Ось уже 16 років на горі Зажури поблизу Мгарського Свято-Преображенського монастиря під Лубнами височіє меморіал скорботи «Голодомор 32-33 років». З усіх куточків України приїздять сюди тисячі людей, щоб ушанувати пам'ять безневинно убієнних у ті страшні роки.
Це перший всеукраїнський меморіал пам'яті жертв Голодомору. Наш земляк – драматург Олекса Коломієць, перед тим як відійти у вічність, прагнув від імені народу відспівати душі невинно убієнних. Фатальний виклик прийняв Український фонд культури: всупереч діям і бажанням влади в 1989 році за козацькими звичаями звели курган та освятили хрест. А вже в 1993 році за проектом архітектора Анатолія Ігнащенка спорудили сам меморіал. Дзвін доправляли двома баржами аж із Дніпропетровська.
Такими дзвонами ми шукаємо сьогодні душі тих, кого не оплакали, кого не провели в останню путь за християнським традиціями. Та й оплакувати було нікому. У книгах пам'яті, що не сторінка – однакові прізвища: то вимирали цілі родини, у яких було по десятеро, дванадцятеро дітей...
За душами померлих від голоду відслужили панахиду та запалили свічі пам'яті. Люди прийшли до меморіалу з пучками колосків, як символ поминального хліба.
На меморіалі Скорботи викарбувано напис: «Голодомор 33»: "Коли вмирає одна людина – з нею вмирає світ”. Коли ж мільйони йдуть у прірву – тоді вмирає вже ціла галактика. Дай Боже, щоб більше ніколи не зазнавати таких втрат жодному із народів.
