31 серпня в Україні відбулася чергова трагедія. У центрі Києва загинули троє молодих хлопців, солдатів Нацгвардії. Загинули від осколочних поранень гранати, кинутої класичною мавпою. Або ідіотом. Учергове доводиться констатувати, що й ця трагедія була очікуваною. Не відбулася б вона 31 серпня, то сталася б пізніше. Більше того, отакі трагедії будуть відбуватися і в подальшому. В Україні вистачає придурків і більше, ніж достатньо гранат.
Про бійню під Верховною Радою написано вже багато. Інтернет та друковані ЗМІ вже заповнені сотнями публікацій. Про одну й ту ж подію автори пишуть зовсім по-різному. І висновки роблять різні, інколи діаметрально протилежні. Одні вбачають провину в загибелі людей виключно в діях «злочинного режиму» Порошенка, котрий намагається скомпрометувати справжніх патріотів із «Свободи». Можливо, у цьому є доля правди. Хоча навіщо компрометувати тих, хто на виборах набрав менше 5 відсотків? А на президентських — ще менше.
Інші стверджують, що та ж влада та ще жиди в купі з масонами прагнуть скомпрометувати патріотичний рух взагалі. Дійсно, після подій у Мукачевому та Києві в уяві багатьох людей патріоти асоціюються виключно з терактами в мирних містах.
Ще хтось покладає провину лише на «свободівців» та «радикалів», котрі своїми діями спровокували мавпу на кидок гранати. Є доля правди і в цьому. Адже саме Тягнибок на вулиці, а Ляшко в парламенті підняли градус протистояння до позначки, за якою у людей із нестійкою психікою «зносить дах».
На мою ж суб’єктивну думку, біди України (і київська трагедія теж) пов’язані виключно із надзвичайно низьким рівнем професіоналізму. Непрофесійність проявляється і в діях влади, особливо її силових підрозділів, і в діях політиків, котрі не усвідомлюють, до яких наслідків може призвести їх гризня за черговий мільйон доларів.
У нас відбулася страшна підміна понять, коли патріотизм превалює над професіоналізмом. Скрізь одні патріоти. І катастрофічно не вистачає професіоналів.
Візьмемо, для прикладу, ті ж київські події. Аваков у нас патріот? Ого, та ще й який! А Тягнибок? Та більшого патріота в світі не знайдеш! Між тим, перший винен у тому, що в ряди міліцейського батальйону «Січ» потрапив, знову ж, патріот із психікою мавпи. Другий своїми діями збурив натовп і фактично призвів до того, що мавпа гранату кинула. І перший, і другий розписалися у своїй абсолютній профнепридатності. Перший — як міністр внутрішніх справ, котрий набрав у лави міліції придурків та не забезпечив дотримання порядку в столиці. Другий — як політик і лідер партії, котра скочується до рівня терористичної організації. І перший, і другий, як професіонали, мали б піти у відставку. Але вони цього не зроблять. Тому що — патріоти.
І на закінчення нагадаю патріотам, що є ще й критика патріотизму. І вона не менш древня, аніж саме це поняття. Американець Джексон говорив, що патріотизм є останнім прихистком негідників. А росіянин Салтиков-Щедрін попереджав, що найбільше про патріотизм кричать там, де багато вкрали.
І від себе. На мою думку, патріотизм придумали для того, щоб одні люди вбивали інших і не відчували при цьому докорів сумління.
P.S. Дай Бог, мені помилятися.
