Вхід | Реєстрація

«А що робити - таке життя: до обіду торгуємо, а після обіду - танцюємо»

«А що робити - таке життя: до обіду торгуємо, а після обіду - танцюємо»
— весело говорить керівник дитячого ансамблю «Криниченька» Наталія Мигаль із Кошманівки.
Скоро буде рік, як до сільського Будинку культури тричі на тиждень збігається дітвора, щоб поспівати, поспілкуватися і просто весело провести час.
— Серце боліло, коли бачила, як школярі тиняються після школи по парку з мобілками. Нікуди піти, нічим зайнятися. А дітей же у школі багато! Серед них і талановитих немало, — говорить Наталія Володимирівна. — Пішла в сільську раду, кажу, давайте гурток відкриємо. Все ж буде дітям куди себе подіти. Спочатку, щось не погоджувались. Але потім дозволили, спасибі Лідії Василівні. Ось у грудні буде рік, як ми співаємо, танцюємо, проводимо всі свята в селі. Спочатку нас було мало, тільки п’ятеро. Потім дев’ятеро, а зараз уже 14 і ще йдуть і йдуть. Після кожного концерту хтось і добавляється.
Затишна кімната, де колись була бібліотека, в мить наповнилася веселими голосами. На заняття вокального гуртка прибули всі. А найменшенькі Аміна Дона, Віка Хворост, Катя Устенко та Поліна Морозюк хоч і припізнилися трішки, зате прибули, як кажуть, при повному параді: у красивих українських костюмах із намистами та віночками. Це зараз тут і піаніно для занять, і які-не-які мікрофони з підсилювачем, і програвач.
— Немало сил пішло, щоб навести тут лад, — каже Наталія Мигаль. — Ми з чоловіком звідси і труби витягували, і непотріб виносили. А як дощ — то потоп. І відра, і ганчірки, все йде в хід. На зиму обіцяють ще й без опалення залишити. Де будемо зимувати зі своїми піснями-танцями, хто зна… Та й апаратура вже стара. Хоча недавно сільська рада пообіцяла нам купити новий програвач.
Гурток зібрала не для того, щоб прославитись, а щоб хоч трішки чомусь навчити дітей, — продовжує Наталія Володимирівна. — Уміння за плечима не носити. Та й буде в майбутньому, кому співати та танцювати в Будинку культури. Раз на тиждень обов’язково проводимо заняття хорового співу. Кажу своїм дітлахам, що треба вміти співати і на два голоси. А так у нас проводяться індивідуальні заняття, вивчаємо сценічну майстерність. Адже важливо вміти правильно тримати мікрофон, підсилити пісню рухами, передати характер.
— Чи усім дається спів? — цікавлюся.
— Чоловік говорить, що до мене на заняття ходять ті, хто жили на собі рве, — сміється Наталя. — Чомусь так виходить, що хто має гарний голос — нічого не робить для того, щоб його розвинути і направити в правильне русло. А дітки з посередніми даними, зазвичай, докладають немало зусиль, щоб досягти певних результатів. По-всякому буває… Ми ж не тільки співаємо, а й танцюємо. Тож кому що ближче до душі. А хто зрозумів, що це не його, той і не затримується довго. Були і сльози, і розчарування — все вже було. Та нічого, пережили…
Радує малеча, — продовжує керівник гуртка. — Поліна Морозюк та Катя Устенко відвідують заняття ще з дитячого садочка. Поліна, наприклад, за півроку десять пісень вивчила. І танцює, і співає. А Катя, в основному, любить пісні ліричні. На сцені веде себе як народна артистка Кошманівки (сміється). Просто молодчинка. Віка Хворост у нас найменша. Дуже серйозна і відповідальна дівчинка. Ходить на заняття, як на роботу. Аміна Дона теж себе проявити вміє, головне, правильно пісню підібрати. Серед старших гарні вокальні дані має дев’ятикласниця Каріна Головка, семикласниця Таня Жолонко. До речі, Таня в нас — ще й головний сценарист. Вся режисура на ній. Нещодавно ми з чоловіком співали пісню «Ой чий то кінь стоїть». Так вона сама придумала до неї танець. Усім сподобалося. А взагалі, всі, хто ходить на заняття, вже давно зрозуміли, що мистецтво — це важкий і наполегливий труд.
