Там 7-го квітня зібрали вироби новосанжарських майстрів практично з усього району. Як з’ясувалося, майстрів у нас дуже багато, гарних виробів — ще більше. У вестибюлі місцевого будинку культури не було вільного місця — усе навколо було завішене рушниками та картинами, заставлене столиками з різноманітними сувенірними виробами. У кутку біля одного із столиків хвацько вигравали двоє дядьків — музики із Сухої Маячки. Під їхню щиру українську музику було дуже приємно ходити рядами імпровізованої виставки та переглядати роботи. Зупинятись біля вишитих рушників, серед яких особливо вирізнявся майстерно створений портрет Раїси Кириченко. Переглядати ряди картин — портрети і пейзажі, натюрморти і невеличкі етюди. Неймовірно тендітні та красиві вироби з бісеру, дерева, кераміки, лози. Знову вишивки. Ось із однієї дивиться прямими та відкритим поглядом Володимир Висоцький, з іншої — Сергій Єсенін. Один чоловік одразу ж пробує торгувати одну з робіт, але власниця говорить, що поки що не продає. Покупець із жалем відходить. У цей час у вестибюля з’являються представники влади — обласної та районної. Вони по колу обходять виставку, роздивляються роботи, а потім запрошують усіх присутніх до актової зали.
Там першим слово бере голова Новосанжарської райдержадміністрації Сергій Шовкопляс. Він вітає із професійним святом працівників культури, нагороджує грамотами кращих із них, а потім говорить про перспективи існування в районі галузі виробництва сувенірів.
— У нас є вміння, є бажання, лишається трохи попрацювати — і отримаємо потрібний результат, — говорить Сергій Миколайович, — Ми плануємо відкрити у Нових Санжарах сувенірну лавку, у якій гості з України та з-за кордону могли б придбати сувенірну продукцію, виготовлену саме у нашому районі. Також у планах — створення інтернет-сайту, за допомогою якого інформація про наших народних умільців та про їхні чудові вироби розповсюдиться усією глобальною мережею.
Підтримав ідею новосанжарців і заступник губернатора Валерій Пархоменко.
— Я приємно вражений такою кількістю красивих виробів, виготовлених власними руками новосанжарців, — зазначив заступник голови облдержадміністрації, — я думаю, що ви стоїте на рівні із іншими містами та селищами Полтавщини, відомими своєю сувенірною продукцією.
Після виступів посадовців присутнім у залі сільським головам, директорам шкіл та будинків культури пропонують до перегляду відеофільм, створений працівниками відділу культури. У цьому фільмі розповідалося про деяких майстрів Новосанжарщини та про їх творчі захоплення. Багато уваги у відеосюжеті було присвячено вишивці. І не дивно, адже десятки (якщо не сотні) майстринь по усьому Новосанжарському району знають і вміють, як правильно вишити рушник. Героїня сюжету розповідає, що справа це нешвидка. На вишивку одного рушника чи ікони йде близько 1,5 місяці часу. І ніякої тобі автоматики — все робиться власними руками. Услід за цим глядачі переглядають сюжети про вишивку шовковою стрічкою, плетіння бісером, килимарство. Не знаю, як у більшості присутніх у залі, а у автора цих рядків рот від подиву не закривався. Упродовж усього перегляду фільму у голові крутилась одна-єдина думка: «Але ж таке неможливо взяти і так просто зробити!». Але фільм переконував у протилежному. Золоті руки новосанжарців брали нитки, бісер, дерево чи метал і робили з нього справжні дива. У цьому випадку слово «дива» — не звичне журналістське перебільшення. Як інакше назвати, до прикладу, справжню картину створену зі… звичайної соломи? Чи надзвичайно креативне крісло-гойдалку, сплетене із лози? А викувані із заліза троянди і виноград? А вирізьблені із дерева портрети людей? А картини, які змушують надовго зупинити свій погляд і замислитись?
Фільм триває півтори години, і у ньому глядачі бачать лише маленьку частинку усього творчого потенціалу Новосанжарського району. Саме для його повного розкриття і потрібні сувенірні магазини, інтернет-сайти, художні салони. Саме про необхідність створення останніх говорила у своєму виступі художниця Світлана Чорнобай:
— Нам просто ніде у районі виставити свої роботи, тому такий салон просто необхідний!
Представники влади пообіцяли врахувати її пропозицію. Говорили про те, що майстрів району будуть усіляко підтримувати, рекламувати та просувати. Як кажуть, дай Боже. Адже люди, які створюють таку красу, просто зобов’язані отримувати при цьому не лише моральне задоволення, але і матеріальний дохід. Який, як ніщо інше, стимулює подальші творчі пошуки.
