Своїм рецептом працевлаштування в Ізраїлі з нами поділилася жителька Кобеляк Софія Коваленко. Жінка трудилася в далекій країні три місяці. І, заробивши грошей та отримавши величезну кількість позитивних вражень, через півроку Софія збирається повторити свою подорож.
Софія Коваленко сама звернулася до редакції і запропонувала опублікувати розповідь про її особистий досвід працевлаштування за кордоном. Жінка вважає, що це може бути корисним десяткам, а, можливо, і сотням земляків. Адже ні для кого не є секретом, що мільйони українців давно працюють у різних країнах світу, заробляючи там на придбання будинку, автомобіля, а той просто на прожиття. Знову ж, ні для кого, окрім представників вітчизняної влади та депутатів парламенту, не є секретом, що на Батьківщині досить важко знайти роботу, яка б давала змогу пристойно жити і робити більш-менш значні матеріальні придбання. У нас, на жаль, усе «перекосилось» у бік фальшивого патріотизму, який, як відомо, на хліб не намажеш. Тому й їдуть українці працювати в Росію, Польщу, Німеччину, Італію, Португалію, Чехію, Китай і ще в десятки держав світу, де рівень життя, отже, й зарплати, набагато вищі, аніж у нас.
Більшість заробітчан із різних причин не надто горять бажанням ділитися своїм досвідом. А ось Софія навпаки, запропонувала розповісти про історію свого працевлаштування. Звичайно ж, ми не могли не «ухопитись» за таку можливість. Тим більше, що жінка працювала у такій цікавій і екзотичній для більшості земляків країні як Ізраїль.
Знайти роботу можна через соцмережі
Як розповіла Софія Коваленко, у Кобеляках вона працювала продавцем. Має відповідну фахову освіту. Змінила кілька місць роботи. Зарплати продавця не вистачало для того, щоб задовольнити власні потреби. Тому жінка постійно шукала можливість влаштуватись на більш оплачувану роботу. У тому числі обдумувала і варіанти з працевлаштуванням за кордоном. Зараз сотні кобелячан їздять на заробітки в Польщу. Тому Софія вивчала і цей варіант. Та, за її словами, жінку задовольняв рівень зарплати в Польщі. Там, як відомо, українці здебільшого отримують близько п’ятисот доларів у місяць. Окрім того, практично завжди доводиться платити за можливість працевлаштуватися різного роду посередникам. Існують і проблеми при отриманні візи.
І от, одного разу у соцмережі «Однокласники» Софія прочитала оголошення про можливість поїхати на роботу в Ізраїль. Жінка не приховує, що загорілася цією ідеєю. Одразу кілька чинників були на користь цього вибору. Один із них той, що для поїздки у цю країну не потрібно отримувати візу. В України з Ізраїлем безвізовий режим. Але не це зіграло вирішальну роль у прийнятті рішення. Софія не приховує, що ледве не магічний вплив на неї зумовило число 50000. У рекламі про роботу в Ізраїлі було сказано, що саме таку суму в гривнях можна заробити за місяць роботи у цій країні. Для продавчині з Кобеляк це була ледве не астрономічна сума. Дві тисячі доларів вона, як і більшість земляків, не заробляють навіть за рік. Згадуючи про обіцяну в Інтернеті зарплату, Софія посміхається і зазначає:
— Напевно, читаючи ці рядки, дехто почне єхидно посміюватися і думати, що заробити такі гроші жінка може лише торгуючи власним тілом. Розчарую скептиків, повії в Ізраїлі заробляють набагато більше. І пропозиції щодо такої роботи теж є в Інтернеті. Але мені 35 років і я, як кажуть, «не по цих ділах», у мене сім’я.
Прийнявши рішення, Софія почала готуватись до поїздки. Підготовка, за її словами, тривала три тижні. Полягала вона у тому, що Софія намагалася через ті ж соцмережі вийти на роботодавця. Адже посередників, які за чотириста доларів пропонують свої послуги з працевлаштування в Ізраїлі, досить багато. Та не всі вони є надійним. І витрачати зайві гроші жінці не хотілося. Роботодавця вона знайшла через тих же «Однокласників». Хоча вважає, що їй у цьому трішки пощастило.
Наступний етап підготовки полягав у тому, аби успішно пройти митний і прикордонний контроль. Адже їхати в Ізраїль можна без візи, якщо ти турист. А ось для працевлаштування потрібен дозвіл. Звичайно ж, його у Софії не було. Тому їй довелось «увімкнути артистку», аби ніхто на кордоні не сумнівався в тому, що вона їде виключно милуватися священними для християн місцями та засмагати на пляжі. Вона взяла в багаж парео, купальник та інші речі, які потрібні туристам. І, головне, психологічно перевтілилась у потенційну відпочивальницю. Тому на кордоні в Софії жодних проблем не було. Хоча, за її словами, одну жінку дуже довго буквально допитували спочатку українські, а потім ізраїльські митники, не вірячи, що вона їде на відпочинок.
