На місцевому ринку грає сліпий музикант. Чоловік регулярно приходить на продуктовий відділ та протягом кількох годин виконує музичні композиції на баяні.
Ми вирішили особисто познайомитись із музикантом, який розважає покупців на місцевому ринку. Коли ми прийшли, то в цей час чоловік сидів на стільці. Поруч стояв молодик, який грав на його інструменті та співав запальних пісень. Цікавимось, чи працюватимуть вони відтепер в дуеті. Ті категорично заперечують.
— Ні, — каже молодий музикант, який представляється Валерієм, — я просто добре знаю цього чоловіка. Поважаю його. От побачив тут, вирішив допомогти. Та й самому захотілося трішки пограти, бо моє життя також нерозривно пов’язане з музикою.
Далі ми починаємо розмову зі старшим музикантом, із яким і мали на меті познайомитись. Він представляється Олександром Слісаренком. Йому 65 років. Розповідає, що все своє життя він присвятив музиці. Сам родом із Кобеляк. Та більшу частину свого життя прожив у місті Кременчук. Ще молодим музикантом починав працювати в Кременчуцькій дитячій музичній школі по класу духових інструментів. Цій справі він присвятив 38 років свого життя. Також керував вокально-інструментальним ансамблем Кременчуцького нафтопереробного заводу. Грає на багатьох музичних інструментах: саксофоні, роялі, баяні й на всіх видах духових інструментів. Та після виходу на заслужений відпочинок вирішив повернутися на свою малу батьківщину, у Кобеляки. Тут купив будинок, у якому проживає вже одинадцять років.
— Я інвалід першої групи по зору, — каже музикант. — Практично нічого не бачу. Лише силуети. Пенсію отримую в розмірі одна тисяча гривень. У мене велика хата. Ще й курю багато. На цигарки щомісяця треба витратити 150 гривень. А хіба можна на таку пенсію прожити? Тому і вирішив виходити грати на баяні.
Зазвичай чоловіка можна побачити на ринку кожну суботу й неділю. Та цього разу ми зустріли його в п’ятницю.
— Це рідко буває, що я серед тижня сюди прихожу, — продовжує він. — У основному, тільки по вихідних. І то, тільки в хорошу погоду. Коли буде холодно або йтиме дощ, то мене тут не буде. Граю на базарі не довго. Максимум до одинадцятої години дня.
Неподалік від стільця, на якому сидить чоловік, ми бачимо розкритий чохол від баяна. У ньому лежать небагато дрібних купюр. Музикант каже, що кобелячани часто добре віддячують йому за виконання гарних мелодій. Підходять та дякують. І додає, що з ринку його ніхто не проганяв.
— Лише просять, щоб я грав не в одному місці, — продовжує він. — Щоб всі продавці та покупці з різних куточків ринку могли слухати мою музику.
Цікавимось, наскільки щедрі кобелячани і скільки йому вдається отримати за день своєї роботи. Чоловік відповідає не одразу. Та потім зізнається.
— У хороший базарний день виходить гривень вісімдесят, — каже музикант. — А так — тридцять-сорок.
Насамкінець цікавимось, який репертуар виконує музикант на своєму баяні. Він каже, що різноманітний: мелодії українських народних, російських та західних пісень. Також Олександр Слісаренко каже, що часто кобелячани самі підходять та прохають виконати якусь конкретну музичну композицію.
— Найчастіше замовляють «Мурку», — каже він. — А бабушки просять заграти вальс.
