19 серпня в Нових Санжарах відбувся захід, присвячений 30‑річчю від дня народження Олександра Мокляка, новосанжарця, який загинув 6 лютого 2015 року в селі Чорнухине Луганської області.
Об 11:00 у залі центральної районної бібліотеки починається вшанування українського солдата, який загинув у так званій російсько-українській війні. Відкривають захід піснею «Лебеді материнства». На великому екрані у центрі читального залу — портрет Олександра Мокляка. У глядачів котяться перші, але не останні сльози. Бібліотекар Тамара Паттієва розповідає:
— Олександр Мокляк був одним із тих, хто показав вищий тип громадянської відповідальності. Він проявив найвищий ступінь любові, поклавши своє життя за кожного з нас.
Потім слово надають Марині Янко, учительці Олександра Мокляка, яка характеризує його як дуже доброго та надійного товариша для однокласників, на якого завше можна було покластися.
Євген Колодочка, бойовий побратим героя, із помітним хвилювання розповідає про подробиці смерті Олександра, а також ділиться спогадами про особливості характеру товариша, якими той виділявся серед інших:
— Із сорока п’яти чоловік взводу він був найдобрішим. Я поганого слова від нього ніколи не чув, я взагалі не чув від нього поганих слів.
Євген згадує, що після загибелі Олександра Мокляка брехливий російський канал «Лайф Ньюз» очорнив смерть героя, поширивши скандальний сюжет про те, що він був одним із тих українських солдатів, яких начебто розстріляли за те, що ті хотіли перейти брататися на російську сторону. Насправді це була чергова вигадка російської пропаганди.
Потім присутні переглядають сюжет «Лтави» про свого земляка із серії фільмів «Лицарі небесної варти».
Також усім, хто прийшов вшанувати героя, нагадують, що ім’я мужнього новосанжарця вписане до книги Віктора Ревегука «Полтавці — поборники незалежності». А на будинку, де проживав герой, встановлено меморіальну дошку. Олександра Мокляка посмертно нагороджено державною нагородою «За мужність» ІІІ ступеня.
Пісня «Обійми мене», що прозвучала наживо, особливо схвилювала глядачів, викликаючи сльози. Особливо рясно вони котяться по обличчю овдовілої молодої дружини, поруч якої із сумом в очах сидить маленький хлопчик, так дивовижно схожий на батька. Олександр загинув, щоб його син та решта маленьких українців завжди мали над головою лише мирне небо.
