Читайте також:
Володимир Мохначов: «Польська еліта в дорогих костюмах падала на коліна і молилася за брата»
«Ходили з Лешиком на пляж і дискотеку»
Найчастіше з родиною Мохначових листувалася тітка Ядвіга — мати Леха Качинського. Вона надсилала посилки з польськими газетами, щоб родичі вивчали польську мову.
Вперше Мохначов із Качинським зустрілися 40 років тому в Одесі. Там мешкають ще двоє їхніх братів.
— Лешик тоді був на першому курсі юридичного факультету. З братом-близнюком Яреком вони були дуже схожі. Але ми їх легко розрізняли. Ходили з нами на пляж і дискотеку. Були дуже малі на зріст, то їх із мамою клали поперек дивана, — пригадує Володимир Мохначов. — Ми завжди вважали один одного рідними братами, постійно спілкувалися. У мене був його номер телефону, і я завжди міг йому зателефонувати. Активніше брати стали спілкуватися, коли Лех став президентом.
«Щоб поспілкуватися з братом, я записався до складу польської делегації»
Востаннє брати бачилися два роки тому в Донецьку. 22 жовтня 2008 року подружжя Мохначових святкувало своє срібне весілля. Польський президент їх привітав і запросив на зустріч до Донецька, куди через тиждень мав прибути з офіційним візитом.
— Це був одноденний візит з дуже щільним графіком. Щоб поспілкуватися з братом, я записався до складу польської делегації. У залі вже сиділи президенти, урядовці, губернатори. І тут я заходжу з польським послом і сідаю в першому ряду. Наш Валерій Михайлович (екс-губернатор Полтавщини Валерій Асадчев. — Авт.) був дуже здивований.
На Полтавщині Качинський не був жодного разу.
— Кажу, приїдь хоч на Сорочинський ярмарок. Багато ж президентів приїжджає. А він: «Як Ющенко запросить, то приїду», — посміхається Мохначов.
Лех Качинський хотів укласти угоду про співпрацю на рівні регіонів, започаткувати партнерські стосунки між Полтавщиною та Куявсько-Поморським воєводством. Полтавське обласне керівництво не відреагувало на цю ініціативу.
— Я нарікав на українських політиків. Мовляв, у нас країна роздерта протиріччями та чварами. А він заспокоював: «У нас майже десять років було те саме. Сварилися, сперечалися. Це закономірна ситуація для демократичної держави. А тоді за кілька років прийняли низку найважливіших законів, вступили до Євросоюзу — і все стало на свої місця. І вас таке чекає. А ми будемо цьому всіляко сприяти, бо це вигідно для обох держав», — продовжує Володимир Мохначов.
Востаннє брати говорили по телефону на Пасху — вітали один одного і планували зустрітися в Польщі у травні, щоб відвідати історичні місця, де жили їхні предки.
«Перед трагедією у мене підкошувалися ноги»
Незадовго до катастрофи Володимиру Мохначову стало зле.
— Наче було якесь передчуття. Ні з того, ні з сього у мене почали підкошуватися ноги. З’явилися якісь слабкість і млявість у тілі. Я постійно ковтав пігулки. Думав, що перевтомився на роботі. А тоді зателефонували з адміністрації Леха і повідомили про трагедію, — розповідає Володимир Ярославович. — Я одразу зателефонував йому на мобільний, але зв’язку не було. А через годину сповістили, що ніхто не залишився живим.
«Усі хором кричали: «Дзенькую, Лех Качинський!»
На похорон Володимир Мохначов поїхав разом зі своїм одеським братом Юрієм Кузьміним. Літаком дістатися до Варшави не змогли. Аеропорт «Бориспіль» закрили через насування хмари попелу з ісландського вулкану. До кордону їхали власним авто. Кордон перейшли пішки. А в Польщі їх уже чекала автівка посольства.
Ховали Леха Качинського в Кракові.
— У день похорону польські канали показували трепетні моменти з життя президентської родини — Марія поправляє Леху краватку, він ніжно її цілує на відпочинку біля моря. Разом жують пиріжки на якомусь зібранні. Такі милі й прості, — зітхає Володимир Ярославович. Вулиці Кракова в день похорону були переповнені людьми. В усіх — щира глибока скорбота на обличчі. На кожному балконі — прапор із чорною стрічкою.
— У нас біля церков тільки старенькі бабусі порядкують. А тут пізно ввечері діти викладали хрести із лампадок поблизу костелів, прибирали квітники. А один хлопчик простим олівцем намалював катастрофу літака і підписав «Леху Качинському — моєму президенту», — говорить Володимир Мохначов.
Траурне богослужіння відбулось у старовинному костелі Кракова.
— Це була велична церемонія, яку ніхто не міг слухати без сліз, — згадує Володимир Ярославович. — Кардинали і єпископ співали оперними голосами під музику симфонічного оркестру та органа. А польська еліта ридала, у своїх дорогих костюмах падала на коліна і молилася разом з єпископом. Усі молитви знають напам’ять. А коли винесли тіло із собору, усі люди хором закричали «Дзенькую, Лех Качинський!».
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
