У минулому номері газети «ЕХО», в статті «Викликайте поліцію! І собаку», надруковані три речення: «…У своєму виступі Павло Олександрович зазначив, що зараз потрібно забути про свої амбіції та емоції під час виборчої кампанії і зайнятися питаннями розбудови громади. І першим подав руку для привітання Скрильнику. Той відповів рукостисканням». Той, хто знає специфіку Бутенок та головних дієвих осіб першої сесії об’єднаної громади, про яку йшла мова у статті, без проблем зрозуміє, що учасниками описаного епізоду є голова громади Микола Скрильник та вічний опозиціонер Павло Гунжель.
Між тим ситуація була дещо іншою. Автор проґавив епізод і не звернув увагу на те, що сільський голова не відповів на пропозицію потиснути руки. Ще перед виходом статті у друк до редакції зателефонував Павло Гунжель і уточнив, що рукостискання не відбулося. Відповідна правка була внесена у другий варіант статті. Але у світ вийшов перший варіант.
Після того, як газета потрапила до читачів, знову зателефонував Гунжель. І звернув увагу на неточність. Микола Скрильник теж підтвердив, що не потиснув руку Гунжелю. І пояснив це тим, що не вірив у щирість намірів свого опонента. А потім підкреслив, що подальший перебіг сесії підтвердив його правоту.
На перший погляд — дрібниця, не варта уваги. Але обидва учасники епізоду, особливо Павло Олександрович, наполягли на тому, щоб була внесена правка. Що й роблю. Рукостискання не відбулося.
Що далі? Прохати вибачення в учасників? За що? Це шкодить їх репутації? Можливо. Особливо в разі, якщо вони думають лише про популярність серед свого електорату, тобто, людей, які їх підтримують.
Та вже зараз зрозуміло, що конфлікти серед депутатського корпусу Бутенківської громади будуть продовжуватися. І навряд чи сторони знайдуть порозуміння. Чи піде це на шкоду громаді? За теорією, за законами діалектики, ні. Адже саме в процесі боротьби, боротьби ідей та особистостей відбувається розвиток. Скрильнику потрібно буде повсякчас доводити, що він кращий. Причому робити це в умовах постійного пресингу і контролю. Гунжель і його однодумці розслабитися не дадуть. Павлу Олександровичу в свою чергу теж доведеться вдосконалюватися. Адже на одній лише критиці когось утримати авторитет досить важко. Набридає це людям.
І от ця боротьба антагоністів, боротьба протилежностей має, за теорією, дати позитивний результат для громади. Але це — теорія. На практиці ситуація може розвернутися і в гіршу для Бутенок сторону. Кажуть же, що гроші люблять тишу. Хоча й це твердження не є аксіомою. Сусіднім Кобелякам, де опозиції до діючої влади практично немає, грошей не дає ніхто. А в Бутенки вони надходять. І з області, і з держави. Та в будь-якому разі лише час остаточно дасть відповіді на поставлені риторичні питання.
Але учасникам конфлікту не завадило б пам’ятати про вислів великого німецького філософа Ніцше. Той дуже давно написав: «Хто б’ється з чудовиськами, тому слід остерігатися, щоб самому при цьому не стати чудовиськом. І якщо ти довго дивишся в безодню, то безодня теж дивиться в тебе».
Суть цього вислову в тому, що боротьба з будь-яким злом призводить до того, що людина з добрими намірами сама стає злом, бо як грубіє душа, то й людського в ній стає все менше і менше.
І Гунжель, і Скрильник, й інші обтяжені владою чиновники чи опозиціонери повинні пам’ятати, що ні одна, ні друга сторони не є абсолютним злом. Як і абсолютним добром. Безодня дивиться і на них.
І тоді все у них, як в особистому, так і у суспільному, буде добре. Така ось метафізика.
Миру всім.
