Остання редакційна в першому півріччі 2014-го року мала називатися «Плаття для Порошенка». І мова в ній повинна була йти про можливі перспективи правління п’ятого Президента України.
Але плани дещо змінилися. По-перше, не вистачило часу, аби перечитати літературу про історичний період між лютневою та жовтневою революціями 1917-го року. А, по-друге, люди «підкинули» іншу тему для роздумів.
Першою підштовхнула до написання саме цієї редакційної Тетяна Ніколаєнко, підприємець, котра торгує на ринку Підкова. Під час прес-конференції, на якій мова йшла про перспективи торгівлі в Кобеляках, жінка чи то просила, чи вимагала: «Ви ж пишіть тільки правду». Навіть подискутувати з приводу цієї тези довелось. Ніколаєнко врешті погодилась: «Правда — у кожного своя». І ніби на підтвердження її слів зателефонували вже кобеляцькі підприємці. Вони, як відомо, є противниками Підкови. Люди висловили претензії: «Що це Ви Підкову захищаєте? А чого з нами прес-конференції немає?»
Був ще один цікавий дзвінок. Чоловік, який назвався представником Правого сектору, на підвищених тонах почав вимагати змінити редакційну політику і не писати антидержавні, на його думку, статті. Які, між іншим, частині читачів таки подобаються. І таких дзвінків, таких розмов за період роботи в газеті було вже сотні, якщо не тисячі.
Так як же писати правду, яка «у кожного своя»? І кожен прагне, аби саме його точка зору, його думка були подані як єдино правильні. Можна, звичайно, беззаперечно підтримувати якусь одну людину, групу людей, політичну партію. І при цьому абсолютно ігнорувати іншу думку. Але то буде вже не журналістика, а пропаганда. А це — зовсім різні поняття.
До речі, бути пропагандистами від українських журналістів вимагали й вимагають представники влади в усі часи. Кольори політиків змінюються, а вимоги і бажання залишаються ідентичними. От зараз ми й бачимо, до чого все це призвело. До революції, війни, протистояння у суспільстві.
Так, може, краще не писати «правду»? А дати можливість висловитись усім. І «правим» і «лівим» і тим, що посередині. І представникам влади, і опозиціонерам. І тим, хто хоче торгувати на Підкові, і тим, хто проти цього.
Адже преса у здоровому суспільстві виступає не рупором пропаганди, а комунікатором із різними верствами суспільства. Незадоволені можуть критикувати, випускаючи при цьому пар і роблячи владі чи комусь іншому зауваження та пропозиції. Розумна влада, читаючи критику, дізнається про свої слабкі місця. І посилює їх. Розумна влада через пресу чує настрої суспільства, аналізує їх і реагує на можливі загрози. І водночас повідомляє суспільство про свої наміри.
А повідомляти те, що лише комусь подобається… Знаєте, коли у Древньому Китаї починали писати історію тієї чи іншої династії? Лише тоді, коли епоха її правління вже закінчилась. Напевно, мудрі китайці робили це задля того, аби ніхто на вимагав «писати правду».
