Вхід | Реєстрація

Віра Петрова мріє про український прапор на своєму будинку

Віра Петрова мріє про український прапор на своєму будинку

Нарешті діждалися того часу, коли після неймовірних страждань та тяжкої невизначеності люди, яких тепер називають переселенцями, почали повертатися додому.

Віра Мухтарівна і Леонід Миколайович Петрови (на фото) приїхали в Нові Санжари 9 червня 2014 року. Причому, не дивлячись на те, що прямих бойових дій у їхньому селищі під Слов’янськом не було, а там взагалі дислокувалися війська Національної гвардії. Жінка зі сльозами згадує причини переїзду.

Її чоловіка, Леоніда Петрова, сфотографували сусіди, коли він на блок-посту вивантажував консервацію та інший провіант для бійців Нацгвардії. Це відео сусіди відправили сепаратистам, які потім винесли обвинувальний вирок: допомога Нацгвардії.

Коли Леонід Миколайович їхав на автомобілі, його зупинили на ворожому блок-посту, бо вже мали фотографію, і затримали. У міському відділі міліції чоловік просидів чотири доби. Там у чоловіка постійно тикали автоматом і погрожували, що коли він не підпише якийсь папір про те, що він допомагав їхнім ворогам, то його розстріляють. Одне тільки те, що не били. Чоловік з жахом згадує той час.

А його дружині, яка в цей час була на свободі, було не легше. Мало того, що різні думки тиснули на свідомість, так ще й один їх знайомий, який чомусь почав різко виявляти ненависть до родини після того, як ті допомогли бійцям Нацгвардії, почав привселюдно заявляти:

— Двоє плаває в Донці з розпоротими животами, треба ще двох вкинуть.

Це говорилося на адресу сім’ї Петрових.

Як тільки Леоніда Миколайовича відпустили, родина вирішила втікати звідтіля. На Полтавщині у Віри Мухтарівни проживає брат, який їй раніше постійно говорив, що коли щось не так там буде, щоб приїжджали в Нові Санжари. На Сході ж залишили те, що і всі інші знедолені: квартиру, роботу і звичне життя.

— Коли проводили референдум, то багато людей було проти. Але з тими урнами бігали в кожну хату, — розповів Леонід Миколайович. — Коли прийшли до нас, жінка запитала їх, чого вони сюди прийшли, ми ж не звали нікого. І з яких це пір референдуми стали по хатках ходити. Перед носом у прибулих двері закрили. З тих пір і почалися гоніння. Та що вже говорити про чужих! Кращий мій друг, з яким ми поряд прожили 30 років і допомагали один одному, почав мене бандерівцем обзивати, бо я родом із західної України. Я це пояснюю тим, що він часто дивився російські телеканали, а останні декілька місяців їздив на заробітки в Росію. Хоча ми до цих пір так і не змогли зрозуміти, звідки в нього така ненависть до нас.

І раніше, і зараз Петрови постійно спілкуються із адекватними сусідами. Ті розповідають, що у визволеному Слов’янську світла, води немає, та все ж життя повертається у місто. Потроху відновлюється інфрастуктура, правопорядок, люди виходять на роботу.

— Тепер уже бійці української армії розбираються, хто є хто, і багато наших сусідів, відкритих сепаратистів, або повтікали в Росію, Крим, або їх уже схопили.

Родина Петрових також розповіла, що багато людей на сході змінили свою точку зору в плані ідей сепаратизму і приєднання до Росії. Вони самі тепер вважають себе заляканими, одуреними цими лозунгами й ідеєю Донецької і Луганської Народної Республіки. Адже побачили, що творили терористи: говорять, що пройшли справжні концтабори.

Під час всієї розмови Віра Мухтарівна і Леонід Миколайович постійно повторювали, що знаходяться у дуже великому шоці не стільки від того, як людям мізки «запудрили», а від того, що зробили їхні сусіди.

— За цей місяць, що провели в Нових Санжарах, ми звикли до нормального життя. Глянеш у вікно — люди мирно ходять і нічого поганого не стається. Люди тут і там — це небо і земля. Тому ми висловлюємо велику вдячність першому заступнику голови райдержадміністрації Роману Павліченку, директору санаторію-профілакторію «Антей» Анатолію Бодрому, керівництву «Фонтана», Євгенію Гладуну, в якого ми жили два тижні, моєму брату Олександру Мавлітбаєву за надану допомогу. Повірте, ми цього ніколи в житті не забудемо.

Це, звичайно, не весь перелік осіб, які допомагали переселенцям. При згадці про це Віра Мухтарівна не втрималася і почала плакати.

У кінці нашої зустрічі жінка зі сльозами на очах зізналася, що найбільшою її мрією є вивісити український прапор на стіні свого будинку, коли вона повернеться додому.

До звичного життя сім’я вирушила з величезним сумом у серці.


Автор: Олександр ПОВІТКОВСЬКИЙ


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
17 липня 2014, 14:43 | Нові Cанжари | Суспільство
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації