Провінційний Дзен


Автор: Filon
Кількість записів: 6

Той, що знає - не говорить. Той що говорить - не знає. Якщо всі стануть Просвітленими - то з ким будемо говорити? (коан власного виробництва)

Про сосну, папір в туалеті та попів-бандерівців

Домовились, що кожен, хто пише в «ЕХО», буде вести свій блог. Як в тому бородатому анекдоті: «Шеф сказав блог, значить, - блог!»Відверто кажучи, ще й до цього часу не поборов у собі скепсис у ставленні до блогерів та блогосфери… Вони, блогери, нібито збурюють революції, змінюють суспільство і ледве не керують світом. Нібито. А як на мене, то блогосфера – це такий собі інтелектуальний ексгібіціонізм. Блог же, по великому рахунку, є звичайним щоденником. Раніше такі вели баришні-дворянки, мандрівники, науковці та інша освічена публіка. Але колись записи у щоденнику зберігали у таємниці до визначеного часу. Або й взагалі – назавжди. Зараз же – виставляють напоказ. А інша частина публіки, можливо, менш освічена, можливо, більш лінькувата, рідше – розумніша, все оте, виставлене напоказ, споживає. Тут до ексгібіціонізму ще й вуайєрізм додається.
Але шеф сказав. Отже, буду пробувати. Кілька тижні думав, з чого ж почати. Змінив тем п’ять, з десяток заголовків. А воно все не пишеться та й годі. Врешті-решт, рішення було прийняте. Для початку зайшов на редакційний сайт «ЕХО» і подивився, які статті та теми викликали найбільший резонанс. Конкретніше – порахував коментарі. Виявилося, що в минулому, 2014-ому році, із авторських редакційних статей найбільше переглядів зібрала «Промовка не тільки про Вовку». У цьому році «рекорди б’є» «Росія проти України: історія війни, зради і терору».

Що ж,  все зрозуміло. Народ «плющить» від прізвища Путін, слів «війна», «Україна», «Росія» та від можливості трактувати історичні події на власний розсуд. Ну тоді вставлю й свої п’ять копійок. Адже в далекому 1990 році без відзнаки закінчив істфак Полтавського педінституту. Щоправда, диплом вчителя історії і права припадає пилом в якійсь шухляді. Але ж, що таке методологія, ще не забув.

Мені як «вчителю історії у відставці» (істориком себе не вважаю), надзвичайно прикро спостерігати за тим, у що нині цю науку нині перетворюють в Україні та Росії. Це вже не академічна наука, що ґрунтується на тонах опрацьованих документів, свідченнях очевидців та теоріях, народжених у професійних диспутах. Це – низькопробна пропаганда. «Ватніки» і їх клони «вишиватніки» торжествують. На брехню одних, другі відповідають своєю, ще більшою, на один фейк – двома, на висмоктану із пальця теорію, висмоктують свою, взагалі з якогось дуже специфічного органу.

Але для того, щоб не плакати, споглядаючи оцю суцільну деградацію як в Росії, так і в Україні, краще буду на всім цим сміятися. І почну з історії, яка трапилася два дні тому зі мною. Навіть не історії, а ситуації, на прикладі якої можна проаналізувати, як працює пропаганда в ЗМІ, як створюються «фейки», як спотворюється історія.

P.S. Вибачте за довгий вступ. Але ж це блог, тобто, щоденник. Що і скільки надумав, стільки й пишу.

 

Викинута сосонка та газетний папір на гвіздочку

Їду в справах по вулиці Московській, що в Кобеляках. Одразу за перехрестям з вулицею Ветеринарною змушений гальмувати машину. Прямо на проїжджій частині лежить невеличка сосонка. Із тих, що встановлюють в оселях під Новий рік, а потім викидають куди кому надумається. Цю навряд чи викинули, оскільки валяється поряд із будинком людей, котрих знаю як дисциплінованих та законослухняних. Швидше за все, деревце везли на звалище чи до майданчика для збору відходів. Для того, щоб цю сосонку об’їхати, доводиться виїжджати на смугу зустрічного руху. Об’їжджаю, знову гальмую, беру деревце і ховаю його у багажник. Мета – забрати з проїжджої частини предмет, який заважає дорожньому руху. Далі по курсу – майданчик із контейнерами. Там вже лежить з десяток таких мертвих лісових красунь. Зупиняють і продовжую ряд соснових трупів своїм екземпляром. Їду. Думаю: «Неправильно зробив, потрібно було відвезти до міського смітника». Але їду далі.

Сцену «поховання сосонки» бачили по меншій мірі двоє інших людей. Пробуємо спрогнозувати, що вони могли подумати, який висновок зробити. Могли подумати: «Бач, і цей козел знищив дерево, а тепер викинув». Або: «Це ж Філон! Але від лікарні, де живе, припер деревину аж сюди. Напевне, падлюка, там вже все засрав».

Передісторії ж  люди не бачили. Вони бачили лише її частину – Філон виймає з машини і викидає деревце. А далі – думай, що хочеш. Це – приклад ненаукового підходу до історії, коли якась подія, нехай і дуже значна та вагома висмикується із контексту. І подається від відповідним ідеологічним соусом. Було ж? Було! А з причинами, обставинами, наслідками – нехай коні напружуються. У них же голови великі. Ось так нині подають знання. У тому числі й про історичні події та персонажів.

…Давній товариш  поділився життєвими спостереженнями. Можливо, сам зробив такий цікавий висновок, можливо від когось почув. Сенс – не в цьому. Він вважає, що нині пересічний «споживач знань» , не важливо, якої він національності, схожий на людину, котра в «позі орла» сидить в старезному дерев’яному туалеті. Хоча, чому в старезному? Можна й в сучасному, модерновому. Але туалетного паперу в будь-якому випадку немає. А замість нього -  гвіздок в стіні, а на ньому поначіплювані шматочки газет. І от цей чоловік в «позі орла», аби не гаяти часу, а інтелектуально розвиватись, перед тим, як використати ті шматочки газет за специфічним призначенням, читає їх. І дуже часто дізнається щось нове для себе. І навіть запам’ятовує. Тексту ж на шматочку небагато. Потім «орел» встає і, озброєний знаннями, виходить і більш широкий світ. І видає їх іншому «орлу» який в туалеті ще не був. Причому, видає часто-густо як істину в останній інстанції. І її сприймають. Адже нічого іншого, крім «шматочків» не споживають.

Так «видають знання» в ЗМІ – телевізорі, інтернеті, більшості газет. І так, на жаль, сприймають інформацію більшість споживачів – сидячи «орлом» в туалеті.

 

Майже святотатство

Нижче дозволю собі майже святотатство. Розповім, як майже святий Володимир Путін пише історію. У тому числі і про хрещення Руси чи Русі. У тому числі й про того Володимира, якого святим вже визнали.
Володимир Володимирович Путін у Росії, як кажуть, «і швець, і жнець і на дуді грець». Або, як співав Федір Чистяков із групи «Ноль» «Эх, рок-говнорок, Фендер a– стратокастер. Я и песни петь могу и …баться мастер».
І от, будучи майстром та знавцем у всіх сферах, Путін майже два місяці тому видав тезу, а в його устах – аксіому про сакральність Криму, точніше – Севастополя, точніше – Херсонесу, точніше – Корсуні для російської держави. Ну от священне те місце і все тут. Бо там інший Володимир, той, що князь, хрестився. Раніше писали і казали, що в Києві то було. Але Київ місце вже не таке кошерне, як Севастополь. От Володимир Володимирович і вихрестив свого тезку у Корсуні. Безумовно, якимись цитатами, тим більше, документами чи новими сенсаційними історичними відкриттями свої твердження «історик» Путін не підкріплював. А навіщо? «Піпл» у будь-якому разі схаває. Книг же «піпл» не читає, історію не вивчає. Дали шматок паперу і цим здобрій. А ті, що читають… Вони або мовчать, або їх не слухають. Бо – непатріотично.

лі розкажу вам свою версію того, як Володимир Русь хрестив. Одразу попереджаю людей із слабкими нервами, правовірних та вірних путінців – перед тим, як клясти автора, почитайте когось із російських істориків. Тільки не Путіна.

Так от, загальновідомо, що достовірних історичних документів, які описують той період Русі, немає. У всякому випадку – у слов’ян. Найвідоміший документ – «Повесть временных лет». Як достовірний документ це твір має багато недоліків. Головний – він написаний більше чим через 100 років після хрещення Русі. І ґрунтується на так званих «преданіях». Ну розказав хтось, перейшла інформація від діда до внука. Ось, що пише про це відомий російський історик Рибаков: «Так, «Повесть временных лет» датирует принятие крещения Владимиром под 988 годом, однако, смешивая это событие с корсунским походом и в результате заставляя кн. Владимира креститься в Корсуни и именно с этой целью осуществить сам поход. Однако, более ранние источники, например «Память и похвала Владимиру» Иакова Мниха (кон. XI в.) и византийские хроники говорят, что Владимир взял Корсунь на третье лето по своему Крещению. В самом деле, крещеному князю незачем было ходить в Крым за Крещением. Подобный нонсенс в «ПВЛ» встречается не однократно».

… Жив-був у Новгороді звичайнісінький язичник Володимир. Його  бабуся Ольга була княгинею і християнство у свій час вже прийняла. У Володимира були брати Ярополк і Олег.  Повноцінними князями брати ще не були. І ворогували між собою. Ярополк  був «посажений» у Києві, Олег у Овручі, Володимир у Новгороді. Їх батько Святослав постійно перебував у військових походах. Потім Олега вбили. Можливо за сприяння Володимира. У всякому випадку тому довелось тікати до норманів.

Ярополк, будучи християнином, вів перемовини із представниками Папи Римського. І навіть чекав послів із Заходу. Нібито, щоб домовитись про прийняття християнства всіма підлеглими йому язичниками. До речі, православні із католиками тоді ще не ворогували. Щодо цього документів якраз достатньо.

Але Ярополк послів від Папи не дочекався. Володимир разом із воєводою Блудом здійснив військовий переворот і вбив брата.  Молодий Володя взагалі зразковою поведінкою не відзначався. Був багатоженцем, любив воювати і бухати. До речі, у свій час і від прийняття ісламу відмовився, бо Коран пити вино забороняє. Оволодівши Києвом, Володимир відзначився жертвоприношенням. Жертви, звичайно ж, були людські, а душі – християнські.

І так вже сталося, що у цей час у Візантії збунтувався полководець Варда Фока. І візантійська влада не могла самотужки придушити підняте ним повстання. Тоді візантійці покликали на допомогу Володимира. І пообіцяли як бонус видати за нього принцесу Анну. А це вже робило київського князя майже рівним візантійським та римським імператорам. Але вийти заміж Анна могла лише за християнина.

Володимир своє завдання виконав – допоміг Фоку розбити. І навіть пройшов обряд хрещення. Як стверджують одні історики – в Києві, інші – у своїй резиденції у Василькові (нинішня Київська область). Але візантійці класично «кинули» князя. Анна навідріз відмовилась їхати до Києва.

Тоді Володимир пішов походом на візантійське місто Корсунь, нині – місто «рускіх моряков» Севастополь. І взяв його у облогу. Цікаво, що однією із вимог хтивого князя було видати за нього заміж доньку місцевого вельможі. Далі все було по класиці жанру, тобто, без зрадника не обійшлося. Священик Анастас із Корсуня послав Володимиру стрілою «маляву». І порадив у ній, як залишити Корсунь без води. Що київський князь і зробив. І потім місто здалося. Візантійцям у кінцевому результаті довелося віддати за Володимира свою Анну. І, по одній із знову ж ніким і  нічим документально не підтвердженій версії, у Корсуні наш Володя нібито прийняв обряд хрещення. Але більшість істориків все ж вважають, що хрещення таки відбулося в Києві, за три роки до взяття Корсуні.

Ось така історія із « київською хунтою», братовбивством, жертвоприношенням християн, безладними статевими зв’язками. Ну, а потім Володимира канонізували. Бо – переміг.

Володимир Путін всього цього бруду своїм підданим не розповідає. Бо некошерно і непатріотично. Сказав, що Корсунь – це наш Єрусалим, значить – Єрусалим! Перевіряти ж ніхто не буде. Та й як перевіриш, документів немає, свідки вбиті або померли.

 

Як малороси-какли-бандерівці Москві свою віру нав’язали

 

Вище був наведений приклад вільної інтерпретації історичної події, котра відбулася більше аніж тисяча років тому. Можна назвати авторські вислови маячнею, вульгаризацією і ще багатьма словами. Можна.
А можна взяти і почитати праці людей, котрі присвятили вивченню історії як науки все своє життя. І попробуйте тоді довести, що написане мною є неправдою. Тим більше, повторюся, що ні свідків, ні фото, ні відео фіксації тих подій немає.

А зараз запропоную нашим вітчизняним ура-патріотам свій оригінальний варіант «доказів» того, що саме українці не лише створили російську державу , а й нав’язали росіянам православний обряд у його сучасному вигляді.

…Було це в  сімнадцятому столітті. Далеко не всі знають, що тоді православні християни, ще не розділені на московський і київський патріархати, хрестилися двома, а не трьома пальцями. А ще раніше – взагалі одним.

І ось в середині 17 століття в Росії розпочалася церковна реформа. Її організатором та ідеологом став легендарний патріарх Нікон. І супроводжувалась та реформа тим, що православні завзято обзивали один одного єретиками, оголошували анафему, спалювали і самоспалювались.  А все через що? А через те, що при перекладі Біблії та іншої церковної літератури наробили багато помилок. Вона ж, та література, в Київ та Москву із-за кордону була доставлена, від іноземців. І написані ті книги були в основному грецькою мовою. Гугла-перекладача тоді не було. Переклад робили люди. І допускали при цьому помилки. Дійшло вже до того, що в Афоні почали спалювати московські та слов’янські книги як єретичні.

І ось патріарх Нікон вирішив навести порядок у цій сфері. А як його наведеш, коли фахівців у Москви немає. Ось, що пише про це професор Каптєрєв: «Влияние Византии в православном мире <…> основывалось именно на том, что она была для всех православных народов востока культурным центром, откуда исходили к ним наука, образование, высшие и совершеннейшие формы церковной и общественной жизни и пр. Ничего похожего на старую Византию не представляла в этом отношении Москва. Она не знала, что такое наука и научное образование, она даже совсем не имела у себя школы и лиц, получивших правильное научное образование; весь её образовательный капитал заключался в том, с научной точки зрения, не особенно богатом и разнообразном наследстве, которое в разное время русские посредственно или непосредственно получали от греков, не прибавив к нему с своей стороны почти ровно ничего. Естественно поэтому, что первенство и главенство Москвы в православном мире могло быть только чисто внешнее и очень условное».

А тут ще й як на гріх Малоросію (сучасну Україну) у 1653 році приєднали. А молороси (українці) були на той час більш «просунуті» в питаннях релігії. Цитата: «Малороссия отделилась от Польши, признала своим царем Алексея Михайловича и вошла в состав Московского государства как его нераздельная часть. Но в Москве православие малороссов, как и православие тогдашних греков, возбуждало сильное сомнение потому единственно, что церковно-обрядовая практика южноруссов сходилась с тогдашнею греческою и разнилась от московской».

А звідки ж, як ви думаєте, приїхали в Москву фахівці-перекладачі? Правильно – з Києва. Очолював групу монахів-богословів Єпіфаній Славінецький. Разом із собою взяли толмача Арсенія Грека.

Ось вам і готова пропагандистська історійка про те, як малороси-какли-бандерівці вчили уму-разуму неграмотних московських єретиків. Між іншим, є тут де розгулятись і любителям конспірології, нумерології та інших, з дозволу сказати, наук. Агенти впливу, заслані із-за кордону, є? Є! Греки і малороси їх роль можуть виконати. А як вам дата проведення Собору, який остаточно затвердив реформи Нікона? 1666 – крутіть, як хочете.

І таких історійок про історію я можу наводити сотні аби був час і гроші за це платили. Але чи має це відношення до науки історії? Жодного. Як не має жодного відношення до історії Володимир Путін та стаття «Росія проти України. Історія війни, зради і терору». Тому що не можна висмикувати з історичного процесу окремі події, факти, персонажів, а потім безграмотно тлумачити все це в угоду тим чи іншим політичним цілям. По-перше, .це призводить до деградації науки, а з цим і всього суспільства. По-друге, нічого, крім розбрату, ворожнечі між людьми, не приносить. Залиште історію «книжковим черв’якам».

Розумію, що моя писанина не всім сподобається. Тим більше, що такий погляд на історію нині не в «тренді». В «тренді»» - великий Путін, Росія, що встає з колін, Мазепа, Бандера і «Слава нації!», «Смерть ворогам!»

 

Трішки «ремарківщини»

Одні відновлюють велику імперію, інші – велику націю. Одні імперіалісти, інші – націоналісти. І при цьому і перші, і другі за своїми великими справами забувають про маленьку людину. Пам’ятаєте, .було таке поняття «гуманізм»? Це коли понад усе не Путін, не Бандера, не держава і не нація, а Людина. Людина жива, а не мертва.

Закінчу свій опус словами саме маленької Людини, звичайнісінького солдата Катчинського: «Якби всі були рівні, в світі не було б війни» (Еріх-Марія Ремарк «На Західному фронті без змін»).

Миру всім.

Поділитися:
25 січня 2015, 22:01 | Блог: Провінційний Дзен


Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Щоб прокоментувати матеріал, Вам необхідно зареєструватися, або увійти на сайт під своїм логіном




Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації