Вхід | Реєстрація

Дворічний Славко мав «особистий» ящик з-під телевізора з діркою для свіжого повітря...

Дворічний Славко мав «особистий» ящик з-під телевізора з діркою для свіжого повітря.Ідучи з хати на кілька днів, мати з вітчимом запихали туди маля й зав’язували коробку мотузкою.
На вхідних дверях занедбаної сільської хати висить замок. Але сусідка Алли запевняє мене: господарка ховається в будинку, не бажаючи ні з ким спілкуватися. З тих пір, як Аллин співмешканець убив її дитину двох з половиною років, у селі їй життя немає. Жінку всі вважають співучасницею злочину й готові гнати її геть зі своїх очей. От вона й не з'являється на люди...

«Олексій виривав у дитини з рук хліб і картоплю, а щоб вона не плакала — поїв її самогоном»
Двадцятичотирирічний Олексій з'явився в селі Надежда Диканського району, де трапилася ця жахлива історія, приблизно рік тому. Повернувшись до свого рідного села в цьому ж районі після трирічного терміну ув'язнення, з престарілою матір'ю під одним дахом не вжився. А в Надежді в нього мешкає старший брат з родиною, от Олекса й прибився до його берега. Але в домі родичів він був недовго. Справа молода — дуже швидко хлопець (нехай зовсім і не красень) знайшов собі тут одну наречену, потім — іншу. Говорять, Оксана, помітивши, що співмешканець піднімає руку на її сина, виставила «залицяльника» за поріг буквально через тиждень. А ось Алла, самотня двадцятирічна жінка з дитиною, прийняла Олексія таким, який є, і повністю йому підкорилася. У народі про такі пари говорять: «Яке їхало, таке й здибало».
— Поки Аллині батьки були живі, вони за Славком в основному доглядали, — розповідає Аллина хрещена мати, Людмила Федотченко, котра живе навпроти. — Але дідусь із бабусею теж, як і дочка, любили в чарку заглянути. Роман, батько хлопчика, зрозумівши, у яку родину потрапив, десь зник. Алла ж дуже скоро стала нових кавалерів приймати ледь не через день, поки з Олексієм не зустрілася. Ми із чоловіком утомилися її на правильну стежку направляти. Як це так — жити в селі й не тримати господарства? Дали їй люди квочку — квочка здохла, кролики теж. Їх же годувати треба, а їй ніколи за гульками. Город посадить — прополоти забуде. І за кожним дріб'язком усе до нас бігала: то їй сірники потрібні, то сіль, то картопля...
— А гроші, які на дитину одержувала, пропивала із товаришами по чарці, — обурюється чоловік Людмили Григорівни, Олександр Платонович. — Це тепер, коли таке нещастя трапилося, ті, хто був вхожий до Алли, розповідають, що навіть малому Славику наливали горілку — щоб спав і не вередував. Олексій, я чув недавно такі розмови, той виривав з рук маляти шматок хліба й зварену картоплю в мундирі...
— Вони дуже рідко із хлопчиком на вулиці з'являлися, — продовжує Аллина хрещена. —Нещасне дитя, наче в ув'язненні росло. Минулого літа, дивлюся, Славик по городу бігає. Я пригостила його цукеркою та й іду. А він плаче, вчепився за мене, ще просить. Напевно, його ніхто не балував не те, що солодощами, а звичною увагою.
Одного разу серце Людмили Григорівни не витримало. Алла з Олексієм залишили малюка на одного зі своїх друзів, а самі поїхали у якихось справах до Диканьки. Почувши дитячий плач, жінка підійшла до сусідського подвір'я. «Вусатий нянь» стояв розгублений, гидуючи зняти із хлопчика мокрі штанці. Людмила Григорівна рішуче забрала Славка до себе, щоб помити його, і жахнулася — у складках на ніжках у маляти були гнійні рани, що утворилися від постійних попрілостей. Коли Алла через якийсь час прийшла забирати сина, хрещена лякала, що не віддасть його, поки та не навчитися доглядати за дитиною. З тих пір горе-мати на розпитування людей про те, де її син, не моргнувши оком, відповідала: «У хрещеної». Тому багато односельчан були впевнені, що дитя під наглядом.

«На Славиних похоронах люди ледь не скинули Аллу в яму. «Як ти могла таке допустити?!» — кричали їй»
Але все-таки маленька людина — не шило в мішку. Як ти його сховаєш? Жителька села Тетяна Петраш розповідає про те, чому сама була свідком:
— Якось я зустріла Аллу на вулиці — вона бігла з коляскою, що називається, куди очі дивляться. Хотіла де-небудь сховатися від Олексія. Я запросила її до себе. Мати роздягнула хлопчика, і я, побачивши його чорне від побоїв тіло, ледь не обімліла. Алла зізналася, що співмешканець регулярно знущається зі Славика, але вона боїться кому-небудь поскаржитися, оскільки Олексій обіцяє помститися за «довгий язик». Цей нелюд й у кватирку маля серед зими викидав, і головою об стінку бив до крові, і пальчики між дверима й дверним коробом затискав, і ручки-ніжки йому ламав, а вони зросталися, як прийдеться. … Ось тому Алла й не випускала сина на вулицю, аби люди поменше розпитували, що до чого.
Та й вона теж «гарна»! Треба було гнати такого співмешканця подалі. Яка нормальна мати дасть своє дитя образити? Алла ж не втручалася у «виховний процес» і навіть сприяла насильству. У селі говорять, що вони з Олексієм могли й на дві доби залишати маля одне. Ідучи з хати, саджали Славу в коробку з-під телевізора, у якій була прорізана щілина для доступу повітря, і зв'язували ящик мотузками. На похоронах люди ледь не скинули жінку в яму. «Як ти могла таке допустити?!» — кричали.
Тоді ж, вислухавши Аллу, я зателефонувала в міліцію, прямо в Полтаву, тому що від нашого дільничного користі мало. Правда, розбиратися приїхали з Диканьки. Забрали в райвідділ і Олексія, і Аллу, але ніякого покарання, наскільки мені відомо, ніхто не поніс. Навпаки, я сама ледве через свою ініціативу не постраждала. Наступного дня ми зустрілися з Олексієм у магазині, так він погрожував убити мене. Добре, що люди заступилися.
Олексія боялася навіть власна мати, розповідають у селі. Жінка похилого віку змушена була шукати захисту в старшого сина, рятуючи своє життя. Це правда, у дитинстві вона тримала своїх хлопців у строгості, але вся річ, швидше за все, у генах. Як розповідають родичі Олексія, він успадкував вдачу свого батька, в роду якого вбивали й різали один одного.
Навіть не знаючи про те, якого висновку дійшла психіатрична експертиза, можна стверджувати, що в Олексія відсутні такі людські якості як доброта, жаль, співчуття. Особливо у відношенні до дітей чомусь. Адже в нього є й власна дитина, дівчинці незабаром два роки виповниться. Її, за словами однієї з родичок, він теж бив головою об стінку. На щастя, мати дівчинки не потерпіла домашнього тирана й розлучилася з Олексієм. Він же ніколи не згадував про маля, начебто доньки й не було в його житті.
Незабаром в Алли з Олексієм має народитися спільна дитина. «Я й над нею буду знущатися!» — хвалився начебто молодий чоловік.
— Ненароджена дитина ледве не загинула в утробі матері від цих знущань, — продовжує свою розповідь Тетяна Петраш. — Алла постійно в синцях ходила й боялася кому-небудь поскаржитися на свою долю. Цей нелюд бив її й вагітну, норовлячи потрапити в живіт. Я відводила її в жіночу консультацію, тому знаю, що серцебиття в плода ледве прослуховувалося.
Після того, що трапилося, Алла хотіла позбутися дитини, каже Тетяна. Намагалася самостійно викликати передчасні пологи, та не вдалося. Але забирати маля з полового будинку не збирається. Мабуть, справді, так буде краще...

