Читайте також:
Російську — хочемо, української — не знаємо
В опитуванні взяло участь 20 людей. На перше запитання «Чи говорити ви українською мовою?» 4 респонденти відповіли «так», 13 — «ні», ще 3 — «намагаюсь». На друге запитання «Чи доцільним ви вважаєте введення російської, як другої державної?» сказало так — 7 опитуваних, ні — 13.
Тепер можемо ознайомитись з найцікавішими відповідями респондентів:
— Балакаю суржиком, не українською. Нас так виучили. То, ше треба вміти нею говорити правильно. А мені шіісят. Ніколи вчитись.
— Я займаюсь суто українськими промислами, тому говорю українською.
— Негарна українська мова — руська лучше.
— Мені без разниці — вводитимуть, чи ні. Хай буде — ні.
— Моя хата скраю, я нічого не знаю.
— Так привикли балакать.
— Є така країна — Україна. То повинна бути одна мова — українська.
— Большинство балака російською. То конєшно треба вводити.
— В усіх унітарних країнах одна державна мова. Ніякої другої не повинно бути.
— Ми всі брати слов’яни. Треба вводити російську. Це взагалі без питань повинно вирішуватись.
Вимальовується цікава картина — українською ми не володіємо, а тут ще і російська на підході. Деякі респонденти щиро вірили, коли говорили: «Да, я балакаю українською», що це справжнісінька українська, а не полтавський суржик. Цікаво було спостерігати такі метаморфози, коли люди під час відповідей різко переходили на чисту українську… Нагадаю, що нашій незалежній Україні лише 18, а це зовсім мало, щоб відновити свою мову після скількох століть перебування під владою інших країн, та, зокрема, насадження російської мови, що ускладнило усвідомлення своєї окремості та свого українського «Я». Тож робимо підсумок з опитування, що нам було б доцільніше спочатку вивчити свою рідну мову, а потім турбуватися про другу, третю…
25 листопада 2009, 17:45 | Нові Cанжари | Суспільство
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