— А хто Вам допомагає творити свято серед буднів?
— Нам дуже пощастило, що в нас почав працювати Ігор Миколайович Тарасовський. Він прекрасний баяніст, до цього часу працював у Полтавській філармонії. Тепер ми зітхнули з полегшенням: є кому грати, є кому підказати. Він у нас і фонограми пише, і мінусовками допомагає. А художній керівник Будинку культури Зіна Дона завжди, як кажуть, свіжим оком побачить, де і що не так. Тобто, у нас тут злагоджений колектив склався. Ось недавно на День Незалежності такий концерт підготували! А ще батьки допомагають. І костюми шиють, і менших на заняття водять.
— Скільки років ви особисто вже на сцені?
— Із шести років, — сміється Наталія Володимирівна. — Пам’ятаю, як вперше співала пісню «Облака, белогривые лошадки». Співала-співала, третій куплет забула, розплакалася і втекла зі сцени. І хоч дебют не вдався, співати не перестала. Коли навчалася в школі, не пропускала жодного конкурсу чи фестивалю. На горищі ціла купа грамот лежить. Навіть путівку до «Артеку» дали за гарний спів. Я сама родом із Бердянського району. Після школи пішла вчитися в Бердянський педінститут, де теж співала. Навіть із чоловіком нас познайомила пісня. Руслан служив у Бердянську, а у вільний час грав у ансамблі. Я ходила туди співати. Отак і доспівалися (ніжна усмішка осяяла чоло)… Руслан відслужив і повернувся додому вже разом зі мною. Це було 15 років тому. З того часу сцена — наш другий дім. Не пропускаємо жодних концертів. Співаємо з чоловіком і дуетом, і по одному, і в хор до Миколи Васильовича ходили. Не пропускали жодного конкурсу чи фестивалю, на які їздили від УПГГК (Руслан Васильович працює в управлінні пожежником). Теж виборювали призові місця. Он і магнітофон теж звідти привезли.
— А як підбираєте репертуар?
— Спочатку було важко. Руслан виріс на піснях Розенбаума і Висоцького. Мені ж подобається лірика, народні або авторські твори. Особливо люблю Майбороду. Якось так вийшло, що я Руслана потихеньку перетягла на свій смак. Серед улюблених пісень: «Запливай же руженько весела», «Люби» із репертуару Мареничів.
— На гурток ходять і ваші хлопці Віталій та Андрій. Теж люблять співати?
— Голос у хлопців гарний, а от спів дається їм важко. Думаю, що заняття їм зайвими не будуть. Хай потихеньку вчаться.
— Дитячий вокальний гурток «Криниченька» — це захоплення для душі. А який основний дохід у сім’ї?
— Город, — посміхається жінка. — Саме він дає найстабільніший прибуток. У нас 80 соток засадженої площі. Дуже багато саджаємо картоплі, городини. У нас своя теплиця, своя розсада. Все своє. Що вродить зайве — продаємо. Нас багато хто знає і приїжджає скуплятися. А що робити — таке життя: до обіду торгуємо, а після обіду — танцюємо.
Поки говоримо з Наталією Володимирівною, до розмови приєднується директор СБК Сергій Федорович Костенко.
— Я такий радий, що моя мрія все ж здійснилася. Давно казав, що треба починати з дітей, тоді буде кому співати в майбутньому, — роздумує чоловік. — Як душа болить за нашу культуру… Добре, що сільський голова Ліда Василівна Бережна почула нас. Дай Бог їй здоров’я…

Автор: Валентина ПАТИК, www.promin.pl.ua


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
16 вересня 2010, 15:16 | Машівка | Суспільство
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації