Гадаю, не потрібно акцентувати увагу на безслідно зниклій дитячій країні розваг, яка знаходилась в Піонерському парку. В освітніх закладах старі металеві «іграшки» з часом замінюють на нові, хоч і не так часто, як ті виходять з ладу. А от на околицях міста, виявляється, вони збереглися донині.
По вулиці Котляревського (мікрорайон Гатище) дитячим майданчиком іржаві труби назвати важко. Однак дещо працює. Одна з двох гойдалок на вигляд придатна для користування. Карусель, більш за все, крутиться. От тільки все заросло бур’янами практично по пояс, а втім, пройти по стежці від однієї конструкції до іншої все ж таки можливо.
По дорозі проїжджає на велосипеді юнак. Зупиняю його. Перепрошую за нав’язливість і розпитую про майданчик.
– Мене звати Діма. Колись на майданчику все було інакше, ми малими на ньому грались, тоді таких бур’янів не було. А зараз діти тут теж граються. Чоловік п’ять віком до десяти років.
Підходжу до дитячого майданчика по вулиці Чкалова (мікрорайон Поділ). Картина зовсім інша. Металеві конструкції (ракети, гірки, турніки) пофарбовані. Поряд збудований майданчик, на якому розміщені два контейнери зі сміттям. На асфальтованому відрізку дитячого майданчика встановлені баскетбольні сітки, неподалік змайстрований столик з дерева. Будяків набагато менше ніж в першому випадку.
Вирішила знайти сусідів, які проживають біля майданчика, щоб дізнатись, хто за ним доглядає. Зайшла в двір навпроти. Ледве не вкусила собака, на щастя з хати вийшла господарка.
– А-а-а, ви з «ЕХО», я вам зараз все розкажу…– почала розмову жінка. – Подивіться, прямо на дитячому майданчику поставили контейнери для сміття. От ми і нюхаємо дохляку. Мухи, коти й собаки – всі сюди збігаються. Сусіди, в кого є діти збирались і за свій рахунок все фарбували, ремонтували. А ті, в кого дітей немає проголосували, щоб контейнери на дитячий майданчик встановили. Якщо я подам в суд, гарантую, що ці ящики з дитячого майданчику уберуть. В мене є лист від санепідемстанції, у якому вказали, що за нормами відстань від хати і від дитячої площадки до побутових відходів повинна бути 20 метрів. Аби ви побачили, ввечері тут десь п'ятнадцять дітей гуляє. Колись тут начальник цей майданчик зробив, спонсори… Та й яка різниця хто його робив, поставте на баланс, якщо треба. Головне, що він є, існує.
Фотографуватись для публікації жінка відмовилась, однак попрохала продемонструвати читачам «ЕХО» контейнери на дитячому майданчику. Далі відбулась досить цікава розмова з іншою жінкою, що проживає поряд з майданчиком – Таїсією Протас.
– Розпочну з історії виникнення цього дитячого майданчика, – пригадує Таїсія Миколаївна. – Усі металеві конструкції тут з’явились завдяки мені. У свій час я побувала на семінарі в Миргороді, де мені запропонували списані дитячі споруди. Сусіди, які тоді проживали поряд, мали маленьких дітей і разом ми збудували цей майданчик. Це було десь у 1986-1987 роках. Сім’ї Онікієнків, Онищенків, Кукулєнків і ми встановлювали конструкції, заасфальтували частину майданчика і із року в рік доглядали цю територію. З названих сімей тут проживати залишились лише ми. Ніхто не проти, щоб інші дітки відвідували цей майданчик, але є одна серйозна проблема. Метал, який ще колись був списаний, вже більше двадцяти років знаходиться у землі, є небезпека, що конструкції на даний момент можуть бути в аварійному стані. Я знаю випадок, коли у Києві подібна конструкція завалилась і дитина загинула. Тут теж може таке трапитись. Мої діти тільки зі мною відвідують цей майданчик, так як це дуже небезпечно. А відносно контейнерів, вони нікому не заважають крім сусідів, з якими ви щойно розмовляли, бо контейнери стоять навпроти їх двору. Більше ніхто не скаржиться, всі сусіди несуть сміття в пакунках. Вивозять його двічі на тиждень. Біля контейнерів завжди чисто, коли сміття забирають, то навіть підмітають поряд. Коти й собаки туди просто не залізуть, бо кришки в контейнерів завжди закриті. Якщо всі ми будемо разом, то завжди буде порядок.
