Привезли «біле золото» — інакше дорогоцінний цукор і не назвеш, о восьмій ранку на новосанжарський ринок. У кузові вантажного «ЗІЛ-130» на жителів селища очікувало цілих 5 тон цукру. Щоправда, придбати один новосанжарець міг лише 10 кілограмів. Ціна одного кілограма була просто фантастично низькою, як на наш час. Тоді, коли у магазинах цукор продають по 7-8 гривень, з чарівного «ЗІЛа» можна було придбати усього по 3,81 за кілограм.
Але, звичайно, для цього ще потрібно було зайняти та успішно відстояти чергу. Коли кореспондент «ЕХО» завітав до місця продажу (близько 10.30), то біля вантажного авто все ще товпився чималий гурт новосанжарців. При чому, черг було дві. Одна вишикувалася до автомобіля. Цим щасливчикам за деякий час мали зважити та відсипати довгоочікуваний цукор. Один з чоловіків, який ось-ось мав отримати бажані «десять кіло», на питання «Як довго ви стоїте у черзі?» без особливого ентузіазму відповів: «Та години півтори, якщо не більше». Другий дядько, підійшовши до журналіста, порадив: «Ти оце фотографуєш, так фотографії Юлькі пошли, щоб вона подивилась, як люди за її цукром стоять».
Інша черга стояла до столику, де видавали чеки на цукор. Платиш гроші за десять кілограмів, отримуєш папірець-чек і вже з ним переходиш у другу чергу. Так от у цій черзі було більш гамірно — люди обурювались, що кудись зникла касир, яка видавала чеки. Тим часом мішків у кузові «ЗІЛа» ставало все менше і це додатково нервувало людей. Адже було зрозуміло — тому, хто незабаром не отримає чека, дешевий цукор може «помахати ручкою».
Доки люди нервувались і обурювались, ми вирішили поцікавитись у продавців походженням дешевого цукру. Старший групи пояснив, що машина приїхала із філії «Хлібна база №88» ДП «Полтавський КХП» Держкомрезерву України. До Нових Санжар з цієї бази цукор привозять вже вдруге. Взагалі ж, возять його по всій області — у Зіньків, Комсомольск, Кременчук, Карлівку. На саму ж базу солодкий пісок завозять із резервних фондів — з Харкова та Черкас. Про те, коли цукор знову завезуть на Новосанжарщину, чоловік нічого повідомити не міг.
— Чого не знаю, того не знаю, — відповів він. — Як бачите, стараємось людям відпускати швидко, не затримуючи. Інвалідам — поза чергою.
Коли вже вибирався з натовпу, мене зупинив сивий дідусь, який спирався на палицю.
— Що ж ви, вже не можете інвалідам та ветеранам цукру дешевого забезпечити?! Ех… А ми вам колись і заводи, і робочі місця, і всі блага. По двадцять годин в день працювали. А ви…
Відповісти дідусеві було нічого…
Від редакації: як стало відомо «ЕХО» з надійного джерела, в Кобеляки дешевий цукор привезуть в суботу 12 вересня. Продавати його будуть на ринку.
