Замість тюремного ув’язнення – у петлю

Усе в нашому житті має свій початок та своє логічне завершення. Злочин, як складне соціальне явище, також не є винятком. Ми звикли до правового трактування його часових меж, які чітко визначені Кримінальним кодексом України. Однак, у будь-якого злочинного діяння є ще один бік сприйняття – психологічний. Він є набагато складнішим у своєму розумінні та суто індивідуальний, оскільки базується на психоемоційних особливостях конкретної людини (у даному випадку злочинця). На превеликий жаль, далеко не всі громадяни, які приймають рішення стати на криву стежку (особливо вперше), усвідомлюють та аналізують психологічні аспекти їх майбутніх протиправних діянь. Ідучи на те, чи інше правопорушення, його фіналом вони бачать лише ті «вигоди», які можуть отримати відразу після його практичної реалізації. Мало хто цікавиться, як трактуються ті чи інші протиправні дії кримінальним законодавством та яке покарання за це передбачено, і ще менше «приміряють на себе» це покарання: чи по силі воно їм і чи співвідносне з тими вигодами, які може надати їм вчинення злочину. Саме до такої категорії людей відносився і Микола (ім’я змінено).
Життя у дев’ятнадцятирічного полтавця було нічим не гірше, ніж у багатьох тисяч таких як він юних мешканців нашого міста. Жити хлопцеві було за що, однак, хотілось гострих почуттів та легких додаткових прибутків, які можна було потратити на випивку та розваги. Такі бажання у скорому часі привели Миколу до злочинної діяльності. Вперше на «криву стежку» він став у 2007 році – намагався незаконно заволодіти чужим авто, однак до кінця свої дії довести не зміг. Щодо відповідальності за скоєне, то хлопцеві, можна сказати, пощастило - від покарання він був звільнений внаслідок амністії. У 2009 році молодик забрав у перехожого на вулиці мобільний телефон. Про відповідальність, яку може понести за це, тоді просто не задумувався: був переконаний, що міліція його ніколи не знайде. Однак, встановити особу грабіжника-початківця, для працівників міліції не склало великих труднощів, то ж зовсім скоро хлопця було затримано та порушено відносно нього кримінальну справу за статтею 186 Кримінального кодексу України. Затримання з можливою перспективою «загриміти» за грати на строк до чотирьох років, яке передбачала дана стаття, для юнака звалилась «як сніг на голову». Проте, друзі та знайомі заспокоїли – на перший раз можеш відбутися і «умовним» терміном. Так і сталося, у в’язниці Миколі побувати не довелося: за рішенням суду він притягувався до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі на чотири роки з іспитовим строком в один рік. Відбувшись лише великим переляком, про висновки, які потрібно зробити на подальше життя юнак серйозно і не задумувався – жив як і раніше.
Вісімнадцятирічний Олексій із Нових Санжар, на противагу Миколі, мав зовсім інші погляди на життя. Давня любов до команди «Ворскла» привела його 18 квітня у місто Полтаву для того, щоб підтримати улюблений клуб на зустрічі з харківським «Металістом». Для більшої «наочності» своїх симпатій юнак взяв із собою біло-зелений шарф з написом «Ворскла», який придбав для подібних випадків минулого року. Вдосталь накричавшись на стадіоні та отримавши задоволення від споглядання гри улюбленої команди, Олексій пішов до своєї сестри, яка з сім’єю проживає у Полтаві. У них він переночував та зранку наступного дня попрямував на зупинку, щоб поїхати додому у сусідній район.
Саме сюди, в магазин, який знаходився на зупинці, щоб із самого ранку попити пивка та «поправити» здоров’я після випитого напередодні, зайшов і Микола зі своїм знайомим. Вже до цього вони «хильнули» по літрі пива «на брата», тому обом було добре і весело. Товариш Миколи, як виявилось, до футболу також був не байдужий – вболівав за донецький «Шахтар». Полтавську ж «Ворсклу» чоловік вважав «дворовою командою», тому шарф із написом «Ворскла», який висів на шиї в Олексія, у нього викликав вкрай негативні почуття. Підійшовши до хлопця, захмелілі чоловіки запропонували добровільно віддати їм зелено-білий шарф. Отримавши відмову, нанесли юнакові декілька ударів, забрали «трофей» та з відчуттям власної зверхності та сили пішли гуляти містом.
Однак, гуляти та веселитись обом прийшлось зовсім недовго: Олексій звернувся за допомогою до Київського райвідділу міліції і дільничні інспектори дуже швидко затримали чоловіків. Перебуваючи у райвідділі, обоє із здивуванням дізнались, що їхні дії кваліфікуються як злочин. Товариш сприйняв це досить спокійно, а от для Миколи, іспитовий строк за попередній злочин якого ще не закінчився, це вилилось у страшне розуміння того, що тепер, більше всього, в’язниці йому не уникнути. За декілька днів дільничному інспектору необхідно було його викликати у райвідділ для отримання необхідних пояснень, однак хлопець на телефонні дзвінки не відповідав. Від його друзів міліціонер дізнався, що Микола неодноразово говорив про наміри не з’являтись до міліції, що до кримінальної відповідальності його все-одно притягнути не зможуть і за грати він не сяде. На той час дільничний сприйняв це як бажання юнака кудись втекти, переховуватись, і таким чином уникати покарання. Однак, скоро зрозумів, що помилився…
За декілька днів до райвідділу звернулась мати Миколи: він уже декілька днів не з’являвся вдома. Згодом до чергової частини надійшло повідомлення про те, що в недобудованому будинкові виявили повішеного чоловіка. Як виявилось, це і був Микола. Слідів насильницької смерті на тілі молодого хлопця не було, то ж медики констатували самогубство. Щодо його причин, то з великою ймовірністю можна припустити, що юнак наклав на себе руки через психологічну неготовність до відбування покарання в умовах позбавлення волі. Страх перед в’язницею виявився сильнішим нього. Якби над цим задумався і це зрозумів раніше, можливо б і не було другого злочину та таких сумних наслідків.

Логін:
Пароль:
запам'ятати