Днями автор статті повернувся з Грузії, де перебував майже тиждень. Про свої враження від поїздки планував розповісти у блозі на редакційному сайті. Адже текст, ілюстрований фото і відео, займає надто багато місця. І було б зайвою розкішшю займати ним газетні сторінки. Тим більше, що нині в Кобеляках та інших населених пунктах, де читають «ЕХО», і своїх новин вистачає.
Та під час розмов із людьми про поїздку усе ж виникло бажання написати з приводу Грузії невеличку редакційну статтю. Адже стало зрозуміло, що надто багато людей живуть під впливом стереотипів, нав’язаних, у основному, телевізійними сюжетами. Почувши про побачене мною в Грузії, кілька співрозмовників ледве не вигукнули: «Як так? Не може бути, щоб грузини були біднішими за українців! Там же економічне диво!» Інші не могли повірити, що, попри скромний, до аскетичності, рівень життя в країні, тамтешні поліцейські не беруть хабарів. Дивувались: а як же вони там живуть?
Зізнаюсь чесно, що не надто багато читав або чув про грузинське економічне диво. Більше цікавився німецьким, японським і корейським. Та після розмов із земляками «полистав» Інтернет. Дійсно, пишуть про диво. Щоправда, без наведення статистичних даних, порівнянь і аналізу.
Не знаю, можливо, я був у іншій Грузії. Але економічного дива не побачив. Грузини в матеріальному плані живуть бідно. Думаю, що їм тяжче, аніж українцям. Ось приклад. Тамтешні пенсіонери переважно говорили про розмір соціальної виплати, еквівалентний 1500 гривень. За електроенергію вони платять 1 гривню 60 копійок за кіловат, за газ — близько 6 гривень за куб. Ніяких субсидій чи іншої допомоги від держави не отримують. Учителі, які вважаються заможними людьми, заробляють 3500-4000 гривень за місяць. Рівень безробіття в країні дуже високий. Промисловість загинула одразу після розпаду Радянського Союзу. Фермери-мільйонери відсутні як явище через мізерну кількість придатної для обробітку землі. При цьому ціни на більшість товарів у 2–5 разів вищі, аніж в Україні. Доріг із твердим покриттям немає не те що в селах, а й у містечках на зразок Кобеляк.
І, водночас, вулиці міст та містечок заповнені «Мерседесами» і «БМВ». Це теж бачив на власні очі. І тут немає нічого дивного. 12-15-річний «німець» коштує 3500-4000 доларів. А на оформлення машини потрібно 20 хвилин. І без усіх отих МРЕО та інших непотрібних установ. Така ж ситуація і з оформленням нерухомості, і з реєстрацією бізнесу. А хабарів поліцейські не беруть. Про це розповідають самі грузини.
Про все це та інше читайте, якщо забажаєте, у блозі. А зараз — висновок. Ніяких економічних й інших див, чудес та містики в реальному житті немає. Секрет успіху німців, японців, поляків та інших успішних націй — у тяжкій щоденній праці всіх громадян та адекватних і прагматичних діях політиків. А ще — у природному та географічному потенціалах. Так от, такого потенціалу, як в Україні, автор не бачив у жодній із країн, у яких довелось побувати. І непотрібно плакатись: нічого страшного, окрім війни, у нас не відбувається.
