Вхід | Реєстрація

Дивляться мертві у небо і вірять у мудрість живих

Дивляться мертві у небо і вірять у мудрість живих

Цим висловом зустрічає відвідувачів Личаківський цвинтар у Львові.
Там, у західній столиці України, минули мої студентські роки. На Личаківці я бувала часто. Тягло мене туди не як на цвинтар, приміром, відвідати могили Івана Франка, Соломії Крушельницької, Ірини Вільде чи Володимира Івасюка, а, швидше, помилуватися архітектурою пам’ятників минулих століть, поринувши в якусь незвичну атмосферу спокою і урочистості, притаманну лише цьому святому місцю. Так, святому. Принаймні, там, на Личаківському цвинтарі, святість як вияв почуттів і ставлення до померлих відчувалась, як ніде інде. Що ж до мене, то я там дійсно заспокоювалась і впорядковувала свої думки.
Тепер мій щоденний маршрут «дім-робота-дім» пролягає саме через цвинтар. Отже, часто доводиться спостерігати і похорон, і те, як наші люди вшановують пам’ять своїх померлих родичів та близьких.
Стало вже традицією біля могил рідних збиратися сім’ями. Для зручності ставлять столи з лавками.
Трагічна подія, яка місяць тому сколихнула наше місто, не залишила байдужим жодного кобелячанина. У зоні АТО загинув Віктор Бабенко. Горе, яке доводиться переживати матері й дружині, неможливо виразити словами. Час як найкращий лікар тут безсилий. Такі рани він не гоїть. Строку давності тут намає.
Усі ми люди і все це розуміємо. Та, на превеликий жаль, не всі.
Біля свіжої могили воїна АТО родичі також поставили столик, аби прийти в поминальний день і посидіти біля сина, чоловіка, брата і батька.
Та інцидент, якому судилося статися там, серед могил, там, де наші родичі, знайомі й незнайомі знайшли свій вічний спочинок, змусив узятися за перо. Я хочу, аби про цей прикрий випадок дізналося якнайбільше кобелячан і жителів району. Я хочу, аби вони знали, кого обирають, хто нами керує, хто сидить у білих кабінетах і відгороджується від нас не тільки парканами, а й стіною байдужості й цинізму.
Байдуже міським очільникам до материнського горя. Байдуже, бо інакше б не вимагали прибирати щойно встановлений столик. Точніше, вимагав. Так розпорядився заступник мера С. Галушко. І надто розлютився, коли у відповідь почув незгоду. Не пояснюючи причини, пан Галушко несамовито волав: «Бо я так сказав!» І все, і крапка. Не обговорюється тобто.
— Ми навіть розгубилися, бо не чекали такого неадеквату від Сергія Станіславовича, — ділиться пережитим двоюрідний брат покійного Олександр Онищенко. — Та оговтавшись, — продовжує далі Сашко, — вирішили потурбувати самого мера. Але Олександр Михайлович тільки здивувався скандалу. Мовляв, він особисто дав «добро» на встановлення столика.
Як виявилося, міський голова аж ніяк не вплинув на розвиток подій, що розгорталися. Пан Галушко продовжував настоювати на своєму, вигукуючи «І буде так, я так сказав!» та «У мене також немає столика!»
Чи не позаздрив, бува, Сергій Станіславович тому столику? А може, пане Галушко, тільки такого столика ви й не маєте? Не поспішайте, живіть довго та іншим не заважайте жити й помирати. Виявляється, і з місцем поховання В. Бабенка не дуже мерія погоджувалась. Та родичі таки настояли на своєму. Вдалося. А то вже, було, подумали, що мертвим немає місця й на цвинтарі.
А тим часом гучна поведінка пана з мерії все більше привертала увагу відвідувачів на цвинтарі. Люд намагався втихомирити заступника міського голови та переконати отямитися і зважити на горе матері. Коли ж у відповідь почули: «Не давіть на жалість!», у громади аргументи закінчились. У використання пішла й ненормативна лексика.
Отже, ні жалості, ні совісті, панове, ви не маєте. Зате цинізм, нахабство, почуття вседозволеності у вас зашкалює. Тому й слова можна не підбирати. Тому і вдався Сергій Станіславович до контрольного в голову опонентів, чим остаточно приголомшив людей: «Ми тут господарі! Ми з Ісипом!» — уточнив пан заступник.
Надто переконливо прозвучала остання фраза. І коментарі тут зайві. І родичі вирвали столик із землі, задовольнивши, нарешті, забаганку міської влади.
Господарі міста, кладовища. Господарі життя. То чому сміттєві баки не у вашому господарстві? Недбалі ви господарі, панове. Та це вже тема для іншої розмови.
А що відчувала мати, як було їй там, біля могили своєї дитини, спостерігати, вибачте, брудну гризню, затіяну з легкої руки чиновника. Та чи зрозуміти їм, товстошкурим, який біль переживала вона, знесилена горем?
— Мій Вітя… — тихенько заговорила Наталка Михайлівна, — Він був таким патріотом. «Я і такі як я мусимо захищати свою землю, своїх дітей. Бо як не ми, то хто?» Так він казав. Прикро, що по телевізору їх показують героями, а тут вони нікому не потрібні, ні живі, ні тим більше — мертві.
Матір пишається своїм сином, ми — земляком. Та це мало втішає. А ще більше засмучує те, що це вони, товстошкурі, посилають наших найкращих синів гинути (саме гинути, а не відвойовувати землю), а потім пихато відвертаються від їх матерів.
— Згадаймо ж про тих, кого вже з нами немає, вшануймо їх пам’ять. Вони вірять у мудрість живих, у нашу з вами мудрість.

