27‑го лютого під час гала-концерту глядачі таки дізналися імена цьогорічних переможців. У старшій віковій групі перемогла Ярослава Козар із Кобеляцького району, у молодшій — новосанжарка Аміна Брехачко.
Недільний вечір збирає на гала-концерт «Дзвінких голосів» повну залу новосанжарського концерту. Тут із нетерпінням чекають на майбутнє видовище і, якщо чесно, ще більше — оголошення переможців. Адже серед переможниць вокального конкурсу із другого сезону незмінно були новосанжарки. Нагадаємо, що другі «Дзвінкі голоси» виграла Поліна Моцак, а у молодшій групі третього сезону конкурсу перемогла Анастасія Білокінь. Враховуючи, що цього року серед молодших конкурсантів було кілька новосанжарок, шанси на перемогу були ще вищими. Саме тому новосанжарська публіка не просто насолоджувалася виступами артистів, але й терпляче очікувала на перемогу когось із своїх.
До честі авторів та організаторів «Дзвінких голосів», вони знову зуміли створити справжнє шоу, яке на місцевому рівні практично ніде більше і не побачиш. Так, можливо не все і не завжди було професійно, проте увагу глядачів артисти та ведучі утримували протягом усіх двох годин концерту. Головне — це не було нудто. І після кожного наступного виступу хотілося дочекатися: що ж вони покажуть наступної миті?
У першій частині концерту кожен із учасників концерту співав кращу із чотирьох своїх конкурсних пісень. З одного боку — хвилювання артистів мало бути б меншим, адже виступи вже не оцінювалися суворим журі. З іншого боку — не так просто вийти на головну сцену району, коли на тебе дивляться триста-чотириста глядачів. Проте із хвилюванням і емоціями впоралися усі. Ніхто не забув слів, не загубив мелодію і не розгубився. І тут мимоволі довелося згадати розмову з одним з організаторів «Дзвінких голосів» Андрієм Дігтярем, який сказав:
— Ми даємо шанс талановитим дітям. Не лише для того, щоб вони могли просто поспівати для себе. І не лише для того, щоб вони послухали поради професіоналів під час конкурсних днів. Ми ще й даємо їм можливість вийти на справді велику сцену, показати себе у масштабах району.
Це справді важливо. Як для юних артистів, які набираються впевненості, виступаючи перед численною і вибагливою публікою, так і для тих, хто помічає маленьких зірок або по-іншому починає на них дивитися. Нерідко траплялися випадки, коли після участі у «Дзвінких» юного артиста починали запрошувати на виступи мало не у всіх районних заходах.
Овації для Аміни, сльози і радість для Ярослави
Під час гала-концерту по-іншому подивилася новосанжарська публіка на ще зовсім маленьку, але надзвичайно талановиту Аміну Брехачко. Адже саме вона цього року стала переможницею у молодшій віковій групі. У тому, що ця перемога була абсолютно заслуженою, Аміна переконала, виконавши акапелло композицію «Ой, там на горі» Зал зустрів її виступ тривалими оваціями.
— Яка маленька, а який голос! Як же вона співатиме через пару років?! — захоплено перемовлялися глядачі.
А от виступ єдиної представниці Кобеляччини Ярослави Козар викликав у глядачів не лише захоплення, але й сльози на очах. Адже вона співала пісню «Повертайся, солдате», яка надзвичайно сильно перегукується із нинішніми реаліями.
Проте самій Ярославі плакати не довелося. Адже вона із другого заходу стала переможницею «Дзвінких голосів». Минулого року їй трохи не вистачило балів для виграшу у молодшій віковій групі, а цього разу вона була кращою у старшій. Єдине, що, напевно, засмутило і організаторів, і саму учасницю, — це те, що сільський голова Бутенок не приїхав на нагородження ні минулого року, ні цього разу, хоча талановита дівчина таки заслуговувала на окрему подяку. Вручати їй головний приз і вітати із перемогою довелося голові Новосанжарської районної ради Геннадію Супруну, який із задоволенням і виконав цю місію. До честі сільських голів із Новосанжарського району, жоден із них захід не проігнорував. Декому, як, наприклад, Сергію Головку із Руденківки доводилося виходити на сцену кілька разів. А хтось, як сільський голова Полузір’я Любов Шерстюк або її колега із Сухої Маячки Іван Чечель, не лише традиційні іграшки своїм конкурсантам дарували, але й добрим словом винагороджували.
— Діана Муха — це золотий голос Сухої Маячки! У неї братик нещодавно народився, то вже місяць співає, напевно, теж артистом буде! — викликав сміх у залі своїм виступом Іван Анатолійович.
Цього року організатори зуміли так попрацювати зі спонсорами, що зуміли забезпечити конвертик із винагородою не лише для переможців, але й для кожного юного вокаліста. Окремий грошовий приз отримав руденківський дует «Даша+Свєта», який цього року здобув «Приз глядацьких симпатій». Що й не дивно, адже участь у голосуванні брала переважно руденківська публіка. Зрештою, не можуть же номінальні організатори лишитись зовсім без номінацій?:)
«Дай нам, Боже!»
Найцікавішою частиною гала-концерту, безумовно, були дуети учасників старшої вікової групи із членами журі. Тут дійсно було що послухати. Одним із найкращих дуетів був виступ «краянина» Анатолія Пиляя та учасниці із Кунцевого Ірини Янко, які виконали відому композицію «При долині кущ калини». Хіба це не найкращий результат, коли на одній сцені відомий виконавець і зовсім юна вокалістка співають, як двоє рівних артистів?
Чи, наприклад, коли разом запалюють зал уже досвідчений, хоч і молодий, виконавець В’ячеслав Тягло і скромний хлопчина із Пристанційного Дмитро Родіоненко.
Були у цьогорічному гала-концерті ще й інші приємні несподіванки. Наприклад, спільний вихід на сцену минулорічних учасників конкурсу Юлії Немирич, Надії Демченко, Олександра Перерви та Сергія Бабенка, які заспівали разом із авторкою ідеї «Дзвінких голосів» Оленою Мостовою. Ще була пісня «Полтавський край» від членів журі на чолі із незрівнянною Наталією Сулаєвою.
І були завершальні слова від Андрія Дігтяря:
— Дай нам, Боже, щоб ювілейні п’яті «Дзвінкі голоси» ми провели вже не в умовах війни!
І після цього учасники і члени журі, представники оргкомітету і випускники конкурсу разом заспівали пісню Віктора Павліка «Дай нам, Боже!». Зал встав і аплодував артистам до закінчення композиції. Із останніми акордами Олена Мостова запалила символічні чотири свічки на великому тортові. «Дзвінкі голоси-4» стали історією. Але далі обов’язково буде.