У Ізраїлі люди щасливі, а війни немає
У самому Ізраїлі, за словами Софії, усе було досить просто. Її зустрів роботодавець, їй знайшли перекладача і житло, проінструктували, що і як вона має робити. Тобто, особливих проблем не було. А якщо вони і виникали, то завжди знаходився хтось, хто прагнув допомогти. Узагалі, у так званому цивілізованому світі, в Ізраїлі, в країнах Європи, ще деінде, люди намагаються допомагати один одному. Це вважається нормою.
Робота Софії полягала у прибиранні квартир. Справа в тому, що у єврейських сім’ях, які живуть в Єрусалимі, де на початку своєї ізраїльської кар’єри працювала кобелячанка, дуже багато дітей. Як правило, у родинах ортодоксальних євреїв від трьох до семи діток. І жінки, які теж працюють, просто не встигають фізично прибирати вдома. Тому наймають для цієї роботи інших. Софія мила підлогу, посуд і все, що потребувало миття. За це їй спочатку платили 5 доларів за годину. Потім зарплата зросла до семи з половиною доларів. Досить часто, окрім офіційної оплати від роботодавця, самі власники прибраних квартир давали так звані «чайові». Які були витрати? 250 доларів за квартиру і 100 — на харчування. А в Єрусалимі Софія продукти взагалі не купляла. Там увечері після закриття магазинів їх власники виставляють на вулицю прострочені продукти. Вони цілком придатні для вживання в їжу і їх розбирають менш заможні люди. Досить часто на парканах розвішують пакети з продуктами, що залишились після застілля. Їх теж розбирають. Одяг не викидають, а перуть, прасують і теж у пакетах кладуть на ґанку, аби хтось із бідніших забрав. У ортодоксальних євреїв дуже ціниться допомога, надана іншій людині. Вони вважають, що за це їх винагородить Бог. А вірують там дуже щиро і віддано, особливо жителі Єрусалима, який є винятково релігійним містом.
Робота з прибирання домівок була досить важкою фізично, але не надто складною. Софія сміється:
— Головне не переплутати ганчірки для миття посуду та раковин. Там же все кошерне: для однієї раковини одна губка і ганчірка, для іншої — зовсім друга. Це дивлячись, від якої їжі, м’ясної чи молочної, необхідно відмивати.
Софія зізнається, що омріяні 50 тисяч гривень за місяць їй заробити не вдалося. Але «не дотягла» вона до цього зовсім небагато. І наступного разу таки вийде на той рівень зарплати, який для себе запланувала. Чоловіки, за словами Коваленко, заробляють більше. Заробітчани в основному зайняті так званим перевезенням квартир. Що це означає? Ізраїльтяни постійно переїжджають із міста в місто. І для того, щоб перевезти майно, наймають спеціальні фірми. Працюючи у таких фірмах, іноземці, в тому числі й українці, заробляють 3-3,5 тисячі доларів за місяць.
Софія Коваленко повернулася із роботи в Ізраїлі лише місяць тому. І вже планує через півроку знову їхати в цю країну. Цього разу прагне взяти з собою чоловіка і дітей. Чоловік зможе добре заробити, діти відпочинуть на морі. А в подальшому жінка прагнутиме отримати статус біженки і залишитись в Ізраїлі назавжди.
І не лише можливість заробляти багато грошей приваблює Софію. Вона говорить:
— Тяжко працюючи, я все ж встигала придивлятись до людей, до місцевих жителів. Ви знаєте, у них дуже щасливі очі. Вони взагалі справляють враження щасливих людей. А війна, про яку говорять по нашому телевізору? Не знаю. Я там війни не бачила.
Під час розмови я запитав Софію:
— А навіщо ви все це розповідаєте?
— Нехай люди знають правду, не бояться, їдуть, працюють і заробляють. Усе реально. Головне — повірити в себе. Я повірила і мені все вдалося.
Під час наступного вояжу до Ізраїлю Софія планує більше відпочивати і фотографуватися. Вона зізнається, що спершу їй було просто не до цього. Хоча країна, за її словами, дуже цікава і різна. Єрусалим, як уже говорилося вище, є містом релігійним. Там навіть одягатися потрібно за особливими правилами. А ось Рішон ле-Ціон, де теж довелося працювати, як місто-супутник Тель-Авіва має яскравий молодіжний стиль. Сам Тель-Авів можна назвати містом гріха. Там Софія вперше на власні очі побачила трансвеститів та хлопців‑геїв, які відкрито цілуються на вулицях.
І наостанок — важливий нюанс. Ні Софія Коваленко, ні редакція «ЕХО» не збираються надавати послуги з працевлаштування в Ізраїлі чи будь-якій іншій країні. Ваша доля — лише у ваших руках.
