Прошу вибачення у любителів високої словесності за дещо недолугий заголовок. Хоча тут можна виправдатися. Яке явище, такий і заголовок.
Згадати про декомунізацію, про яку більшість українців вже й забули, примусили кілька чоловік, котрі прохають редакцію підняти на шпальтах газети тему колективної власності, що й до цього часу існує в Україні. Один із цих людей як спеціаліст у царині земельних відносин навіть обіцяє сам написати кілька статей про цю проблему. Більше того, каже, що має рецепт її вирішення. Тобто, може розповісти про законний спосіб отримання у приватну власність земель колективної власності. Що ж, якщо чоловік знає рецепт і готовий ним поділитися, ми надамо йому для цього можливості газети і сайту. А там, можливо, хтось і скористається досвідом для свого блага.
От цікаво таки у нас все виходить. Прийняли неоднозначний навіть з боку сторонніх іноземних спостерігачів закон про декомунізацію. Знесли пам’ятники, перейменували вулиці і населені пункти. Перед тим сварилися між собою, дискутуючи про те, чи це потрібно і як по-новому давати назви.
Як на мене, то краще було б прийняти закон про повернення історичних назв. Комуністи ж і комсомольці у свій час, як і сьогоднішні патріоти, теж перейменовували вулиці і населені пункти. І теж робили це із «палаючими очима», щиро вірячи, що роблять добру і всім потрібну справу. Хоча насправді і тоді, і зараз влада займається ідеологією, переробляючи історію під вигідний їй шаблон.
Але про це можна вже й не згадувати. Хіба що прийде нова чи стара влада й ідеологічні ігрища почнуться знову. До речі, «прораховані» американці, щоб від цього клопоту уберегтися, вулиці просто нумерують. П’ята авеню чи сорок п’ята — від зміни влади числа не змінюються.
Інтересне в іншому. Українська влада, вигадавши для народу забавку із декомунізацією, чомусь «забула» ще про один аспект із «злочинного минулого». Про колективну власність йдеться. У тому числі й на землю.
У нас вже майже все приватне. Заводи там, фабрики, пароплави і газети. Є власність держави, комуни і приватних осіб. Колективної в Конституції немає. А в Законі «Про власність» вона є. І в реальному житті вона існує. На території кожної сільської ради у Кобеляцькому районі залишаються по кілька десятків гектарів землі колективної власності. Чия вона, де той колектив, колгосп там чи радгосп?
Колективних господарств вже немає. А колективна земля є. І ви думаєте вона бур’яном заростає? Ага, як би не так. Користуються нею по повній програмі. І користуються приватні особи.
Таки інтересно виходить. Одне, те, що особистого зиску не приносить, наші успішно декомунізували. А про іншу спадщину тоталітарного режиму, ту, що реальні і не малі прибутки приносить, чомусь забули. Отака недодекомунізація виходить.
