Вітаю дівчину з перемогою. Очі Насті, від природи грайливі, з веселою іскринкою, ще більше засяяли від радості. — Та ми так напереживалися з мамою. У суботу їхати на конкурс, а в п’ятницю горло розболілося. Голос зовсім перестав слухатися: хрипить, свистить, просто жах. Розстроїлася страшне. Мама мені скільки ліків накупила! Почали пробувати і те, і інше. На ранок наче трішки попустило. А коли вийшла на сцену, то, слава Богу, вдалося заспівати.
Естрадним співом Настя займається ще змалечку. Вже багато років вона на сцені районного Будинку культури: і в складі вокального ансамблю «Горошини», і як солістка. Та цього року дівчина захотіла освоїти ази ще й академічного співу.
— Академічний спів — це зовсім інше, говорить Настя. — І звуки потрібно утворювати по-іншому, і позиція рук не така, і рухи не ті, що при естрадному виконанні. Мені просто захотілося навчитися співати академічним голосом. Думаю, що це не зайве в житті.
Із вересня дівчина щосуботи їздить до репетитора в музучилище. Заняття, як бачимо, не пройшли дарма.
— Як мені там подобається! — горять очі восьмикласниці. — В музучилищі якась незвичайна аура. Відкриваєш двері — і звідусіль звуки, мелодії, спів. І викладачі там дуже приємні, і атмосфера позитивна. Коли вийшла на сцену, то зовсім не хвилювалася. Мама казала, що коли я співала, хтось промовив: «Та ця дівчина, мабуть, на сцені виросла». До конкурсу підготувала дві пісні: уривок із опери «Наталка Полтавка» — «А я люблю Петруся» та твір Моцарта «Тоска по весне». Крім мами, на конкурсі підтримувала мене і наш керівник Алла Максимівна Яковенко. Вона теж залишилася задоволеною моїм виступом. Хоча, думаю, якби не хворе горло, то заспівала б краще.
Все ж, вибороти третє місце за такий короткий термін навчання — неабияке досягнення. Вітаємо Настю з перемогою і вперед — до нових вершин!
