо. Думаю, купівля ним занедбаної хати в лісових хащах — не більше, ніж витівка, розрахована на обговорення публікою. Йому, відомому своєю популярністю, просто необхідно чим-небудь «підігрівати» інтерес до себе,  — вважає московський книговидавець і букініст, колишній оглядач «Московського комсомольця» Сергій Ниточкін, який теж разом із дружиною три роки тому влаштувався в Шишаках. — Боюся, що хвіст гламурності, який тягнеться за Сафроновим, багатьох тут почне дратувати.

Незадоволена новим сусідством з московським художником і родина київського художника Олександра Ворони, дача якого стоїть на самому краї шишацького Подолу. Далі, вглиб заростей, — ділянка Сафронова. Дружина Олександра Васильовича, Ольга Трохимівна, ремствує, що Нікас жодного разу ще не зайшов до них познайомитися.  «Мабуть, вважає це нижче своєї гідності, — ображається жінка. — І пляж на річці обіцяв благоустроїти, але ось уже літо проходить, а нічого не зроблено»…

Хоча саме дачники, за словами Василя Магди, є найщедрішими спонсорами Шишак. Завдяки їхнім фінансовим вливанням, у селищі засипаються щебенем дороги, проводиться газ і водопровід.

— Приїжджають до нас на відпочинок й іноземці з далекого зарубіжжя, — хвалиться Василь Іванович. — Від них теж користь — зазвичай вони починають збирати сміття уздовж Псла, а потім тільки купаються. А в однієї з наших дачниць гостював якось онук-француз. Так російська бабуся пояснювала йому, що тут дороги з вибоями… спеціально прокладають. Мовляв, для навчання починаючих водіїв. Така ось патріотка Шишак.  

«Тут так добре, що багато вважають це виявом чортівні зі знаком «плюс»

На відміну від Нікаса Сафронова, режисер-кінодокументаліст, артист, заслужений діяч мистецтв РСФСР 77-річний Олександр Шейн із задоволенням спілкується в Шишаках зі своїми земляками. І навіть частіше тут, говорить, ніж у Москві. Воно й без зайвих слів видно — у його саду стоять три довгі столи, за якими збирається багато народу.

Цього року Олександр Самуілович важко хворів, навіть за кордоном лікувався, і ось тепер набирається сил на природі. Впевнений, що тутешнє цілюще повітря й екологічно чиста їжа повернуть йому здоров'я швидше, ніж дорогі ліки.

— Ми з родиною вже понад двадцять років «шишаччани», — зручно всідаючись у плетеному кріслі, розповідає господар дачі. — Одного разу моя дружина приїхала сюди за запрошенням художника Гвідона Агасьянца «подивитися українське село». А саме напроти продавалася хата, і ми її купили, що називається, за дві копійки. Обклали цеглою, тином обнесли. Тут чудово. У нас і в Підмосков'ї є дача, але це — зовсім не те. Чомусь завжди хочемо саме сюди. І хоча вбиральня тут на вулиці, а душ тільки літній — нічого страшного. Засмучує тільки те, що останнім часом дуже подорожчали продукти, товари й соціальні послуги. Раніше, бувало, за десять гривень місцеве населення готове було допомогти нам по домашньому господарству, то тепер за ту ж роботу доводиться вдвічі—втричі дорожче платити.

А давній друг Олександра Шейна, Сергій Ниточкін, навпаки, у захваті від низьких шишацьких цін. Говорить, частенько із дружиною навідується в одне популярне кафе, де кухарі готують при замовнику, і  це не витримує ніякого порівняння з московськими ресторанами. Так смачно й так дешево їсти йому не доводилося ніде.

— Ні Сейшели, ні Канари й близько не лежали біля Шишак, — зі знанням справи переконує мене Сергій Олександрович, розливаючи по чарках коньяк і виставляючи на стіл прозорий холодець, зварений з домашньої курочки. — Набридли ці острови, де все здається штучним. Тут об'єктивно краще. Якщо є уявлення про рай, то він тут. І мій будинок  тут. Щоразу, коли ми зі Світланою повертаємося сюди, нам здається, що ми звідси й не їхали. Тут я ходжу босоніж по землі, по кілька разів на день купаюся в річці. Дружина заготовляє варення на зиму й сушить на сонці фрукти. Тут немає тієї духоти, що в місті. Дихається легко, на повні груди. Навіть телевізор не дивимося — не знаходимо приводу, хоча маємо супутникову антену. Дружина Аліка Шейна, Ірина, та й не тільки вона, вважає, що тут відбувається чортівня. Тільки зі знаком «плюс». Було б по-іншому, люди не їхали б сюди в таких кількостях. Дивуюся, чому Гоголь у своїх творах описував Диканьку й Великі Сорочинці, а про Шишаки навіть не згадав.

За цей рік ми із дружиною вже четвертий раз у Шишаках. Навіть Новий рік тут зустрічали. А що? Сідаю за кермо «Опеля», чотирнадцять годин у дорозі, та й все. Раніше ми, звичайно, їздили на відпочинок до своїх друзів у Семиіз. Тепер вони приїжджають із Криму до нас. Спочатку, поки не побували тут, дивувалися, що нас «тягне» сюди. А потім і самі закохалися в цей чудовий край. Вони ж, кримчани, ніколи не купалися в річці й ніколи раніше не збирали грибів у сосновому лісі.

А народ місцевий який дивний! Надзвичайно добрий і приємний! Між нами й сусідами, теж дачниками з Києва, наприклад, немає паркану — у ньому немає потреби.  Жодного разу не зустрічав упередженого відношення до москалів. Хіба що, при перетині кордону. Ну, хабарники стоять по обидва його боки. От це єдине, що мене найбільше засмучує щоразу.

В Україну родина Ниточкіних звичайно привозить московський шоколад і гарні вина на подарунки. Звідси, крім сала, везуть картини й вироби місцевих майстрів народної творчості, які із задоволенням дарують друзям у російській столиці. А їх звичайний сільський будинок схожий на справжню українську світлицю — на стінах висять рушники, у передпокої — плетені з лози крісла й столик, куплені на Сорочинському ярмарку, у кухні — глиняні глечики…    

Взагалі ж, дачі творчої інтелігенції в Шишаках відрізняються скромністю. Проте, «нові» українці будують тут справжні маєтки. За останні півроку один з них виріс на околиці селища, і належить міністрові Равілю Саффіуліну. І це — не «найкрутіший» тут особняк.

Історична довідка

Творча інтелігенція давно надавала перевагу відпочинку в Шишаках (саме так раніше іменувалося селище) і прилеглій окрузі. Ще до революції тут була дача письменників Віссаріона Короленка й Михайла Старицького, художника Івана Мясоєдова. Із Санкт-Петербурга при-

їжджав сюди на літо поет і прозаїк, міністр зв'язку царської Росії Костянтин Случевський. Тут його провідував навіть імператор Микола ІІ. За розповідями старожилів, Случевський звичайно привозив із собою кількох догів. Досі тут ростуть груші на терасах, які він саджав у своєму саду. У Шишаках любили проводити свій вільний час академік Володимир Вернадський, архітектор Василь Кричевський і його брат Федір, відомий художник. До речі, на полотнах братів Кричевських дивні пейзажі Шишак відбиті з різних точок. Федорові більше подобалося малювати краєвиди з пагорбів, а Василеві — з низини. Тому, в першого переважали сині кольори (блакить річки), а в другого — золотаво-жовті. Саме Василь Кричевський запросив у тутешні краї режисера Олександра Довженка, який зняв тут «Звенигору», «Землю», а пізніше й «Сорочинський ярмарок».

Радянська письменниця Віра Панова і її син, письменник-дисидент Борис Вахтін, мали в Шишаках кожен свій будиночок. Ціле літо проводить тут вдова головного авіаконструктора «Анів» Петра Балабуєва…

Звичайно в цю пору року кількість приїжджих у провінційному селищі збільшується не менше, ніж на сотню людей.


Автор: Ганна ВОЛКОВА («ФАКТЫ») для «Вечірньої Полтави»
Поділитися:
28 липня 2010, 13:11 | Регіон: Шишаки | Категорія: Цікаве | Сторінка для друку



1. Edwarddrafe / 4 грудня 2016, 13:05 Вставити цитату
Коментар видалено за порушення пункту 2.3 Правил користування сайтом
2. Danielwooni / 14 серпня, 10:58 Вставити цитату
Коментар видалено за порушення пункту 2.3 Правил користування сайтом
3. Allasof / 20 серпня, 11:34 Вставити цитату
Большая галлерея фото каминов.
Фирма расчитает портал - Компания «Евротруба»

Посилання на vk.com
Посилання на www.facebook.com/
Посилання на EuroTruba.co

мраморные порталы для каминов
4. Anitaafausy / 16 вересня, 21:51 Вставити цитату
Портал полезных статей и новостей.
В жизни многое меняется
Посилання на EuroShar1.r

ВЗЯТЬ ТАЛОН К ВРАЧУ ОМСК (OMSKZDRAV.RU)
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Щоб прокоментувати матеріал, Вам необхідно зареєструватися, або увійти на сайт під своїм логіном



Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації