Лучки, невелике село за три десятки кілометрів від райцентру Кобеляки, важко віднести до розряду благополучних. Все там щось та й трапляється. Два роки тому сільчани завзято протестували проти закриття місцевої школи. І таки досягли своєї мети — школу залишили. Цієї зими Лучки майже на місяць залишилися відрізаними від світу. Через величезні снігові замети в село не довозили продукти і пошту, не приїжджали заготівельники за молоком, а хворих вивозили до розчищеної дороги на тракторах. І ось знову біда, знову проблема — у Лучках закривають відділення зв’язку.
Пошта у Лучках розташована у малесенькому будиночку із двох кімнат і коридору між ними. В одному приміщенні розташована АТС, в іншому — власне, пошта. Працюючих двоє — завідуюча Людмила Келеберда та листоноша Галина Педина. За кілька днів одну із них мають звільнити. Адже Лучки внесені до маршруту, на якому повинно працювати пересувне відділення зв’язку. Тобто в це село, як і в сусідні Перегонівку та Гарбузівку, повинна приїжджати спеціальна машина. В ній привозитимуть пресу, з неї роздаватимуть пенсії, в ній прийматимуть платежі за комунальні послуги. Працювати в цьому пересувному відділенні зв’язку буде одна людина. Крім водія, звичайно. Така реорганізація відбувається згідно із загальнодержавною програмою, розробленою ще Кабміном Юлії Тимошенко. Вона має на меті покращення послуг і почала працювати у 2008 році. Для забезпечення програми закуплені 220 автомобілів «ГАЗель», обладнаних вагами, касовим апаратом, оргтехнікою. Одна з таких машин у березні 2010 року надійшла в Кобеляцький район.
Але якщо жителі Перегонівки і Гарбузівки сприйняли нововведення більш-менш спокійно, то лучани збунтувалися. Вони виступили проти закриття місцевої пошти. Вважають, що це черговий крок до знищення їх села.
31 березня до громади повинні були приїхати представники Полтавської дирекції «Укрпошти», щоб обговорити з ними питання реорганізації. Днем раніше в село завітала завідуюча районним вузлом зв’язку Галина Реутенко.
Селяни почали сходитися до пошти десь об 11‑ій ранку. Спочатку це був невеличкий гурт з десятка бабусь та чотирьох чоловіків. Згодом кількість людей зросла до п’яти десятків. В очікуванні «гостей з області» вони обговорюють місцеві проблеми та новини. Розповідають, що в село приїжджали інвестори чи то з Одеси, чи з Ізмаїла. Нібито вони хочуть відновити на базі Лучок вівчарство. Люди сподіваються, що завдяки цьому село оживе, з’являться нові робочі місця. Та все ж основна тема розмов — закриття пошти.
— Їй бо, наші Лучки в когось як більмо на оці. Сьогодні закриють пошту, завтра школу і ФАП, а потім і до сільради руки дійдуть.
— Кажуть, та машина з поштою всього на час до нас приїжджатиме. Шо ж вони вспіють за час?
— Не пустимо машину в село, під колеса ляжемо.
— Вчора збирались. Ох і кричали ж. До мене родичі із города приїхали, то питали: «В кого це у вас свиню ріжуть?»
Олексій Лопатка, чоловік середнього віку, одягнутий у світлу куртку і кумедну білу шапочку, говорить: «Чув я про ту пересувну пошту. І в грязь, і в сніг люди за нею бігають!» Його підтримують: «Не будемо ми за тією проклятою машиною бігати».
У загальному гурті лучанок, одягнутих у старенькі пальто і куртки, виділяється молода жіночка в більш дорогому і сучасному вбранні. Вона постійно комусь телефонує з мобільного. Це — місцевий приватний підприємець Світлана Костяк. Вона тримає зв’язок із сільським головою Олександром Вусатим, який поїхав у Кобеляки на зустріч із представниками «Укрпошти». Близько 12‑ої Світлана повідомляє: «Вони в Кобеляках, скоро приїдуть до нас. Люди, я вас прошу, не кричіть, говоріть спокійно».
«Скоро» розтягується ще більше чим на годину. За цей час до гурту під’їжджає чорний «Шевроле». На ньому приїхав Володимир Рева, голова громадської організації «Сила громади», яка взялася допомогти лучанам зберегти пошту. Він говорить: «Якщо пошту ліквідують, то порушать ваші права. Чомусь у Києві чи Полтаві такі пересувні пошти не вводять. А в законі написано, що послуги повинні бути рівні для всіх». Люди починають шуміти: «Правильно. Хтось на цих машинах заробити хоче. То Вінський навєрно. Він цю пересувну пошту придумав».
Починають обговорювати скільки такий автомобіль може коштувати. Рева повідомляє, що базова модель «ГАЗелі» в автосалонах продається за 117 тисяч. А пересувне відділення зв’язку, обладнане оргтехнікою, коштує більше. Із юрми висловлюють припущення: «Тисяч 150 навєрно. А може й більше. Гроші ж государственні, їх ніхто не щитає».
На велосипеді під’їжджає огрядна жінка. Вона приїхала з дитиною, яка сидить позаду на спеціально обладнаному сидінні. Галина Буряєва обурюється: «Як кобеляцьку пошту хотіли до Санжар приєднати, так ми всі проти цього підписались. А тепер Реутенко (завідуюча районним вузлом зв’язку) так нас благодарить. Це ж її ініціатива в Лучках пошту закрити».
Майже одночасно до відділення зв’язку під’їжджають двоє стареньких «Жигулів». На одному автомобілі з Кобеляк привезли газети та поштову кореспонденцію. На іншому приїхав сільський голова Олександр Вусатий. Поштовики мовчки передають листоноші два мішки. Та заносить їх в приміщення. Сільський голова повідомляє: «Визивали мене в Кобеляки на розмову з полтавськими. Я сказав, що проти громади не піду, а громада проти закриття відділення. Районна влада — за нас. Мені показалось, що на 80 процентів пошту не закриють. Як приїдуть, не кричіть на них, будьте толерантнішими».
Минає ще півгодини. Ховаючись від сонця, люди переходять в тінь кущів, які ростуть біля входу у відділення зв’язку. Через сорок хвилин до них під’їжджає біла «Волга» із написом «Пошта». Це прибула делегація із Полтави. Її очолює заступник начальника обласної дирекції «Укрпошти» Лідія Сидоркіна. З нею — дві співробітниці і Галина Реутенко. Гості заспокоюють лучан, говорять, що приїхали вислухати їх думку. Сидоркіна наголошує, що у всіх районах Полтавщини, де вже рік працюють пересувні відділення зв’язку, люди дуже задоволені. Нібито про це свідчать перевірки і опитування, які проводили як полтавські фахівці, так і співробітники Гендирекції «Укрпошти». І додає: «Але по Лучках остаточне рішення ще не прийнято. Можливо, ту машину в інший район віддадуть». «Віддавайте, віддавайте», — галасують люди. В цілому, розмова проходить спокійно. Пристрасті спалахують на кілька хвилин після того, як Галина Реутенко заявляє, що на опалення Лучанського відділення зв’язку у 2009 році виділили 2 тонни вугілля і 3 кубометри дров. «Які дві тони? — виривається з гурту чорнява жінка. — Я сама бачила — по відру вугіль привозили з Кобеляк!» «Не кричіть, ми оглухнемо», — заспокоюють її.
— Я не кричу, в мене глотка така.
Розмова триває хвилин сорок. Людям обіцяють, що їх думка буде врахована. А остаточне рішення приймуть після пасхальних свят.
Новенький автомобіль «ГАЗель», обладнаний як пересувне відділення зв’язку, стоїть у дворі кобеляцької пошти. Якщо підійти до нього ближче і ретельно роздивитися, то на дверях помітні тріщини у фарбі. «Це ж він ще не їздив. Років через два ця «ГАЗелька» згніє», — коментує один із місцевих працівників на умовах анонімності.
