Знайомтеся, це — Солоха з Диканьки! І майже справжня — Марія Петрова 28 років на всіх селищних святах грає відьму з повісті Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки». Вона живе в будинку №13, її мобільний номер із цифрою «13», народила доньку 13-го числа й любить чорних кішок. Особливо свого домашнього улюбленця — Фому.
«У Диканьці всі мене так і називають — Солоха, — сміючись, розповідає Марія (52 роки). — А я і не ображаюся зовсім. Навпаки, пишаюся, що за стільки років ужилася в роль відьми, що мене тільки так і сприймають».
Петрова починала вчителем у музичній школі. Але не подобалася їй ця робота. У 1981-му році вона прийшла в клуб Диканьки, де їй запропонували роль Солохи. Грати відьму вона не побоялася «А що тут страшного? Я ж нічого поганого не роблю, навпаки, дарую людям посмішки». Зараз за місяць Марія бере участь у 10-ти спектаклях — виступає й у районі, і в області; влітку в місцевий клуб приїжджають сотні туристів. Правда, працюючи «відь-мою», вона на мітлі літати так і не навчилася, у забобони, містичну цифру «13» і в гадання теж не вірить. Говорить, ще колись у молодості ворожила, як усі дівчата, на наречених. Але з тих пір багато води збігло.
style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-9102108638395822"
data-ad-slot="8688792443"
data-ad-format="auto"
data-full-width-responsive="true">
«От моя рідна бабуся так на картах уміла долю пророчити, що рівних їй не було, — продовжує Марія. — Але мені вона жодного разу не поворожила — рідним не можна. Так воно й краще. У завтрашній день не можна заглядати, учорашнім теж не потрібно жити, а сьогодні — не зупинятися на досягнутому. Працювати потрібно. Я щоразу виходжу на сцену, як востаннє».
Єдина прикмета, за якою Марія радить незаміжнім дівчатам і неодруженим хлопцям долю шукати, безпосередньо пов'язана з містичною Диканькою. «Тут повно зачарованих місць. Я знаю близько п'яти стежок, де люди губляться. Навіть місцеві односельці, потрапляючи туди, самі вибратися не можуть. Їм хтось руку повинен подати. Здавна так повелося, що той, хто покаже шлях, і є твоя доля. Якщо парубок — стане чоловіком, а якщо старий — то потрібно запитати, як його звати, таке ж ім'я матиме наречений». Дві доньки Марії — Тамара (19 років) і Юлія (21 рік) — завороженими місцями поки що не ходили — й пари собі ще не знайшли.
«Рано їм ще, навчання навіть не закінчили, — посміхається Марія. — Вони в мене обидві в аграрній академії вчаться. По моїх стопах іти не хочуть. Та й важка це праця — «відьмою» бути. Я чоловіка й доньок майже не бачу. На всі свята мене вдома немає — все Солоху граю».
Довідка Пройшло 177 років від часу написання повісті Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» (перша назва «Ніч перед Різдвом»). Його Солоха роз'їжджає на мітлі, заграє із чортом, з дячком. Вона й відьма, і в той же час лицемірна, але чарівна, жвава й спритна сільська жінка, якій заздрять інші. Зараз на «батьківщині» чортів і відьом — Диканьці — живе близько 8 000 осіб. Старі народні традиції там не забуті.
