Отак послухаєш-прослухаєш про децентралізацію, про створення госпітальних округів, про надання повноважень місцевим громадам і так надихнешся, таким єврооптимізмом проникнешся, що аж самому страшно. А потім сідаєш у авто і їдеш у гості до батьків, у Нехворощу. При цьому 24 кілометри від Нових Санжар до Соколової Балки проїжджаєш десь за двадцять хвилин. А потім іще хвилин сорок їдеш 12 кілометрів від Соколової Балки до Нехворощі. Не тому, що навколо шикарні краєвиди. Просто на цьому відрізку немає дороги. Не те, що вона погана, чи розбита, чи невідремонтована. Ні, її просто немає.
Винахідливі нехворощани та соколяни в очікуванні децентралізації їздять узбіччями. І ти їдеш узбіччям. Тому що краще так, ніж стрибати тими рештками асфальту, які колись були дорогою. І згадуєш, що на задньому сидінні твоєї «Таврії» лежить міністр інфраструктури Омелян. Точніше, не він сам лежить, а його інтерв’ю у тижневику «Країна». І слова його про те, що у цьому році на ремонт доріг в Україні дадуть як ніколи багато: 25 мільярдів гривень. А треба 50 мільярдів. І думаєш: а можна хоч півмільярда зкинути просто із космосу одним шматком асфальту на дорогу між Соколовою Балкою та Нехворощею?! Бо інакше мені складно уявити перспективи цих населених пунктів у розрізі децентралізації, європейського поступу та цивілізаційного розвитку. «Швидкій», наприклад, на виклик краще їхати степом: більше шансів довезти пацієнта до лікарні живим. Повезуть дорогою — ризикує померти від чисельних забоїв. Слово честі, хочеться демонічно реготати, коли їдеш ділянкою дороги, яка всуціль вкрита ямками, а потім зустрічаєш знак «Обережно! Ями!» Це як? Ямки на ямках, чи що? Чи у ямках іще глибші ямки?
Їдеш і згадуєш, що знайома пішла на курси водіїв і там їх вчать знаків, правил кермування і такому іншому. Навіщо?! Дайте цим людям пару уроків «швидкісного маневрування між ямками». Ну і ще кілька на тему «як поміняти колесо з погнутим диском, якщо немає запаски або домкрат дома забув». Це їм реально знадобиться.
А потім приїздиш до батьків, поїси маминого борщу, послухаєш татові оповідки про риболовлю, подивишся, яка гарна люцерна у цьому році виросла. І думаєш: усе у нас не так уже й погано. І природа гарна, і люди працьовиті. А дороги... Дороги колись відремонтуємо. Мають же ті 25 мільярдів хоч кудись дійти!
