Наслідки подій, що відбулися 9 травня цього року у Кобеляках, на перший погляд, нічого серйозного не містять. Формально було зафіксоване порушення законодавства, що має потягти за собою покарання у тій чи іншій формі. Але це якщо дивитися на подію виключно із формальної точки зору, не враховуючи інших обставин. От я й спробую висловити своє бачення ситуації, висловитись не як юрист чи політик, а як звичайна людина, що живе в українському суспільстві.
Інформація, яка була надрукована з приводу подій 9 травня у тижневику «ЕХО» в статті «Відкрито кримінальну справу за використанні комуністичної символіки» авторства Олександра Діденка, викликала у мене суперечливі почуття. І стала приводом замислитися над моральним аспектом гучної події.
З одного боку — у нас в Україні діє закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» від 8 серпня 2015 року. Закон цей, безумовно, потрібно виконувати. Його можна критикувати, вважати несвоєчасним і занадто жорстоким, але виконувати. Адже закони — це атрибут будь-якої держави і якщо їх не виконувати, то вона просто припинить своє існування.
Але є й нюанси. От, скажімо, є у нас державні органи влади, засоби масової інформації. Напевне, саме вони б мали організувати роз’яснювальну роботу, попередити можливі порушення законодавства. Натомість, мені кобеляцька ситуація із червоним прапором на 9 травня нагадує колишніх співробітників колишньої ДАІ. Пам’ятаєте, як вони полюбляли ховатися у кущах, а потім раптово вискакувати на дорогу і зупиняти порушників дорожнього руху. Ще й при цьому свято вірили, що роблять добру справу, а учасники руху повинні їх за це поважати.
Так і в нас сталося 9 травня. У мене склалося таке суб’єктивне враження, що і органи влади, і преса були «у засідці» й чекали, доки хтось винесе червоний прапор.
А що змінилося з минулого року?
На початку статті я зовсім невипадково назвав дату прийняття закону про заборону пропаганди комуністичної та іншої символіки тоталітарних режимів. Закон був прийнятий ще у 2015 році. Тобто, у 2016‑му він уже діяв і червоний прапор був під забороною. Але гучних скандалів, тим більше — кримінальних справ, чомусь не було.
У принципі, усі заходи, що відбулися 8 і 9 травня 2017 року у Кобеляках, проходили практично за тим же сценарієм, що і роком раніше, і з тими ж атрибутами. Єдина відмінність — краща, на мою думку, організація. Напевне, це пов’язано з тим, що люди прийшли на мітинг не «по рознарядці», а дійсно за покликом душі.
Отже, відзначення 9 травня у 2016 році було, мітинг був, червоний прапор був. А от реакції чиновників та ЗМІ не було. А в цьому році відреагували блискавично. Збіг обставин? Не думаю.
І от уже побігли один поперед одного всі зацікавлені: хто — свідчити свою лояльність перед владою, хто — відрапортувати про виконану роботу. Можливо, й інші причини для запопадливості існують. У душу кожному не заглянеш.
Давайте разом обмізкуємо, якою була хронологія подій. 9 травня у Кобеляках в колоні несуть червоний прапор. Уже зранку 10 травня заступник голови Полтавської обласної ради Анатолій Ханко (цитата): «…звертається через соціальну мережу Фейсбук до Нацполіції Полтавщини та СБУ притягти до відповідальності організаторів цієї акції в Кобеляках та безпосередніх виконавців, які пропагували комуністичну символіку».
До речі, для «особливо обдарованих», нагадаю значення слова «акція». Акція — дія, вчинена всередині країни або на міжнародній арені для досягнення і вирішення конкретної політичної або економічної мети.
Та повернемося до кобеляцьких реалій. Після звернення Ханка вже близько 11‑ї години 10 травня майбутні «злочинці» давали письмові пояснення поліцейським. От мені цікаво, хто ж із жителів міста так оперативно «доповів» заступнику голови облради про проведену «акцію»? У народі такі дії називають по-іншому. А саме: «закласти», «застучати».
Далі події розгортаються ще зловісніше. Кобеляцький райвідділ поліції відкриває кримінальне провадження і «обіцяє» винним до 5 років увезення із конфіскацією майна. А той же Олександр Діденко оперативно і безкомпромісно повідомляє в газеті й на сайті, що «організацією урочистостей до Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні займалася Кобеляцька міська рада, з приміщення якої винесли прапор дивізії, яка визволяла Кобеляцький район».
Отже, уже сформована думка для громадськості. Організатори і виконавець акції, що має бути покараним, — міський голова та голова ради ветеранів. І вже замаячили за спиною міського голови як організатора, працівники міської ради, члени виконкому, окремі депутати, а за спиною голови ради ветеранів — ветерани та пенсіонери району.
І вже хвора уява може малювати глибоку, розгалужену і законспіровану злочинну антиукраїнську організацію, що діє у Кобеляках, на боротьбу з якою необхідно терміново кинути кращі сили Нацполіції та СБУ. А в морозному повітрі віє холодним туманом 30‑х років минулого століття.
Але й це ще не все. Стало відомо, що поліцейські вилучили зірку, що несли в колоні, яка належить школі №2. А там є керівник, який підпорядковується начальнику відділу освіти, котра, у свою чергу, є керівником відділу райдержадміністрації, за якою стоїть облдержадміністрація. А вона є елементом президентської виконавчої влади. Аж страшно подумати, куди ниточка тягнеться. Хто в цій «акції» Президент, організатор чи виконавець?
До речі, вилучали не зірку, а орден Перемоги. Але це вже були нюанси, на які в процесі виконання вказівки ніхто уваги не звертав.
І як тут не згадати відоме українське прислів’я: «Застав дурня Богу молитися, так він і лоб собі розіб’є».
Подякувати і вибачитися
А тепер давайте перейдемо від гротеску до серйозніших речей. Що по суті сталося?
Під час відзначення державного свята 9 травня у Кобеляках в колоні була копія прапора 150‑ї гвардійської стрілецької дивізії 34‑го стрілецького корпусу 34‑ї армії Першого Білоруського фронту, який в 1945‑му році був піднятий над рейхстагом. Так, на прапорі були символи — серп і молот, які нині заборонені і підпадають під дію закону про засудження тоталітарних режимів. Але, як на мою думку, то представники влади повинні були в переддень 9 травня зустрітися з керівниками і активістами ветеранських організацій, поцікавитися, як вони планують провести відзначення цього свята, підказати, яку символіку можна використовувати, а яку — ні.
Якби після цього у колоні був заборонений законом символ, я б і слова не сказав на захист того, хто порушив закон.
І, по великому рахунку, справа тут навіть не в самому прапорі. Його можна не виносити на мітинги, можна заховати чи навіть утилізувати. Справа у якомусь гиденькому підході, мовляв, нехай хтось порушить закон, а ми цим скористаємось. Це — як вдарити «спідтишка», по-рабському буцнути мертвого лева. І ніякі кримінальні справи із нас цю натуру не вичавлять. Це потрібно робити самому.
А тепер кілька слів про моральний аспект. Пред’являти звинувачення ветерану війни, учаснику бойових дій, нагородженому орденами і медалями, якому виповнилося 94 роки, за те, що він виявив бажання відсвяткувати День Перемоги з прапором, під яким гинули його побратими, на мою думку, — аморально.
Я б порекомендував активним учасникам цих подій прийти до Олександра Даниловича Живулька, подякувати йому за ратний подвиг і особисто перед ним вибачитися.
