Проблема утилізації твердих побутових відходів, які українці називають словом «сміття», є актуальною для всіх населених пунктів України. Стрімкий розвиток суспільства споживання породив в Україні нові проблеми, до яких неготовими виявилися і громадяни, і вітчизняна влада.
Безумовною аксіомою є той факт, що чим більше окрема людина, населений пункт, ціла держава споживає, тим більше з’являється відходів. Надто зараз, коли найменшу одиницю товару намагаються обгорнути привабливою оболонкою та запакувати в кілька коробок і пакетів. Уся ця облуда, як правило, споживачем більше не використовується, автоматично перетворюючись у сміття. І його стає все більше й більше. Для маленьких сіл із невеликою кількістю населення, натуральним (без облуди) господарством та низькими доходами, сміттєва проблема ще не стала надто явною. А ось уже в таких містечках та селищах як Кобеляки, Білики, Бутенки зростаюча кількість неутилізованого непотребу породжує нові й нові труднощі.
Нещодавно в Біликах відбулась сходка жителів двох вулиць. Їх будинки розташовані поряд із нафтобазою. Та не сам цей об’єкт став предметом уваги біличан. Справа в тому, що в цій місцині вже кілька років існує звалище. І більшість місцевих жителів не приховують свого незадоволення подібним сусідством.
Біличани запросили на сходку свого селищного голову Ольгу Киричко. Вони хотіли почути відповідь із приводу законності існування звалища. Ольга Григорівна продемонструвала землякам наявність паспорту на звалище, погодженого з усіма відповідними службами. Вона сказала: «Я розумію, що сусідити зі звалищем — неприємно. А закрити його — досить просто. Але ж це не вирішить проблему, адже сміття потрібно десь утилізувати. Закриємо звалище біля нафтобази, з’явиться два нових, але вже стихійних». У кінці-кінців, біличани, вірогідно, погодилися з аргументами свого сільського голови. Але наголосили на необхідності активізувати боротьбу з підпалами на звалищі. Воно в Біликах горить фактично протягом усього літа. А їдкий дим дошкуляє самопочуттю жителів сусідніх із звалищем вулиць. Представник влади і громадськість закликали невідомих паліїв проявити громадянську свідомість і припинити підпали.
Майже одночасно з біличанами про проблему звалища заговорили і кобелячани. До редакції звернулися мешканці мікрорайону Мануальний, на території якого знаходиться кобеляцький полігон для утилізації відходів. І хоча звалище в райцентрі, за словами людей, не горіло жодного разу, та все ж сморід від нього добряче їм дошкуляє. Люди дуже цікавились, коли ж нарешті запрацює обіцяна владою станція із сортування твердих побутових відходів у Ганжівці. Міський голова Олександр Ісип прокоментував ситуацію так: «Звалище не горить по одній єдиній причині. Там є відповідальні працівники, яким ми платимо зарплату і вони слідкують за порядком. Вони пускають сторонніх лише для того, щоб ті мали змогу висипати сміття. Як свідчить досвід Ганжівки і нині існуючого звалища на Червоноармійській, майже у всіх випадках підпали здійснювали громадяни, котрі збирали на звалищах металобрухт та інші відходи, що можна продати. Не можу сказати точно, навіщо вони це робили. Можливо, щоб зігрітися в холодну пору, чи для того, аби легше було дістатись до металу. Але тільки-но ми заборонили їм доступ на звалище, як воно перестало горіти.
Ми задали питання і Ользі Киричко, і Олександру Ісипу щодо задекларованого обласною владою проекту про створення сміттєпереробного заводу. Про проект гучно заявили два роки тому, але далі слів справа не пішла. Як виявилось, не йде далі вона і сьогодні. У всякому випадку, ні Ольга Киричко, ні Олександр Ісип не змогли відповісти, коли в області з’явиться сміттєпереробний завод, а в Ганжівці — сортувальна станція. Між тим, у джерелах, наближених до влади, подейкують, що завод і станція можуть не з’явитись ніколи. Адже подібний проект потребує серйозного фінансування з боку іноземних інвесторів. А вони з кожним роком усе більше й більше бояться вкладати гроші в українську економіку.
