Зараз знімаємо відеоролик про здоровий спосіб життя. Конкретніше, про те, де в Кобеляках можна займатися фізкультурою. І, у процесі зйомок, виникають певні думки, робляться деякі висновки.
Почну зі статистики. Почав рахувати, скільки людей у містечку займаються фізкультурою. У «качалку», офіційно — тренажерний зал при відділі освіти, регулярно ходять чоловік тридцять, ще близько тридцяти жінок і дівчат відвідують заняття по шейпінгу та аеробіці, з десяток займаються йогою, чотири чи п’ять десятків чоловіків у спортивних залах міських шкіл та аграрного ліцею грають у футбол, з десяток жінок відвідують стадіон, де теж дають собі аеробні навантаження. Улітку в лісопосадці біля річки Кобелячок бачу із десяток людей, які бігають. Ну, можливо, ще кілька сотень людей відвідують приватні спортзали і займаються фізкультурою вдома. І яка цифра виходить в цілому? Певно, чоловік триста-чотириста. І це — на містечко з населенням в десять тисяч жителів. А що роблять інші?
Хтось скаже, що інші тяжко працюють, аби не померти з голоду, і не мають ні сил, ні часу на якусь фізкультуру. Ага, так і повірив. А біля телевізора чи біля комп’ютера у соцмережах ніхто не сидить. Звичайно, частина людей, особливо у селах, маючи по кілька голів корів чи з пару гектарів городів, дійсно не мають часу і сил. Але таких дуже мало.
І от, дивлячись на цю сумну статистику, згадую краще із СРСР. Ніколи не був прихильником того ладу і тих часів. Жив при них, тому мені досить важко зрозуміти людей, які говорять, що тоді все було кращим. Особливо, коли згадую тодішні черги за елементарними продуктами і бачу сучасні черги до кас супермаркетів та інших продуктових магазинів у Кобеляках. Пригадую, як ми хлопчаками могли годинами грати у футбол чи хокей на проїжджій частині тодішньої вулиці Радянська, не боячись потрапити під колеса автомобіля. Машин практично не було! А зараз дорослими дядьками інколи не можемо припаркувати авто у малесеньких Кобеляках. Чи це неправда? Так вийдіть на вулицю, зайдіть у магазин і згадайте 80-90-ті минулого століття.
Але, звичайно ж, було в СРСР і багато позитивного. У контексті цієї статті згадую такий собі комплекс «Готов к труду и обороне». Ним були охоплені практично всі вікові групи: від дітлахів до пенсіонерів. І це давало результат. Так, до цього примушувала держава. У Європі в цей же час ішли іншим шляхом. Ідуть і сьогодні. Там не продають цукерок, алкоголю і тютюну у всіх без винятку магазинах, там вводять додаткові податки на продукти з підвищеним вмістом жирів, там максимально здешевлюють вартість абонементів у спортзали.
Наша сучасна українська влада не робить ні першого, ні другого. Усе пущено на самоплив. Проблему безробіття вирішує Польща, насиченість ринку товарами — Китай, гроші дають американці. Колись і наші владоможці «зачешуться», коли ні працювати в Україні буде нікому, ні робити не буде на кого.
А зараз… Абонемент у групу з фізкультури в місяць коштує, як одна пляшка горілки. А нормативи ГТО можна знайти в Інтернеті.
