Ця стаття є своєрідною відповіддю на публікацію Олександра Спиці у номері 6 від 8 лютого 2018 року газети «ЕХО». Відразу хочу попередити, що люди, які панічно бояться маніпуляцій свідомістю, складних текстів і чітких аргументів, можуть далі не читати. Любителям простих рішень краще ходити на мітинги і слухати Ляшка та Капліна. Ті ж, хто прагне думати і аналізувати, можуть продовжити читати.
У принципі, на публікацію Олександра Спиці, яка, згідно задуму автора, є відкритим листом до редактора «ЕХО» (тобто, автора цих рядків), можна було б і не відповідати. Олександр Іванович має право на свою позицію. І він дійсно висловлює думку великої частини жителів міста Кобеляки. Більшої чи меншої, сказати важко, для цього необхідно опитати кожного, що є практично нереальним завданням.
Але автор, можливо, сам того не усвідомлюючи, чітко продемонстрував, які міфи та хибні уявлення про ситуацію існують у маленькому суспільному утворенні під назвою місто Кобеляки. Чимало людей свято вірять у те, що в райцентрі йде якась неоголошена війна між різними політичними силами або просто між особистостями. Люди підходять і прямо на вулиці задають питання: «Так хто кого: Копелець Філоненка чи Філоненко Копельця?». Когось це питання дійсно хвилює, а хтось прагне подивитися на розвиток надуманого протистояння. У принципі, зрозуміло, чому така точка зору є досить популярною. Та про це — нижче.
Але такий підхід до питання навмисне спрощує ситуацію, чим не дає вирішити жодної проблеми. Дійсно, дуже просто оголосити когось ворогом, придумати змову і на це списувати будь-яку критику. При цьому, ніхто навіть не бажає говорити про можливість розбіжностей у поглядах на концепцію розвитку міста, що є абсолютно нормальним (і навіть необхідним) явищем. Адже ми вже проходили історичний етап, коли була лише думка і воля однієї партії. І прекрасно знаємо, чим усе це закінчилося. Крім того, ніхто не відміняв і не відмінить законів діалектики, котрі твердять, що розвиток відбувається в процесі боротьби протилежностей.
Можу помилитися, але висловлю думку, що причиною того, що частина людей роблять висновки про протистояння газети «ЕХО» та сьогоднішньої міської влади, є відсутність системної опозиції серед депутатського корпусу міськради та численних, але недієздатних, громадських організацій. Її, системної опозиції, не було і за часів керівництва Олександра Ісипа. У ті часи Олександру Михайловичу зважувалися опонувати одиниці. По пам’яті можна назвати Володимира Реву, Людмилу Пряхіну, Романа Матюхова. Усі інші були одностайними в підтримці діючої влади. Зараз при владі інші люди, а одностайність залишилася. Цікаво, що деякі депутати, яких обирають у раду кілька термінів поспіль, були лояльними до попередньої владної команди і залишились не менш лояльними до нинішньої. І можна сміливо прогнозувати, що не змінять свого стилю і при наступнику чи наступниці Олександра Копельця. Адже він теж прийшов у владу не назавжди.
Саме через відсутність політичної опозиції ці функції мимоволі виконує газета. Так, це не є нормальним явищем. Журналісти, намагаючись бути максимально нейтральними, мають надавати можливість висвітлювати у виданні свої позиції і владі, і опозиції до неї. Але це — в ідеалі. У реальному житті, як казав класик, «маємо те, що маємо». Редакція не відмовляє у наданні своїх можливостей для публікацій нікому. Але ці можливості не використовують. Натомість, влада хворобливо реагує на найменшу критику, швиденько записуючи всіх інакомислячих у вороги, а опозиція відмовчується. І, швидше за все, так і триватиме до наступних виборів. Добре це чи погано? Однозначну відповідь дати важко. Але це — факт.
Факти проти паттернів
Повертаючись до статті Олександра Спиці, звертаю увагу на те, Олександр Іванович у своїй публікації не навів жодного факту. Перечитайте ще раз уважно, немає їх. Є лише суб’єктивні судження людини, яка бачить і сприймає ситуацію по–своєму. Це — типове явище. У цьому немає нічого поганого. Усі ми суб’єктивні, усі ми бачимо цей світ і події в ньому через призму власного сприйняття. А висновки робимо, оцінюючи ситуацію через власні, уже сформовані, шаблони мислення. У психології такі шаблони мислення і поведінки називають паттернами. І від того, які стереотипи, які зв’язки між нейронами сформувалися в мозку тієї чи іншої людини, залежить її сприйняття ситуації. І ці шаблони є набагато сильнішими, аніж факти. Думаю, що всі чули вираз «скільки людей, стільки і точок зору». Тобто, реальність одна, а трактують її по-різному. І часто буває, як в іншій приказці: людині, хоч кілок на голові теши, вона не змінить своєї точки зору. Бо паттерни такі сформовані. Про це добре знають політики і цим чудово користуються. Та не буду далі заглиблюватися у нейрофізіологію, надто специфічною є ця тема.
Тому автор цієї статті не тішить себе ілюзією про те, що зможе когось у чомусь переконати. Просто наведу факти, а висновки кожен для себе зробить сам.
Тепер, коротесенько про те, що таке факт.
Факт (від лат. factum — зроблене) означає подію, те, що справді відбулося. Під словом «факт» прийнято також розуміти судження або в інший спосіб визначений стан дійсності. Численні словосполучення («факти підтвердилися», «факти не підтвердилися», «факти спростовані») є нічим іншим, як звичайною плутаниною. Якщо це дійсний факт, тобто те, що відбулося в житті, то він не може бути ні спростованим, ні підтвердженим. (Визначення з Вікіпедії).
Так от, далі в цій статті, як і у всіх публікаціях «ЕХО», будуть наведені саме факти. А не домисли чи неперевірена інформація. До речі, інформації, яку неможливо перевірити, редакція отримує дуже багато. У тому числі, і стосовно діяльності нинішнього керівництва міста. У нашому розпорядженні є схема щодо отримання першими особами міста Кобеляки «відкатів» від підрядників, які виконують ті чи інші роботи. Аж до прізвищ людей, які передають гроші з рук у руки. Наводять нам і прізвища громадян, які курують роздачу, точніше, розпродаж «ласих» земельних ділянок у райцентрі. Але ми не можемо назвати цю інформацію фактами. Усе це може бути вигадками явних чи прихованих недоброзичливців міської влади. Що така інформація існує — це факт. Чи відповідає вона дійсності — не факт. Якби редакція мала неспростовні докази фактичних оборудок міської влади, то про все це вже було б написано. Крім того, необхідно нагадати, що схожу інформацію розповсюджували і щодо минулого керівництва міськради. Говорили, що тому належить торговельний центр «РИМ», іншому — швейна фабрика, один має квартиру в Києві, другий — у Берліні.
А тепер — факти і лише факти. Автор цієї статті виконав роботу, яку б, теоретично, мав зробити хтось інший, оцінюючи діяльність газети «ЕХО» та її редактора. Конкретніше, проаналізував публікації в «ЕХО» на тему роботи нинішньої міської влади. Для дослідження був взятий період за весь 2017 рік. Мета — порахувати загальну кількість публікацій, що несуть в собі негативний, позитивний чи нейтральний відтінок. Не буду наводити назви всіх статей. Це займе значну кількість газетної площі. Кожен, зайшовши на редакційний сайт, може зробити це самостійно.
Ось що з цього вийшло. На сайті за ключовими словами «Олександр Копелець», «Кобеляцька міська рада», «міський голова» було знайдено 39 публікацій. Із них більшість (19 статей) були суто інформаційними, без будь-яких оціночних суджень. 12 статей містили в собі критику чи висвітлювали негатив щодо діяльності міської влади, у деяких з них ішлося про успіхи та досягнення — 8. Окремо хочеться звернути увагу на статтю під назвою «Мрія здійснилася» у №46 від 16 листопада. Вона фактично є подякою міському голові та одному з депутатів. За весь період роботи Олександра Ісипа в газеті «ЕХО» не було жодної подібної публікації. У всякому разі, я про такі не пам’ятаю. А ви можете перевірити. «ЕХО», на відміну від нинішньої міської влади, архіви не знищує. А подяка службовій особі за виконання її обов’язків фактично є рекламою. І повинна бути оплаченою. У випадку зі згаданою публікацією редакція зробила виняток для автора, зважаючи на її прохання.
Висновок із цифр, які є фактами, кожен має робити самостійно. На мій погляд, про якусь тенденційність чи заангажованість видання у висвітленні діяльності міськради говорити важко. Так, критики більше, аніж похвали, але не критично. Хоча, повторюся, було б краще, аби подібне дослідження провів професійний медіа експерт.
А де досягнення?
Тепер щодо досягнень, тобто, «шляху красивих справ». І, паралельно, щодо оціночних суджень на зразок «при Ісипу нічого не робилося, а зараз все робиться». А факти, на основі яких зроблені такі висновки, де? Чи хтось всерйоз вважає, що нинішня міська влада прийшла працювати на попелище? Чи Кобеляки були зруйнованим містом: без каналізації, вуличного освітлення, водогонів, доріг і тротуарів?
Та облишимо риторичні запитання. Безумовно, було б добре, оперуючи цифрами і фактами, відразу порівнювати результати діяльності теперішньої і колишньої влади. Але, тільки-но зайнявши кабінети, нинішня команда майже миттєво видалила з сайту міськради всі дані про діяльність колишніх. Звичайно ж, усе це було зроблено не випадково. Є такий вираз — «перервати зв’язок часу». Це, коли штучно знищується або спотворюється інформація про той чи інший історичний період. Цим способом успішно користуються політики у всі часи. Зараз його застосовують у Кобеляках. Немає фактів про попередню владу — значить і не було нічого.
Оскільки інформація з сайту міськради спеціально видалена, довелося шукати її в інших джерелах. Зокрема, у архіві редакції збереглися деякі річні звіти колишнього міського голови Олександра Ісипа. Ними ми й користувалися.
Порівняння виходить досить цікаве. За майже 20 років керівництва Ісипа збанкрутувало одне підприємство — ВУЖКГ. За 2,5 роки Копельця — теж одне («Водоканал»). Рахунок нічийний.
Була переобладнана під багатоквартирний будинок будівля ПМК, був фактично збудований будинок на Київській. Зараз — нуль. Розмови про інвестора, котрий збудує новий будинок у парку, залишаються балачками.
Були збудовані три артсвердловини, капітально відремонтовані — дві. Зараз — нуль.
Були прокладені водогони в мікрорайони Ведмедівка, Зарічка, Заворскло, Лісне Селище. Зараз — нуль.
Було завершено будівництво центральної каналізації. Зараз — нуль.
Було відновлено вуличне освітлення практично по всьому місту. Зараз — частково у мікрорайоні Заворскло.
Були придбані десятки одиниць техніки для комунальних підприємств: від сміттєвозів до бульдозерів. Зараз — нуль.
Були придбані більше стап’ятидесяти контейнерів для відходів. Зараз — нуль.
Багатоквартирні будинки були переобладнані під індивідуальне опалення. Зараз — нуль.
Не було футбольної команди. Зараз — є.
Були дитячі майданчики в Центральному парку, у НВК №1, на Солонцях, біля школи №2. Зараз встановили по вулиці Зінгенській, Покровській та Євгенія Золотаренка. Довели до логічного завершення реконструкцію парку Центральний.
Було два комунальних підприємства. Зараз — три.
Біля контейнерів і в центрі міста було багато сміття. Зараз — майже немає.
Не було тротуарів із плитки (клали асфальт). Зараз — є.
Кобеляки були першим населеним пунктом району, де почали відновлювати вуличне освітлення. Зараз місто є найтемнішим. У малесенькій Колісниківці Кунівської сільради ліхтарі горять до 2 годин ночі. Як і в більшості інших населених пунктів району. У Кобеляках — із 20-ї до 23-ї. Роботу вуличного освітлення не подовжують навіть на Новий рік і Великдень.
У місто зайшли два серйозних інвестори: Фонд молодіжного будівництва, за кошти якого відновлювали багатоквартирні будинки, та власник підприємства «Зоря» Юрій Терніков. Зараз — нуль.
Висновки робіть самостійно. Безумовно, важко очікувати від керівника, який при владі два з половиною роки, таких же результатів роботи, як від того, хто керував майже два десятиліття.
Але є дуже цікаві цифри. Бюджет міста Кобеляки в останній рік керівництва Олександра Ісипа становив майже 8 мільйонів гривень. У 2018 році депутати затвердили бюджет у 8,2 мільйона. Хоча, по факту, він становитиме більше десяти. Та, зважаючи на інфляційні процеси, їх можна порівнювати. Навіть говорити про те, що бюджет став меншим. Але ж… У 2014 році на утримання дитячих дошкільних закладів міська рада витратила 4 мільйони гривень. Тобто, фактично половина надходжень ішла на дитсадки. Так було і в попередні роки.
Із січня 2015 року міська рада не фінансує дитсадки через зміни в бюджетному законодавстві. Гроші туди йдуть з районного бюджету. Отже, половина міської казни вивільнилася. І де вона?
У 2015 році на утримання міської ради з бюджету витратили 1 мільйон гривень, у 2018-му — заплановано 3 мільйони 239 тисяч.
Отакі цифри, факти і красиві справи.
Між тим, час іде. І вже минула половина терміну, відведеного нинішній владі для керівництва містом.
Тому можна й надалі «фарбувати губи», а можна займатися втіленням у життя серйозних інфраструктурних проектів. Перше — непомітна і невдячна справа, друге — вигідно в плані піару і підготовки до нових виборів. Але ж… Давайте зробимо аналогії. У період, коли починався фермерський рух, одні виробники вклали кошти в техніку і довго їздили на стареньких машинах. Зараз вони є мільйонерами. Інші — купляли дорогі автомобілі і не рахували власні витрати. Де вони зараз? Можна купити на автомобіль гарну зимову гуму, а можна — дорогий програвач і катафоти, спойлери та інші цяцьки. Що раціональніше?
Потрібно відзначити, що на 2018 рік у бюджеті міськради, нарешті, закладені кошти на придбання контейнерів, трактора, відновлення двох артсвердловин. І можна припустити, що саме постійний тиск із боку громадськості й преси примусив міську владу займатися не лише популізмом. Хоча, ще не факт, що техніку куплять, а свердловини відремонтують.
І останнє. Подібні статті мають писати люди, які збираються балотуватися на пост міського голови чи депутата у 2020 році. Саме вони повинні критикувати діючу владу і оприлюднювати власну концепцію розвитку Кобеляк. І вже зараз конкурувати з нинішнім керівництвом міста. А «ЕХО» — критикувати і перших, і других та, водночас, надавати їм можливість висловитися. Можливо, колись так і буде.
P. S. Прошу мене вибачити за деякі зловживання термінами з області філософії та нейрофізіології. Але ж, мета у нас спільна — розвиватися, у тому числі й інтелектуально. А любителям простих рішень — до Ляшка і Капліна.
