Зайві люди

Зайві люди

Більшість з наших читачів навіть уяви не мають про проблеми деяких своїх земляків, котрим присвячена ця стаття. Проблеми людей, котрі нібито й живуть на своїй Батьківщині, але відчувають себе зайвими і непотрібними. Мова йтиме про українців, котрі живуть в Україні, але не є її громадянами.

Тиждень тому до редакції надійшов лист. Наведемо його зміст у скороченому вигляді: «Мою маму, в дівочості Драгомерецьку, в далекому 1957 році по комсомольській путівці послали з Кременчука в Казахстан. Там і народилася я, Ковтун Людмила Іванівна. В радгоспі «Полтавський», де працювала, познайомилась із своїм майбутнім чоловіком Володимиром Ковтуном. В 1979 році ми одружились і переїхали на Україну. Тут, в Кобеляцькому районі, народився наш старший син Іван. Було це у 1980 році. У 1981 ми через обставини знову поїхали в Казахстан, де у 1982 році у нас народився син Федір, а у 1984 – донька Наталія. Але захворіла моя мама і лікарі порадили змінити клімат, повернутись на Україну. Що ми й зробили, переїхавши в село Баштанка Миколаївської області. Там мамі в паспорт поставили штамп про набуття українського громадянства. А нам в цьому відмовили, сказали, що потрібно прожити в Україні 5 років. Ну ми з чоловіком і жили, а разом з нами діти віком 12, 10 і 8 років. Діти ходили в школу, ми працювали, отримували талони, брали участь у виборах. Вані виповнилось 16 років, він отримав український паспорт. У 18 років його призвали в армію. Його паспорт ми віддали в сільську раду і провели сина на службу. Через кілька днів він повернувся, лікарі виявили у нього проблеми зі здоров’ям. А паспорт Івану вже ніхто не повернув. Сказали: «Не положено». Не добилися ми правди ні в сільраді, ні в паспортному столі. Скрізь говорили, що потрібно їхати в Київ до казахського посольства і відмовлятися від громадянства. Дивно, чи не так? Ми всі українці, Іван теж тут народився і прожив більшу частину життя. Який же він громадянин Казахстану?

Зібрав Ваня всі документи, поїхав у посольство. А йому там кажуть: «Що ти від нас хочеш? Ти ж українець». Дали номери якихось телефонів, по яких ми нікуди так і не додзвонились. У 2002 році я, мій чоловік і донька Наталія нарешті отримали паспорти громадян України. А сини Іван і Федір – ні. Сказали, що вони досягли повноліття. Знову хлопці почали оббивати пороги. І все безрезультатно. Були вибори, політики багато чого обіцяли. Ходили й ми по офісах політичних партій. Та після виборів про нас забули. У Івана вже й син народився. Цікаво, що на всі вибори його запрошують. Там, виходить, паспорт не потрібен? Забрали у наших дітей Батьківщину, забрали впевненість у майбутньому. Що їм робити? Людмила Ковтун, село Бродщина». А у минулу середу до редакції завітав сам Іван Ковтун. Із документів він має лише довідку про проживання, видану сільською радою і свідоцтво про народження. А в свідоцтві написано, що паспорт громадянина України йому видавався. Але помилково. Недавно Івана та Федора із міліцейським супроводом возили в суд. Там їх судили. Хлопців покарали за безпаспортне проживання на території України. Щоправда, вирок суду був досить м’яким – Ковтуни відбулися попередженням. Але наступного разу їх обов’язково оштрафують. Що робити далі Іван, за його словами, не знає. Немає в нього і письмових підтверджень того, що він звертався в казахське посольство. Наступного дня редакція «ЕХО» звернулась за роз’ясненням до начальника Кобеляцького райвідділу внутрішніх справ Анатолія Гриценка. Той відразу викликав начальника відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Юлію Котенко та співробітника цієї служби Ольгу Стебліну. Ось що вони розповіли. Юлія Котенко: «Ситуацію із Ковтунами ми добре знаємо. Таких людей, котрі не мають українського паспорта на території району зовсім мало. Але вони є. Дійсно, їх батьки та сестра отримали громадянство по спрощеній системі. Ми їх самі й викликали, й паспорти вручали. Але Іван та Федір не мали права на отримання громадянства по такій системі. Їм дійсно потрібно їхати в посольство Казахстану і отримувати довідки, що вони є громадянами цієї держави. Або не є її громадянами. Це не наші забаганки, це вимоги законодавства. Тільки-но вони привезуть ці довідки, як розпочнеться процес набуття ними українського громадянства. А через 3 місяці вони отримають паспорти. Так, дійсно, паспорт Івану Ковтуну видавали. Але незаконно». Ольга Стебліна: «Ось дивіться (показує купу паперів) – це анкети і довідки, які ми видавали Івану та Федору Ковтунам. Всі ці документи необхідні для набуття громадянства. Але хлопці далі не дали їм ходу. Нехай приїжджають, ми їм дамо документи у більш розширеній формі. Можливо люди не можуть пояснити в посольстві, що їм потрібно. Ми разом з ними спробуємо й до посольства додзвонитися. Але ж нехай і самі діють. Процес набуття громадянства повинен бути обопільним. Діяти повинні і державні структури, і самі люди». Підводячи підсумок розмови, Анатолій Гриценко сказав: «Письмових звернень з боку Ковтунів до мене не було? Ні. Нехай миттєво звертаються. Ми оперативно підготовимо їм всі документи. Але в Київ, у посольство їм доведеться їхати самостійно». Редакція «ЕХО» й надалі відслідковуватиме як йтиме справа по отриманню Іваном та Федором Ковтунами українського громадянства. І можливо через кілька місяців вони вже не будуть зайвими людьми на рідній землі.


Автор: Ігор Філоненко
Поділитися:
24 липня 2009, 11:49 | Регіон: Кобеляки | Категорія: Суспільство | Сторінка для друку

Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Щоб прокоментувати матеріал, Вам необхідно зареєструватися, або увійти на сайт під своїм логіном




Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації