У позаминулому номері «ЕХО» була стаття «Чиї ж то лічильники води?». Тема давня і вже заїжджена. Я і сам раніше її піднімав. Але здивувало мене те, що автор статті із Нових Санжар. Із тих самих, де зразковий мер, якого ми обрали у народні депутати. Його портретами були обклеєні усі дерева в Кобеляках, але вирішальну роль при голосуванні зіграли, судячи із розмов, не портрети, не окуляри й аспірин, а те, що у Санжарах зразковий порядок і все робиться виключно по закону. А ще кобелячанам дуже сподобалася заява мера-кандидата про те, що коли хтось знайде у Нових Санжарах на тротуарі недопалок, то мер його… з’їсть. Це справило на виборців найбільше враження. Буйна фантазія частини електорату враз намалювала в уяві «картину маслом»: новообраний депутат ходить по Кобеляках і їсть наші недопалки. Тож і обрали.
Але про лічильники. З ними усе ясно і нічого перелічувати усі постанови і правила, коли у Законі про метрологію… прямо написано: «Періодична повірка, обслуговування та ремонт … здійснюється за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги…». Все, крапка.
Дотримання законів контролюється у нас безліччю організацій. У першу чергу — РДА. Відкрийте закон про місцеві державні адміністрації і прочитайте, що є їх головним завданням. Є чимало інших установ і організацій, які зобов’язані це робити. Але це у тому випадку, коли сам мер і купа обраних вами депутатів місцевої ради разом з виконкомом не хочуть дотримуватися вимог закону. Вам, правда, будуть пояснювати, що законодавство не дозволяє втручатися у діяльність органів місцевого самоврядування, забуваючи чомусь, що ця заборона стосується законної діяльності.
Звісно, чого варті закони у країні, де не діє навіть Конституція. Так було при «злочинній владі». Потім українці влаштували Майдан, не розуміючи, кому він потрібний. Цим самі розтоптали Конституцію і запустили процес руйнації держави, як і було заплановано. Натомість здобули угоду з ЄС і, нарешті, гідність. Відсторонивши від влади Партію Регіонів і олігархів, обрали собі нового президента, не олігарха, як їм чомусь здається. До речі, одного із творців тієї самої Партії Регіонів. І нову Верховну Раду. До ради обрали нових депутатів і, як виявляється, таких, які самі не виконували вимог закону. Тепер вони напишуть нам нові закони. І от вже тоді… Ждіть, шановні.
Зацікавившись питанням лічильників, я зателефонував до мера сусіднього райцентру м. Карлівки Володимира Слєпцова, який теж балотувався у народні депутати. Виявилося, що у Карлівці за повірку лічильників ніхто не платить. Ці витрати просто внесені до тарифу, як і повинно бути у нормальних людей. Але такого мера не обрали, бо його агітатори нічого не роздавали, не обклеювали дерев портретами, а сам він був членом неолігархічної партії і не обіцяв їсти «бички». Підтримав його відомий поет і справжній патріот України Борис Ілліч Олійник. Цитати з його книжки «У замкненому колі» я приводжу майже в кожній із своїх статей. Цю книжку ніде не знайти, і називається такий стан речей свободою слова. Але навіщо виборцю такі? Ні тобі вил, ні золотих обіцянок, ні гречки чи аспірину. На поверхні лежить, навіть випирає, питання: чому Олійник не підтримав Андрія Реку, свого земляка, а підтримав Володимира Слєпцова? Алогізм? Чи, може, й ні? Невже Борис Ілліч не хоче новосанжарцям добра? «Патріоти» говорять: «Олійник — комуняка». А от подейкують, що і новообраний депутат був «комунякою», навіть Вищу партійну школу закінчував. Заперечують: нічого, він же тепер заодно з олігархами, значить наш, рідний, з одної ж партії із прем’єром та спікером.
Та чого його щось гадати, коли наш виборець наймудріший, він усе знає найкраще в світі. Попробуйте посперечатися — очі видеруть. Тож ждіть результату, шановні, він не забариться. І ні на кого не кивайте, як звикли роками, та не говоріть, що олігархи знову владу захопили. Ніхто її не захоплював, ворогів шукайте… у дзеркалі.
Р.S.: Мене запитували, чому я не підтримав місцевого кандидата. Поясню. Проти Анатолія Миколайовича я нічого не маю. Вирішальну роль зіграло те, що колись у «ЕХО» було його інтерв’ю, де він сказав, що не цікавиться геополітикою. А якщо так, то, на мою думку, нічого йти в політику. Була й інша причина. За фахом він лікар, тож зобов’язаний був давно забити тривогу щодо стану здоров’я українців. Він не працює у системі міністерства охорони здоров’я і міг би (думаю, безкарно) написати обширну статтю про те, що з нами діється, які заходи профілактики і реабілітації нам потрібні і яку небезпеку несе нам «ящик». Це моя особиста думка, але ж кобелячани і його не підтримали. Де їхня логіка? От крутять по радіо рекламу «Два плюс два — двадцять два» і думаєте що? Багато хто вже й згоден, одному знайомому так і здачу дали. Заслужений артист РСФСР гіпнотизер Юрій Горний писав у 1990 році про А. Кашпіровського: «Во время таких сеансов наблюдается явление гапнонаркомании, то есть болезненной повышенной внушаемости участников опытов. Это приводит к разрушению структуры личности, понижает ее способность к ситуационному анализу, стимулирует спонтанное немотивированное поведение». Тепер місце Кашпіровського зайняв «ящик» з усіма його програмами.
