Через судовий позов жителі маленького села Правобережна Сокілка ризикують заплатити «Полтавагаз» майже 330 тисяч гривень.
Є у Кобеляцькому районі малесеньке село Правобережна Сокілка. Воно у свій час стало одним із останніх населених пунктів, до якого подали газ для опалення. Потрібно нагадати, що газифікація Сокілки йшла важко і складно й була пов’язана із деякими неприємними ситуаціями.
Розпочався процес газифікації у далекому 2011 році. Для цього був створений кооператив «Вогник». Із часом його перейменували у «Сокіл». Газифікували Сокілку, як кажуть, усім миром. Адже вартість підвідного і розподільчого газогонів сягала далеко за мільйон гривень. І власними силами жителі села, більшість із яких складають пенсіонери, утілити в життя просто не змогли б. Вартість підвідного газопроводу оплатила держава. А на розподільчий збирали з миру по нитці. Кілька десятків тисяч гривень зібрали самі селяни. Та все ж більшу частину необхідної суми виплатили спонсори, такі як агрофірма «Добробут». Виділялись гроші і з районного бюджету.
Так, із труднощами та проблемами, у 2013 році роботи з проведення газу в Правобережній Сокілці підійшли до завершення. І влітку навіть відбулось святкування цієї події із запрошенням районного та обласного «начальства» та журналістів‑телевізійників. Що, до речі, обурило частину місцевих жителів. Адже за древньою «совєцькою» традицією, урочистості відбулися тоді, коли до завершення робіт було ще далеко. Газ подали лише до чотирьох будинків. А ще двадцять сім членів кооперативу, як і раніше, залишалися без блакитного вогника. У тому числі й інвалід війни майже дев’яносторічний Петро Гончар. Про те, як глибокої осені цей чоловік та його земляки страждають від холоду, ми писали в статті «Петро Данилович не хоче фотографуватись». Урешті-решт, із потугами та скандалами, до газопостачання були підключені всі оселі членів сокільського кооперативу. Та, як виявилось, на цьому проблеми у селян не закінчилися. І головна із них «випливла» через два роки після завершення робіт. Справа в тому, що кооператив не заплатив газовикам за роботи з проведення розподільчого газогону. І вони подали в суд позовну заяву. І тепер селян змушують заплатити набагато більшу суму, враховуючи пеню та інфляційні процеси.
«Ми ледве взяті кредити виплатили. Пенсіонери просто не зможуть зібрати ще по 13 тисяч»
Про нову «стару» проблему редакцію повідомили жителі Правобережної Сокілки. Сталося це якраз напередодні виборів до місцевих рад. До честі людей, вони не намагалися прив’язати цю подію до виборчого процесу. Сказали: «Розуміємо, що до виборів стаття вже не вийде. Але все одно, дуже образливо стає, коли читаєш в газеті обіцянки деяких кандидатів і партій. Обіцяють так красиво, а ми потім розплачуємось».
І от — Сокілка. На зібрання з приводу газового боргу прийшли сімнадцять чоловік. Деяким із них далеко за вісімдесят років. Люди дуже обурені і схвильовані. Вони вважають, що влада, яка обіцяла допомогу і сприяння, покинула їх напризволяще, а газовики, «без оголошення війни», намагаються буквально здерти останню сорочку. На зібранні звучало чимало претензій і до дирекції «Полтавагаз», і до колишнього голови райдержадміністрації Анатолія Таранушича, і до суддів Апеляційного суду. Розповідає Ірина Бутенко:
— Шістнадцятого жовтня подзвонив керівник нашого районного підприємства, що займається газопостачанням. Петро Маник висловив співчуття з приводу того, що ми програли Апеляційний суд. Знаєте, для мене це було, як насмішка цинічна. Влада самоусунулась від вирішення нашого питання щодо оплати за розподільчий газопровід. Я колись дзвонила Анатолію Таранушичу. А він мені сказав: «Іра, в тебе газ є? Сиди і мовчи».
Люди розповіли, що на початку 2015‑го адміністрація «Полтавагаз» подала позовну заяву до Господарського суду з вимогою стягти із кооперативу «Сокіл» заборгованість за виконані роботи. Туди включили й пеню. Загальна сума, яку вимагають заплатити газовики, становить майже 330 тисяч гривень. На зібранні люди кричали:
— Ми ледве виплатили кредити, які взяли на газифікацію. А в нас у селі в основному люди похилого віку живуть. Пенсіонери просто не зможуть зібрати ще по 13 тисяч.
Господарський суд у Полтаві не задовольнив вимоги газовиків. За словами селян, суддя Іваницький звернув увагу на той факт, що у газовиків немає кошторису на проведення робіт. І запропонував вирішити питання мирним шляхом. Але газовики звернулися до Апеляційного суду. І судді задовольнили їх вимоги. Тепер жителі Правобережної Сокілки не знають, що робити. І сподіваються, що оприлюднення інформації про їх проблему допоможе.
Надія є?
Ми зустрілися і з іншими згаданими в статті особами. У першу чергу домовились про коментар із Петром Маником. Петро Васильович називає інші причини, які, на його думку, призвели до такої неприємної ситуації. Ось, що він сказав:
— На жаль, активісти, які зараз борються за права своїх односельців, не все вам розповіли. Можливо, люди чогось не знають, чогось не розуміють. Але факти — річ уперта. І вони говорять про таке. Подібні кооперативи створювались у багатьох селах. Скрізь частину коштів на розподільчі газопроводи збирали самі люди, частину надавали спонсори або виділяли із бюджетів різних рівнів. І майже завжди після завершення робіт залишалась заборгованість. Є два варіанти вирішення цієї проблеми. У Світлогірському газ пустили під гарантії влади і кооперативу. Газ є, а кооператив потихеньку виплачував борг. Другий варіант, такий як у Кишеньках. Там газ підвели всім. Але не подавали в оселі доки люди не заплатили всю суму. Протягом року чекали. Зараз там усе нормально. Ми думали, що в Сокілці підемо по шляху Світлогірського. Але протягом цілого року на рахунки не надійшло жодної копійки грошей. Я особисто просив керівників нашої обласної структури не звертатися до суду. Направили претензію кооперативу. Реакції — нуль. Чому Господарський суд не задовольнив наш позов? Не знаю. Справа в тому, що у подібних випадках ми ніколи не складаємо кошторисів. Вони потрібні лише в разі, коли використовуються бюджетні гроші. Але не це головне. При потребі наші фахівці допомогли б людям скласти необхідний документ. Допомогли б і з усіма іншими паперами. Але ж ніхто не звертався. Більше того, частина грошей на оплату за газопровід уже більше року лежить «мертвим вантажем» у Лучанській сільській раді. Мова йде про 50 тисяч гривень, виділених районною радою. А сільський голова Олександр Вусатий чомусь не перераховує їх. Так, тут дійсно потрібен кошторис, потрібен і новий договір між нами, кооперативом і сільською радою. Але все це при бажання можна зробити за кілька годин. От тільки бажання немає чомусь.
Петро Маник запевнив, що, не зважаючи на проблему, відключати Сокілку від газопостачання не будуть.
Слова Петра Маника підтвердила і Таміла Шевченко, голова Кобеляцької РДА. Вона розповіла, що з приводу цього боргу проводились наради із залученням фінансистів, газовиків та працівників казначейства. І жодних перепон із боку влади для того, щоб перші 50 тисяч надійшли газовикам як оплата боргу немає.
Анатолій Таранушич з приводу закидів на його адресу сказав таке:
— Я розумію емоції людей. Але таких слів я не говорив. До речі, після вашого візиту у Правобережну Сокілку ми там були. Це не пов’язано зі статтею. І говорили з людьми. І порозумілися. І я впевнений, що депутати районної ради, крім отих 50 тисяч, знайдуть ще кошти, щоб «закрити» питання. Але ж потрібно, щоб люди не мовчали. А так «протягли» рік і отримали неприємності.
Цікаво було б почути думку і Олександра Вусатого. Але він уже не працює сільським головою. На виборах перемогла Наталія Камінська. Вона пообіцяла пришвидшити вирішення цієї проблеми.
…Уже після написання основної частина статті, ми зв’язалися із жителькою Правобережної Сокілки Іриною Бутенко. Вона резюмувала:
— Не все так було, як вам розповідають. Але… Винні тут усі потроху. Думаю, що час припинити виясняти стосунки, а гуртом вирішити проблему.
Отже, надія є?