 

Від редакції. Інцидент на цвинтарі завдяки інформації, поширеній у соціальних мережах, уже набув широкого розголосу. Ми звернулися за коментарем до учасника події, секретаря Кобеляцької міської ради Сергія Галушка. Сам текст листа, який склала Світлана Місна, посадовцю не демонстрували. Сергій Галушко сказав:
— Так, того дня я, як посадова особа міської ради, був на цвинтарі. Конфліктна ситуація, дійсно, мала місце. Але хочу наголосити, що самих батьків загиблого воїна на цвинтарі не було. Учасниками та свідками інциденту, крім мене, став чоловік, який назвався Олександром Онищенком, та двоє будівельників. Так, я зажадав прибрати лавочку з того місця, на якому її встановили ті чоловіки. Цьому є пояснення. Справа в тому, що її встановили саме там, де вже наступного дня мали поховати іншого загиблого солдата Олександра Чирцова. А саме до компетенції міської влади і моєї, як посадовця, входить нагляд за порядком на міському цвинтарі. Натомість я запропонував Олександру Онищенку інше місце для розміщення лавочки. І компромісу ми досягли: її перенесли на два метра і встановили з іншого боку могили. Ще раз підкреслюю, конфлікту з родичами Віктора Бабенка не було.


Автор: Світлана Місна


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
28 квітня 2015, 09:50 | Кобеляки | Суспільство


1. не за баром / 28 квітня 2015, 15:46
3. Для кого?
2. Виборець / 28 квітня 2015, 19:37
Оце принциповість! Та тільки не там треба іі проявляти. Наша біда в тім, що вибираємо владу, яку не хвилюють проблеми виборців-активними стали перед виборами, особливо в соцмережах.
3. петерс / 28 квітня 2015, 20:19
Читаю коменти і волосся дибки стає!Який відсоток подібної сволоти і бидлоти ходить серед нас?Що за питання ви убогі недоумки ставити?Ватні мізки,зіпсований генофонд.Всю вату треба знищувати,каструвати,палити в печах.СЛАВА НАЦІЇ!
4. петерс / 29 квітня 2015, 07:57

