Валерій Михайлович сердиться…

Як уже повідомлялось в районній пресі, в Будинку культури селища Білики 1 грудня відбулась зустріч мешканців селища з головою Полтавської ОДА Валерієм Асадчевим та головою Кобеляцької РДА Олегом Решетилом. Біличани проявили високу активність, адже питання, як повідомлялось в оголошеннях, мало розглядатись надважливе — про відновлення роботи Білицького МКК, який з травня цього року припинив своє існування. Без роботи, а значить і без засобів для існування залишились сотні працівників, які поповнили і без того чималу кількість безробітних у селищі.
Очікувалося, що відбудеться конструктивний діалог, адже питання надзвичайно актуальне і болюче для кожного біличанина. Та не так сталося, як гадалося. Почали високопосадовці з рапортів по «великі» досягнення в житті району та області, які, судячи з реакції залу, не дуже зацікавили слухачів. Тим паче, що незважаючи на високі врожаї і успіхи в сільському господарстві, якими так пишається Валерій Михайлович, мешканці селища на собі аж ніяк не відчувають. Адже ціни на хліб і на всі, без винятку, сільськогосподарські продукти, невпинно зростають. Тому й захвилювалася зала, вимагаючи вислухати про те, що непокоїть і про що хотіли б почути.
Але як тільки виступаючі (спочатку Лідія Терентьєва повідомила, як за дорученням акціонерів марно «стукала» в усі двері різних інстанцій з приводу ліквідації МКК, а потім депутат селищної ради Валентина Панченко висвітлила ту страшну розруху в селищі та масове безробіття) пан Асадчев вибухнув страшним гнівом, який не міг стримати (та й не намагався). Кричав, що Лідія Терентьєва бреше, а Валентина Панченко не любить своє селище, не любить Україну, бо колись сиділа в затишному райкомівському кабінеті і її годували маслом з МКК, а коли відлучили від «корита»№, почала так виступати.
Ну звідки ж пану Асадчеву знати, що «райкомівським кабінетом» для Валентини Яківни майже сорок років була Білицька середня школа № 1, а «коритом» — цікаві й безпосередні учні початкових класів?
А чого варта манера спілкування Валерія Михайловича з виступаючими: нестриманість, вигуки, образи, відверта зневага. Невже така висока посада і три вищих освіти ні до чого не зобов’язують? Так може поводити себе лише поміщик-кріпосник з кріпаками, а не службовець в правовій, демократичній державі.
Очікували, що керівник області приїхав для конструктивної розмови, для вивчення і вирішення проблеми селища та його мешканців. Якщо не всіх, то бодай якоїсь частини. Але з його бурхливої реакції стало зрозуміло, що наші клопоти йому нецікаві, що люди позбавлені права заробити на шматок хліба, його дратують. Не сподобалась високопосадовцю гірка правда, недаремно ж в народі кажуть: «Правда очі коле», «Мужицька правда колюча, а панська на всі боки гнуча». Виходить різні вони у нас, оті правди.
Боляче було слухати присутнім, що в усьому вони винні самі. Виходить, це вони самі ліквідували 17 підприємств і закладів із 27‑ми, що функціонували в Біликах, а в тих, що залишилися, кількість працюючих зменшилась у 2–3 рази.
Невеселі роздуми наводять на те, що нікому ми не потрібні, а наші проблеми не цікавлять, а лише дратують можновладців. І завітали вони до нас тільки тому, що вибори «на носі» і не хочеться покидати зручних, затишних крісел.
Не допомагає нам і свобода слова, якою так пишається наша демократія, адже вона тільки для високопосадовців, а наші «слова» навіть спокійно вислухати не хочуть, не те вже, щоб на них реагувати. Бо хоч державна мова у нас одна, але різна вона у влади і народу. Не розуміють нас, не чують. Напевне тому, що як казав С.П.Галахвастов: «Они — это что-то одно, а мы — это что-то совсем другое».

Логін:
Пароль:
запам'ятати