«Вже двоє заворсклян померли, чекаючи на ту воду, — розповідає Тетяна Григор’єва. — Тут же хто живе?.. Старики, ті, кому по 60–70 років. Як такими темпами воду пускатимуть, то половина Заворскло вимре, її й не попробувавши». Тетяна Петрівна зараз живе в Києві. Але кілька років тому придбала садибу у Кобеляках, у мікрорайоні, що на околиці райцентру. Їй і чоловіку дуже подобаються місцеві краєвиди, тиша і спокій, відсутність міської метушні. Ледве не єдиним недоліком, на її думку, була відсутність цивілізованого водогону. «Із колодязя воду пити не можна. Це зрозуміло навіть без аналізів санстанції, — продовжує говорити Тетяна Петрівна. — Вона червона і з неприємним запахом. Я собі у дворі свердловину пробила, але й там вода не годиться».
Григор’єва, як і більшість заворсклян, у 2009 році вступила в кооператив, який мав за мету зібрати кошти на побудову водогону. Частину коштів зібрали самі люди. Решту додали кобеляцька міська рада і народний депутат України Олексій Лелюк. Роботи продовжувались півтора року. І у жовтні 2010-го відбулось урочисте відкриття заворсклянського водогону. У ньому взяли участь керівники як міської, так і районної влади. Були традиційні хліб-сіль, перерізання символічних стрічок, випивання кухля з першою водою, невеличке застілля. Але тільки-но «високі гості» поїхали, як разом із ними щезла й вода. Після цього заворсклянам називали вже кілька нових і нових дат підключення справжньої, а не «показушної» води. Остання з них — 3 травня 2011 року. Але днями люди дізнались, що, швидше за все, вода в їх оселях не з’явиться і на початку травня. І тоді вони вирішили гучно заявити про те, що їх постійно обдурюють.
«Я вже була на прийомі у голови адміністрації Анатолія Таранушича. Він пообіцяв втрутитися в ситуацію. Це раз, — перераховує намічені заходи Тетяна Григор’єва. — По-друге, оце розказуємо про нашу біду в пресі. І, по-третє, я звернуся з офіційною заявою в Полтавську обласну прокуратуру». «Правильно, скільки ж можна терпіти, — підтримує місцевий житель Пантелеймон Кобеляцький. — Ми вже по 4 тисячі гривень в землю зарили. А води так і не побачили». Чоловік розповідає, що в процесі роботи у членів кооперативу постійно виникали проблеми у стосунках із «Водоканалом». «То вони у нас труби «позичають» без віддачі, то солярку беруть, підганяти їх постійно потрібно було, — скаржиться Кобеляцький. — А тепер лише обіцянками нас годують. Тагадюк вже в райраду перебрався, йому не до нас».
Нинішній директор «Водоканалу» Іван Дяченко стверджує, що водогін на Заворскло запрацює 4 травня. «Ми планували пустити воду третього, але завадили святкові вихідні», — говорить посадовець. Але при цьому додає, що перший пуск води буде пробним. Комунальники лише «прокачають» свердловину і поставлять в мережі кілька заслінок. Повноцінний пуск води відкладається на пізніший термін. «Я ж про все це говорив людям на сходці, — заявив Дяченко. — Зараз вся проблема в їх власній інертності. Дуже ж мало заворсклян мають всю необхідну документацію». За його словами, лише 10 чоловік із 60-ти членів кооперативу виготовили проекти на введення води в будинки. Ще десять отримали так звані «техумови». А для повноцінної роботи водогону потрібно, щоб ним користувались хоча б 25–30 чоловік. «Якщо ми запустимо водогін прямо зараз, то у нас постійно «горітимуть» насоси, — пояснює директор «Водоканалу». — Тут же водонапірної башти немає, вода подається прямо із свердловини. І якщо автоматика постійно вмикатиме-вимикатиме насоси, то вони швиденько вийдуть із ладу».
Із приємного Дяченко повідомив, що «Водоканал» отримав висновок щодо якості заворсклянської води. Вона претендує на статус повноцінної мінералки. «Загазовуй і продавай, як «Царичанську» чи «Касянівську», — пожартував посадовець.
P.S. 4 квітня вода таки з’явилася в оселях заворсклян. Але лише в тих, хто виготовив необхідні документи.