«Хлопчик дві доби вмирав від внутрішньої кровотечі, але дорослі й не подумали викликати до нього лікаря»
Про те, що в неблагополучній родині трапилося нещастя, першою довідалася колишній сільський фельдшер Ніна Кондрашова.
— На початку шостої вечора двадцять сьомого січня до мене у двері хтось сильно постукав, — пригадує Ніна Левківна — Виходжу на поріг — стоїть Олексій. «Ходімо швидше до нас — дитина задихається!» — крикнув він мені і відразу ж поїхав на мотоциклі. Я ще здивувалася його поведінці. Чому він не дочекався мене, не запропонував підвезти? Адже пішки добиратися довго...
Хоча врятувати хлопчика в будь-якому разі не вдалося б. Я застала його вже мертвим. Він лежав на підлозі — чомусь без штанців — у чи то в калюжі води, чи то сечі, весь у синцях: на спинці, на грудях, на ніжках... Крововиливи під шкіру були різних розмірів, і порахувати їх відразу виявилося просто неможливо. Найбільший синець знаходився під правим оком. Схоже, він утворився в результаті сильного удару кулаком. «Поки дружина в магазин ходила, я посадив Славика їсти, і він раптом почав задихатися», — пояснював підпилий Олексій. А коли вже приїхала міліція, Алла дала інші пояснення. Мовляв, співмешканець побив сина, як звичайно, ні з того, ні з сього, за два дні до цього. «Чому ж ти не сповістила про це нікому?» — обурилася я. «Я боялася Альошу, він мене залякував» — була її відповідь. Але ж дитину в цьому випадку можна було б урятувати. Навіть якби виклик надійшов мені ранком того дня, коли він помер. Хлопчик, розповідала Алла, усе показував їй місце в ділянці нирок і скаржився, що в нього там болить...
— Траплялося, Алла скаржилася людям, що Олексій б'є її, то я радила їй викликати міліцію, — згадує родичка жінки. — «Ти хочеш, щоб він мене взагалі вбив?» — відповідала вона. Бачите, Алла боялася, щоб її не вбили. А за дитину не боялася! Та якщо не потрібна вона тобі — віддай у дитячий будинок. Навіщо ж прирікати його на муки? Адже дитя бачило світ лишень у віконце. А знаєте, на чому спав Славик? На дошках, збитих на зразок маленького диванчика. Він був настільки зацькований, що коли його хтось чимось пригощав, жадібно їв ласощі й тремтів увесь, озираючись по боках, щоб ніхто не забрав частування.
Смерть нещасного маляти наступила від внутрішнього крововиливу. Це ж з якою силою потрібно було бити його, щоб розірвалися брижі! Медики говорять, швидше може розірватися печінка, кишка… Знаряддям убивства, швидше за все, став тупий предмет, що використовується в побуті.
Мало того — перед смертю хлопчик був зґвалтований! Слідство поки що очікує результатів імунологічної експертизи, і однозначно стверджувати, хто поглумився над беззахисним малям, не можна. Хоча головним підозрюваним є Олексій.
Колишній фельдшер не пам'ятає, щоб раніше їй доводилося надавати медичну допомогу загиблому хлопчику. Слава, говорить, народився маленьким, слабеньким, але міцно чіплявся за життя. Вона чула від сусідів, що вітчим б'є його, однак до останнього випадку синців на ньому не помічала, за допомогою до неї мати не зверталася. Інша річ, що їй не вдавалося довгий час зробити йому одне із планових щеплень: то родини не могла застати вдома, то хлопчик хворів.
Про нездорову атмосферу в родині Алли й Олексія односельці знали, однак, говорять, ніхто й припустити не міг, чим це може скінчитися.
— Якби наш сільський голова був на своєму місці та «взяв їх у руки», усе було б по-іншому, — вважає Надія Славко. — При сільраді навіть опікунської ради не існує! А коли якась перевірка з району приїжджає, то відразу до голови в кабінет заходить і не бачить ніяких проблем у селі.
— Та якби Алла хоча б натякнула, що співмешканець знущається з неї й з дитини, я б, звичайно, звертався у відповідні органи, — відповідає на всі претензії сільський голова Костянтин Плужник. — Я сам опікувався цією родиною, нерідко заходив до неї — у хаті, хоч газ у них і відключено за борги, завжди було тепло, мати дитину голодом не морила — власними очима бачив, як вона годувала його. Одне слово, нічого страшного не помічав. «У нас все добре», — відповідали в один голос Олексій з Аллою. Так, випивали вони, але ж ніде не валялися. Заробляли тим, що городи людям саджали, збирали, дрова пиляли. Бувало, посварю їх, щоб на подвір'ї порядок навели, то вони, нічого не зробивши, підуть із дому на якийсь час. В Алли сестра живе в селі Очкані Полтавського району, от вони там і перебували деякий час. Відверто сказати, я зітхнув, коли ця неблагополучна пара виписалася з Надежди. Приблизно з півроку навідувалися сюди тільки для того, щоб одержати матеріальну допомогу на дитину. Чув, що сільський голова в Очканях змушений був викликати до них міліцію — якісь там між ними розбірки були. А я ось нікого не викликав, нікуди не писав, сам боровся, як міг, і робив, що вмів. За це й постраждав — догану одержав...
Костянтин Іванович посилається на те, що Алла з Олексієм останнім часом офіційно не були жителями Надежди. Мовляв, вони не наші, за законом ніяких заходів впливу до них не можна було застосувати. Але ж жила ця неблагополучна родина не на Місяці, врешті-решт! І зимувала у своєму будинку, навіть відрізані раніше за борги електричні дроти заново під'єднала до нього. А справи до неї нікому не було, виходить. Деякі сусіди взагалі боялися заходити до непутящої односельчанки, сина її Славу в обличчя не бачили, і чому вона тримала його постійно під замком, їх мало цікавило. У кожного своє життя, свої проблеми... Тільки лише трагедія вивела селян зі стану пасивності й байдужості. «Ми думали, що це десь далеко дорослі можуть знущатися з дітей, ґвалтувати й убивати їх, тільки не в нас», — говорять тепер. І одностайні в тім, що Аллі, як і Олексію, не місце серед них...
Розслідуванням злочину займається слідче управління ГУ МВС України в Полтавській області. Начальник Центру по зв'язках із громадськістю міліцейського главку Юрій Сулаєв повідомив, що проти Олексія за навмисне вбивство малолітньої дитини порушена кримінальна справа. Зазвичай, за такі злодіяння підсудних позбавляють волі довічно.

P.S. Імена всіх членів неблагополучної родини змінені.

Автор: Ганна ВОЛКОВА («ФАКТЫ») для «Вечірньої Полтави»


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
8 квітня 2010, 14:23 | Диканька | Кримінал
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації