Тамара Стеценко, господиня двору, який першим прийняв удар стихії, каже: «Таке бачила тільки по телевізору. Таке нахлинуло в одну минуту. Води в дворі по пояс і хвилі шумлять як у морі. Подумала тоді, що топить все село. Дзвоню мамі, вона на іншій вулиці живе, виглянь у вікно. А вона: «Та дощ іде». Мамо, ми топимося, води по вікна. На очах усе падало, руйнувалося, летіло за водою. Асфальт з двору несло.
Діти (одинадцятирічний Олег та восьмирічний Віталій) кричали криком, перелякано заглядали в очі й питали: «Мамо, це кінець світу?».
Тоді чоловік першим відкрив двері, щоб рятувати господарство. Але його вмить підхопив вир і виніс аж на вулицю. Вода хлюпнула в хату.
Вона летіла через двір ще години півтори. Господар хапав та вкидав до хати маленьких курчат і каченят, яких купили недавно. Гуси випливли самі.
Прибігла рятувати доньчину сім’ю мама з ціпком, але її змило хвилею. Коли нагодилася сестра Наталя, котра теж мешкає у Вільному, води вже було трішки менше, але зайти у двір було важко. Людей гойдало, закачувало та збивало з ніг. Уже коли оговталися, вирішили все зняти на фотоапарат та мобільник.
Скільки негода наробила лиха, зрозуміли вже як зійшла вода. Цибулю визбирали по двору. Тамара її повтикала на городі, може прийметься. Скрізь трупики курчат та каченят, на хаті опалубку змило. Здоровенне корито, в якому цемент замішували, знайшли аж на вигоні на краю вулиці, туди ж винесло вирвані з бетоном металеві стовпчики огорожі. На вулиці опинився асфальт із двору, бетонні плити, якими була накрита вигрібна яма. А її саму розмило геть. У кінці вулиці знайшли лавочку, дитяче взуття, що стояло на порозі зникло безслідно.
– Співчуваю тепер отим людям, яких показують по телевізору в подібних ситуаціях, – каже Тамара, – А ми ще хотіли того дня в Селещину з’їздити, залишивши дітей дома. Не можу уявити, що було б з дітьми. Як воно і провода від скважини обірвало. Не дай Бог до труби котре б доторкнулося. Вони й так, коли чоловік пішов пропускати воду до дороги, полякалися, що він утопився. Плакали, Бога просили, щоб вернув папка.
Олег, старшенький, зізнався, що справді налякався того кінця світу, про який написали в одній із газет, буцім-то в травні цього року він настане. Думав, що це воно і є.
Через дорогу прямуємо до будинку Марії Кетрушки. У дворі все впорядку, бо він трішки піднятий на горбі, а от садом і городом потік пройшовся руйнівною силою. Півгороду перетворилося на пустелю з глибокими ровами. Увесь родючий грунт змило до твердині. Що тут була картопля, важко догадатися. Морква, вже чималенька, валяється в кінці городу. Зверху лежать буряки. Марія схлипує і каже, що тут уже нічого не зробиш. Картоплі старої ніде на базарах вже немає, може хоч де-небудь уткнула б. Уся надія була на молоду, адже минулого року не вродило, то з весни для посадки обновили сорти. Тепер би де-небудь взяти хоч кілька відер.
На місце події виїжджала комісія районного відділу з надзвичайних ситуацій для вирішення питання відшкодування збитків постраждалим сім’ям.
