Думаю, що більшість читачів хоча б один раз чули або читали відому фразу, котра звучить наступним чином: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи про свої плани».
Для багатьох українців вона стала відомою і одразу до болю, до крику, актуальною в лютому 2022 року.
Хто із нас взимку не креслив плани на травневі шашлики, на літо, на осінь, на рік, п’ять років чи все життя? Та більшість креслили і планували. Різниця була виключно в термінах планування.
А потім настав той страшний ранок 2022-го. І мільйони, мільярди планів, сподівань і мрій миттєво були зруйновані.
І навіть якщо раптом спробувати абстрагуватися від нашої спільної біди, якою є війна, то погодьтеся, що фраза про «розсмішити Бога» не втрачає актуальності.
Особливо часто ми про неї згадуємо в моменти, коли плани руйнуються і на зміну білій смузі в житті приходить чорна. А вона обов’язково приходить у всіх і в кожного. Адже, як було сказано в біблійній притчі про царя Соломона: «Все минає. І це мине».
Обов’язково мине будь-яка найчорніша смуга в житті. І настане світла. А потім закінчиться і вона, щаслива і світла.
І ми обов’язково все втратимо — і матеріальне, і духовне. Таким є одвічний закон життя.
І про все це давно і правильно було сказано великими мудрецями. Або якимось колективним розумом.
Адже всі великі мудреці у всіх вченнях, які потім назвали релігіями чи філософією, по своїй суті говорили про одне й теж. Просто різними словами і на різних мовах.
Днями в мене в житті сталася дуже особиста і дуже маленька трагедія. Загинула любима, дійсно любима собака, французький бульдог Буся.
Впевнений, що багатьом знайомі відчуття, коли від тебе йде справжній друг, якого любив і який відповідав взаємністю. Кому незнайомі, хто цього не відчував, той багато втратив у цьому житті. Втратив у сенсі Любові. Адже перед тим, як втратити, ти обов’язково любив.
І от автор цих рядків у один не надто приємний момент втратив друга, члена родини, істоту, із якою хотілося бути вічно. Або хоча б — довго. Але ці плани зруйнувалися.
Чи сміється від того Бог? Не знаю. Але якщо навіть сміється, то в уяві постає не якийсь зловісний сміх, така собі лагідна співчутлива посмішка. Як батько із любов’ю плескає по плечу і каже: «Ну що, дурнику, напланував? А тобі ж казали. Не прив’язуйся, не бери на себе забагато. Адже тільки дурники думають, що в цьому житті вирішують вони».
Так, ми все втратимо. Неминуче. Кожен із нас.
Але це зовсім не означає, що не потрібно любити, не потрібно прив’язуватися.
І це зовсім не означає, що не можна смішити Бога. Можна. Смішити — це ж не гнівити.
