Чоловік у свій час вивіз із прифронтового на той момент міста свою сім'ю і всіх домашніх улюбленців. У тому числі, собаку, п’ять павичів і триста голубів.
Олегу Кармазіну вже 72 роки. Він народився і виріс у місті Покровськ Донецької області. Аж до виходу на пенсію працював водієм на різних підприємствах. Виростив дітей, дочекався онуків, надбав чимало майна. Розповідає:
— П’ять будинків у нашої сім'ї було в Покровську. Жили всі поряд. Сину будинок збудували буквально за рік до вторгнення росіян. Виходжу на ґанок свого будинку і бачу, як у сусідньому дворі граються онуки. Тільки погукаю, а вони вже до мене біжать. Було все для щасливого життя: і житло, і сім'я, і заняття для душі. Живи і радій. Аж доки не почалася війна. Зараз у мене в Покровську не залишилося нічого. Не те, що будинків, у яких жили, немає, навіть могил померлих родичів вже немає. Місцевий цвинтар теж знесли з лиця землі.
Все життя — із голубами і за кермом
Заняття для душі для Олега Кармазіна — це голуби. Їх розведенням він займається із семи років. Каже:
— Все своє життя, я – за кермом і з голубами. Та ні, із голубами я більше. У мене в сім'ї всі займалися і займаються розведенням голубів. Взагалі, у нас там в Покровську та в Мирнограді — край голуб’ятників. Дуже багато людей цим займаються. Бувало, в хороші часи вийдеш на вулицю, піднімеш голову, а в небі — голуби, голуби, голуби. Гарно. Милуєшся, відпочиваєш душею і розумом. Це — не про бізнес, ніхто птахами не торгував.
Олег Кармазін тримав у себе вдома двісті голубів. У основному — поштарів і «миколаївську» породу. За його словами, вдома в нього голуби жили скрізь — на горищі будинку, в металевих сараях, у вольєрах на подвір’ї. А потім він ще й павичами захопися. Купив у Донецьку пару, отримав потомство і розвів ще й цих птахів.
… У 2024-му війна прийшла безпосередньо в Покровськ. Як відомо, бої на підступах до міста, в самому місті були довгі й криваві. Коли місто почало на очах перетворюватися в руїну, Олег Кармазін задумався про переселення.
«Ось ключі — заїжджай і живи»
Чоловік почав шукати місцину, куди можна було б переїхати із рідного, але вже небезпечного для життя Покровська. Шукав довго. За його словами, об’їздив майже всю Полтавщину. Житло знаходив, але його власники не погоджувалися на те, щоб прийняти в себе Кармазіна.
Адже він був не сам. «На руках» в чоловіка була старенька мама, якій на той момент було вже більше 90 років. А ще — триста голубів, п’ять павичів і собака. Власники житла, коли чули про такий склад сім'ї, дружно відмовляли.
Але Кармазін не здавався і шукав. І йому нарешті пощастило.
У Гарбузівці, маленькому мальовничому селі на березі Ворскли, вже знайшов прихисток його знайомий по Покровську. Його прийняв у себе місцевий житель Микола Дробина. Колись вони разом служили в армії.
Кармазін приїхав до знайомого в Гарбузівку. І там йому розповіли, що вільний будинок є в місцевого фермера Володимира Калакуцького.
Кармазін пішов дивитися на будинок. Туди ж приїхав і Калакуцький. Почали говорити про можливість переселення. Розмова була короткою, кількахвилинною.
Вислухавши розповідь Кармазіна, Калакуцький промовив:
— Ось тобі ключі.
Володимир поселив переселенців із Покровська в батьківській хаті, добротному новому будинку і великим подвір’ям.
Але ж знайдене житло — це ще не все. Потрібно було ще перевезти сім'ю і домашніх улюбленців. Із перевезенням старенької мами, яка на той момент не могла самостійно рухатися, допомогли волонтери. Жінку привезли прямо в Гарбузівку на автомобілі «швидкої допомоги».
Але ж іще залишалися голуби, павичі і маленька домашня собака. Їх Кармазін перевозив сам.
Розповідає:
— Приїхав я за ними. А в небі вже черговий дрон висить, видивляється жертву. Я швиденько машину в гараж загнав і почав вантажити свої пожитки.
У «Пежо» вмістив усіх — і голубів, і павичів, і собаку. Забрав і своїх птахів, і ту сотню, що жила в сина. А потім «по газах» і тікати від дрона. Втік. А далі вже спокійніше доїхав до своєї нової оселі в Гарбузівці.
У Гарбузівці птахам добре. Більшість із них живуть разом із своїм господарем. Ще тридцять «поштарів» Кармазін подарував Калакуцькому. Єдине, що дошкуляє — це соколи. У Покровську цих хижих птахів, що полюють на голубів, практично не було.
Щоправда, частина голубів поштової або, як їх ще називають, спортивної породи, ставши на крило, полетіли в невідомому напрямку. Швидше за все — у Покровськ.
Кармазін розповідає:
— Один із тих, що полетіли, повернувся. Що з іншими — не знаю. Швидше за все, загинули. Адже вони летіли до будинку, де жили. А його, того будинку, вже немає. І міста немає. І навіть кладовища немає.
Олег каже, що думки про повернення додому, в рідний для нього Покровськ, не полишають його ні на день. Розумом він усвідомлює, що повертатися нікуди в будь-якому разі. Але душа його — там.
Надія на повернення додому жива. І ті триста голубів, що живуть разом із Кармазіним, є цьому своєрідним символом.
