Читайте також:
Кишеньковий злодій, вислизнувши з куртки, залишив у її кишені... власний паспорт
«Я кілька днів носила із собою велику суму грошей, а того ранку, коли в мене витягли гаманець, мама
змусила їх викласти»
Зараз Світлана Циганюк розцінює ту подію із щасливим кінцем як ланцюжок випадкових збігів. Її обікрали в громадському автобусі. Працював професійний кишеньковий злодій, і, природно, зникнення гаманця із сумочки вона не помітила. Там лежало всього 120 гривень. І якби вона помітила пропажу пізніше, то не робила б із цього трагедії й у міліцію точно не стала б звертатися. Однак злодія помітив її випадковий попутник. І закрутився цілий детектив.
— Того ранку я виходила з дому з поганим настроєм, — згадує Світлана. — Мама змусила мене віддати їй гроші, які я носила із собою в гаманці. Напередодні в тата був день народження, і я зняла з банківських карток велику суму грошей. Витратити не встигла, та так і ходила з ними. А тут мама, тільки-но я почала збиратися на роботу, стала «зазіхати» на мою готівку. Вона планувала піти на базар, заплатити за квартиру, а грошей у неї не було. Я залишила їй практично все, що в мене було, ще й обурилася, що тепер схожа на «бомжа».
Оскільки Світлана постійно ходить із футляром зі скрипкою й шукати в транспорті гроші, щоб заплатити за проїзд, з такою громіздкою ручною поклажею незручно, то вона зазвичай заздалегідь у кишеню сумки кладе одну гривню й двадцять п’ять копійок. Автобус до центру, куди їй було потрібно, уже стояв на зупинці «Промбаза», і Світлані довелося трохи прискорити крок, щоб встигнути на нього. Був саме час пік — о пів на дев’яту ранку, усі поспішали на роботу, тому маленький «Богдан» виявився практично повністю забитий пасажирами. Скрипачка, протиснувшись до салону, ухопилася за передній поручень. Однією рукою притискала музичний інструмент, а в іншій тримала дамську сумочку на середній ручці, що бовталася десь унизу.
— Пасажири почали передавати водієві гроші за проїзд через мене, а він видавав мені квитки, і я передавала їх назад. Загалом, роззява, так була захоплена цим змушеним заняттям, що нічого навколо не помічала, — посміхається Світлана Циганюк. — І тут раптом — ми не доїхали навіть до наступної зупинки — юнак, що сидів неподалік від мене на невеликому підвищенні в салоні, звертається до мене із проханням перевірити свій гаманець. Я тільки розстебнула верхній замочок — відразу зрозуміла, що в сумці хтось рився — блискавка була відкрита.
Тимчасово непрацюючий 23-річний штукатур-облицювальник за фахом, Олексій Ляхівненко, у той ранок саме їхав влаштовуватися на роботу. І теж не встиг вчасно на співбесіду.
— Я відразу ж звернув увагу на симпатичну пасажирку зі скрипкою, тільки-но вона ввійшла до автобуса, — розповідає Олексій. — Можливо, тому, що мій погляд затримався на ній, я помітив і те, чого не повинен був помітити. Чоловік, що стояв поруч із дівчиною, упустив гроші й став возитися біля її ніг, збираючи дріб’язок. А коли він розпрямився, то запихав у задню кишеню штанів гаманець. Гаманець був жіночим, і мене це насторожило. Я попросив дівчину перевірити сумку.
А ось 35-літній Володимир Р., який нещодавно звільнився з місць позбавлення волі, «працював» саме в громадському транспорті. Його «спеціалізація» — кишеньковий злодій.
«Коли запідозрений у крадіжці зрозумів, що так просто його з автобуса не випустять, він пообіцяв мені все повернути, але це вже було зайвим»
— Чесно сказати, якби Льоша (ім’я цього шляхетного хлопця я довідалася пізніше) не наполіг на тому, що підозрюваного в злодійстві потрібно відвезти в райвідділ міліції, я б нічого не вживала, — охоче розповідає про свою пригоду Світлана Циганюк. — Моєю першою думкою було: «Слава Богові, що мама змусила мене віддати їй гроші!» Загалом, у той момент я... була щаслива. В усякому разі, потерпілою себе не почувала. І ще зраділа тому, що не встигла купити собі новий дорогий гаманець. Довго збиралася це зробити та усе відкладала на потім. А дешевий і шкода не було ...
Олексій же вирішив діяти до кінця.
— У тій ситуації, — говорить він, — міг опинитися хто завгодно. А якби це був який-небудь пенсіонер, для якого дорога кожна гривня? У мене в самого є старенька бабуся, і я знаю, як скромно вона живе на свою пенсію.
Але, обшукавши попутника, запідозреного в злодійстві, Олексій Ляхівненко здивувався: гаманця при ньому не було. «Добре, їдемо в міліцію, там розберуться», — рішуче сказав хлопець водієві автобуса, утримуючи зловмисника за куртку. Київський райвідділ міліції знаходився саме на шляху їхнього проходження, до нього залишалося всього кілька зупинок.
— Спасибі, люди не випустили затриманого — стали щільною стіною на сходах і не дали йому втекти, — продовжує Світлана Циганюк. — А водій пригальмував саме напроти будинку РВВС, за кілька метрів до зупинки. І от уже в останній момент, коли злодій зрозумів, що він попався, він так тихо прошепотів мені на вухо: «Не заявляйте, я поверну гаманець». Ну, це він дарма сказав! Мене начебто струмом ударило від цих слів! Я начебто вийшла із заціпеніння. Стало неприємно. У будь-якому разі неприємно, коли хтось риється у твоїх речах, простягає руки до чужого. І я вирішила, що покривати злодія не буду.
— Дивлячись на нього, можна було визначити, що це кишеньковий злодій?
— Що ви! Ні, звичайно! Я б на цю людину навіть уваги не звернула б, якби нам довелося де-небудь зустрітися в іншому місці. Він ніякий. Непримітний зовсім. Хоча, може бути, саме такі й стають кишеньковими злодіями. Може бути, це їх «відмітна риса»?
Щоб довести затриманого до райвідділу міліції, Олексію та Світлані потрібно було перейти через широку вулицю Маршала Конєва. Світлана йшла трохи позаду й збоку — щоб ніхто не зачепив її скрипку. Олексій — високий і міцний — надійно тримав у своїх руках людину в чорній куртці з непримітною зовнішністю та такого, що не вирізнявся особливими фізичними даними. Звичайно, зловмисник поривався втекти, однак це було даремно. Тоді він пішов на хитрість. Розстебнувши куртку нібито для того, щоб дістати сигарети із внутрішньої кишені, чоловік якимось неймовірним чином буквально в долі секунди... вислизнув з неї. Куртка залишилася в руках Олексія, а її хазяїн кинувся тікати.
«Олексій не тільки захистив мене від злодія, але ще й дві гривні дав, щоб я добралася додому»
Олексій Ляхівненко відразу пустився навздогін, однак незабаром повернувся назад — наздогнати спритного парубка йому не вдалося. Було дуже образливо, адже злодій утік прямо з-під носа. Тому замість затриманого Олексій зі Світланою доставили оперативним співробітникам міліції тільки предмет його верхнього одягу. Зате який «промовистий»!
— Ми з моїм захисником очам своїм не повірили, коли в кишені куртки знайшли... паспорт зловмисника, — радіє Світлана. — Спочатку думали, може, чужий, може, украв у когось. Адже який злодій ходить на «справу» з паспортом? Впізнати його по вклеєній фотографії ми не змогли. А от у міліції довідалися відразу. «Так це ж наш добрий знайомий!» — заявили. Виявилося, нам у руки потрапив кишеньковий злодій зі стажем.
— Маючи паспорт, затримати Володимира Р. було вже справою кількох діб, — розповідає помічник начальника із зв’язків з громадськістю Київського райвідділу міліції Полтави Володимир Пасічко. — Уже встановлена його причетність до десяти подібних крадіжок. Установлений також його подільник, якому він передавав витягнуті гаманці, моментально позбуваючись від доказів. Тому до загального семирічного стажу кишенькового злодія суд, думаю, додасть ще років зо три.
За виявлені високу громадську позицію, сміливість і рішучість при затримці злочинця Володимир Пасічко вручив Олексію Ляхівненку грамоту.
— Якщо не знайдеш роботи зі спеціальності, приходь до нас у міліцію. Такі люди, як ти, потрібні правоохоронним органам, — запропонував Олексію помічник начальника РВВС, вручаючи нагороду.
Можливо, цей випадок дійсно змінить долю Олексія — скромного й небайдужого до того, що відбувається навколо, юнака.
— Таких хлопців, як Олексій, зараз рідко зустрінеш, — захоплюється ним Світлана Циганюк. — Я йому безмірно вдячна за все — і за те, що не промовчав, побачивши крадіжку, і за те, що в нього вистачило наполегливості довести ситуацію до кінця. А коли о пів на другу дня, давши показання слідчим, ми вийшли з райвідділу міліції, він сунув мені в руку ще й дві гривні, щоб я доїхала додому. Коли я розповідала про цей шляхетний вчинок своїм колегам, вони теж захоплювалися Олексієм, вірячи й не вірячи в те, що в наш час зустрічаються такі люди.
А от купувати дорогий гаманець, про який так довго мріяла, Світлана передумала. Великих сум із собою вона вже точно носити не буде — їх безпечніше зберігати на банківських картках. Та й сумочку, з якої були витягнуті гроші, сховала подалі. З одного боку, сезон для хутряних сумок минув, а з іншого боку — щоб не викликала неприємних спогадів.
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