Коментар видалено за порушення пункту 2.9 Правил користування сайтом
5. Вікторія / 2 травня 2015, 10:57
Дуже приємно , шановні земляки , що маю нагоду розглянути дану ситуацію не під призмою суб"єктивності ( бо при самому інциденті присутня не була і в переповіданнях його участі не приймала) , а максимально наближаючись до ситуації "суперпозиції" – такий собі погляд з боку пересічної місцевої жительки .
Схиляю голову перед кожним загиблим чи постраждалим від цього лихоліття, і усвідомлюю гостроту ситуації - слова коментарів до неї треба добирати дуже ретельно , щоб (не приведи, Господи) не образити нікого з рідних померлих героїв, в чому навіть наміру не маю.
Ще раз шана і вічна пам"ять героям України ! Мабуть ніколи не перестану відчувати свою провину , за те , що жива , перед матерями загиблих…
Але… Яким гормоном вашого , люди, організму викликане бажання відправляти "на гілляку" кожного , чия поведінка хоч якось іде в розріз з вашим баченням ?! Ви , громадяни окупованої країни , яка через чиїсь конфлікти інтересів віддає в обійми своєї родючої землі синів і дочок, оманливо переконаних в існування істини під назвою Порядок , системи , яка не дозволить чоботу з чужим "мейд ін" топтати її квіти, яка захистить незахищених і покарає винних… ви можете роздути отаких розмірів мильну бульку через столик на кладовищі?!
Прошу вибачення за цинічність (війна нас всіх зробила черствішими) , та мертвим абсолютно однаково, де, в якій кольоровій гамі і що буде стояти біля їх праху – в їх світі дещо інші орієнтири. В світі живих набагато більше формальностей . Живим і на кладовищі потрібен Порядок , так-так , отой ПОРЯДОК , про який ви так мрієте , займаючи чергу в ренгенкабінет , очікуючи вироку суду чи подаючи документи до Пенсійного фонду (ВУЗу , військомату , ОВІРу, районної ради …та іже з ними) і цей Порядок має хтось створювати і контролювати .
6. Вікторія / 2 травня 2015, 10:58
Цілком ймовірно , що Порядок ваш , і Порядок де юре – це поняття , які трішки(дуже сильно) відрізняються один від одного і тут потрібно бути філософом або прокурором , щоб розібратися , на чиєму боці правда. Порядок буває і тотальним , це від нас далеко, що , можливо, й на краще , бо і сама обговорювана стаття тоді б була неможливою. Порядок може порушуватись , може ігноруватись (це симптоми нашого корумпованого устрою). Але Порядок повинен бути і , якщо не намагатися його створювати і підтримувати , – наступить антиПорядок , тобто хаос. Я не ідеалістка , просто так влаштоване життя , ми всі живемо за певними біологічними , моральними й суспільними правилами .
В цій статті сама ситуація приведення до Порядку викривлена та зпотворена , причому з таким фаталістичним поетизмом!
Як ніяково перед матір"ю , яку , мабуть , востаннє в цій ситуації турбує місце столика біля фінального прихистку її дитини . Якій матері прийде в голову їсти там , де серце просить лише прихилити коліна…
Комусь подобається пафосно пройматися гнівом на "господарів міста чи життя" за непопулярність прийнятого рішення , а я з повагою констатую , що саме ці "товстошкурі" удосвіта після дискотеки вдвох у чотири руки відкочують сміттєві контейнери , завезені ейфоричними підлітками в неймовірні місця , на відведені для них майданчики.
7. Вікторія / 2 травня 2015, 10:58
Саме вони , цинічні , знахабнілі від вседозволеності , в період систематичних літніх водопровідних колапсів щоночі через кожні 3 години почергово вмикають-вимикають артсердловини , щоб кожен куточок міста був з водою.
Про це не пишуть в газетах , не пишаються з трибун , це – будні.
Ні , людям потрібні видовища , інтриги , індійськіо-мексиканські драми , де жадібному і зажерливому секретарю міськради для повного життєвого лакшері не вистачило столика на кладовищі , а бідна , але маніакально чесна жителька вчасно викрила цей прикрий випадок і винесла його на розсуд жителів провінції…
У нас треба по-іншому : перецілувати кожну пенсіонерку , видати по кілограму гречки і поклястися на Біблії , що ком послуги для перед"явників мандатів соціалістичної партії СРСР та членів їх сімей будуть безкоштовними . Так, і земля – селянам.
І мій естетизм був би повністю розчавлений думкою про те , що люди , які знайомі з іменами Івана Франка, Соломії Крушельницької, Ірини Вільде , Володимира Івасюка можуть щиро вірити , що столик на кладовищі затьмарив свідомість чиновника (якого я особисто поважаю саме за колосальний професіоналізм і визначні людські якості ) і дозволив показати його справжнє нутро , якби не нав"язливий душок заказу , що переслідував мене впродовж всієї процедури пізнання та аналізу цього чтива.
Люди , мені соромно навіть спостерігати , як ллється цей бруд , причому свідомій частині кобелячан очевидно - під чиїм замовленням і через чиє виконання.
Соромно навіть за те , що читаючи ці помиї ви будете маріонетками , бо кукловод зарання знає , який резонанс викликають в масах статті з такою інформаційною начинкою напередодні виборів .
Соромно ще тому , що багато з вас про це навіть ніколи не задумається .
Сумно і соромно.
8. Світовид / 2 травня 2015, 12:02
11.Вікторія
«поклястися на Біблії»

Царю іудейському?
11.Вікторія
«бо кукловод зарання знає»

Оголосіть прізвище, будь ласка.
Вікторіє, вам треба КОБ вивчити, аби даром талант не пропадав. Тоді воно все в голові по поличках розставиться і буде ОК.
9. Читач2 / 2 травня 2015, 12:05

Коментар видалено за порушення пункту 2.3 Правил користування сайтом
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації