Лубни

Візитка  |  Іcторія  |  Новини регіону  |  Сайти  |   

 Це одне з найстаріших поселень на Полтавщині.

 Місто засноване Великим князем Київським Володимиром Святославичем в 988 році як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища «Верхній Вал»).

 В серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк Ізяславич разом з Володимиром Мономахом та ін. князями завдали важкої поразки половцям, якими командували Боняк і Шарукан.

 У 1239 році Лубни зруйнувала монголо-татарська навала, але дякуючи багатій природі - лісам, болотам, рікам (Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік та ін.) населення не було повністю винищене і місто продовжувало існувати.

 З часом місто розвивалося - вже у 1591 році воно мало Магдебурзьке право, свою печатку й герб. Місто знаходилося під управлінням магнатів Вишневецьких. Тут був збудований один з кращих в Європі замок Яреми Вишневецького.

 У 1596 році в урочищі Солониця під Лубнами відбулася остання битва селян та козаків під проводом Северина Наливайка з поляками, так званий Солоницький бій.

 Поряд з містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році Ісаєю Копинським було засновано православний Лубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир, у якому освячувались всі гетьмани України.

 У 30-ті роки 17 століття Лубни стають центром могутніх селянсько-козацьких повстань Карпа Скидана, Павла Бута, Кизима, Якова Остряниці.

 У 1648—1781 рр. Лубни – центр Лубенського полку.

 В роки Народно-визвольної війни 1648—1654 під проводом Богдана Хмельницького відзначився Лубенський козацький полк.

 Головною святинею краю були нетлінні мощі Костянтинопольського патріарха Афанасія ІІІ Пателарія, похованого у Мгарському монастирі в 1654 році.

 З 1709 році в місті діяли одна з перших в Україні польова аптека і ботанічні сади для розведення і використання лікарських рослин засновані за вказівкою царя Петра І.

 До Полтавської битви 1709 року місто було найбільшим на теренах сучасної Полтавської обл.

 З 1781 року Лубни – місто Київського намісництва, пізніше – центр Лубенського повіту Полтавської губернії.

 В 1885 році у с.Круглик під Лубнами Катерина Миколаївна Скаржинська відкрила перший приватний музей в історії України на теренах українських земель.

 Промисловий розвиток міста прискорився після того, як через нього пройшла залізниця (1901).

 На початку ХХ століття тільки до 13% лубенців знали грамоту, в місті не було жодної читальні, у міській бібліотеці, за винятком одного примірника "Кобзаря" – жодної української книжки. Тому видатною подією було те, що у листопаді – грудні 1905 року у Лубнах вийшло кілька номерів першої в Російській імперії газети українською мовою "Хлібороб". Її засновниками виступили відомі громадсько-політичні діячі – брати Микола, Володимир та Сергій Шемети.

 Під час революційних подій 1905 – 1907 років, у місті було проголошено "Лубенську республіку", яка, хоч і на короткий час, виявила величезне прагнення лубенців до вільного життя. Знаменним є також і те, що в 1911 році, коли царський уряд заборонив відзначення 50-літнього ювілею Тараса Шевченка, в Лубнах все ж відбувся вечір з цієї нагоди.

 За переписом 1910 року в Лубнах було 2349 господарств, проживало 12786 мешканців, діяло 7 церков.

 У 1915 році стали до ладу евакуйовані під час Першої світової війни з прифронтових західних губерній машинобудівний завод "Фенікс" ("Шліфверст"), завод "Механіка" ("Комсомолець"), сукняні фабрики ("Валтекс").

 Після подій Лютневої революції 1917 року багато демократичних змін відбулося і в Лубнах. Тут було створену одну з перших в Україні Рад робітничих і солдатських депутатів, в червні відбулися установчі збори Української Демократично-Хліборобської Партії, а пізніше відбувся І з'їзд хліборобів-демократів Полтавщини. В місті активно діяла організація "Просвіти", активізували свою діяльність лубенські друкарні, зокрема, були видані "Заборонені твори" Тараса Шевченка.

 З 1923 року Лубни стають райцентром і центром Лубенської округи. Після розрухи і голоду відбудовувались лубенські підприємства. В 1921 року пущено в хід дві суконні фабрики, 1922 року – міську електростанцію. Під кінець 1925 року без державних асигнувань безробітним Лубен було відновлено завод "Фенікс", який став носити назву "Комунар" (нині — "Шліфверст"). Було проведено реконструкцію суконної та повстяної фабрик. В 1932 році Лубенська повстяна фабрика було єдиною на Україні механізованою, на ній виготовлялось 70% усієї повсті. Наприкінці 1927 року було відкрито деревообробну майстерню, що згодом переросла в меблеву фабрику. В залізничному депо станції Лубни було утворено одну з перших в країні жіночих паровозних бригад, яку очолила Галина Тодчук.

 Торкнулася Лубен і гірка хвиля кривавого сталінського терору. В 1932—1933 роках жителі міста, як і тисячі мешканців навколишніх сіл вмирали від штучно влаштованого більшовицькою владою голодомору. Не випадково на родючій лубенській землі біля Мгарського монастиря 1993 року відкрито меморіал народної скорботи "Голодомор-33" на Зажургорі.

 Лубни - місто визначних культурних традицій, яке свого часу вважалося "духовною столицею краю, Афінами Полтавської губернії".

 

 

Герб міста Лубни
Прапор міста Лубни

Якщо ви маєте корисну інформацію, якою можна доповнити дану сторінку, то просимо її надсилати адміністратору

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації