Під час кабінетної розмови із головою Кобеляцької райдержадміністрації Анатолієм Таранушичем ми встигли задати посадовцю більше десятка запитань. Досить активними виявились і читачі «ЕХО». Вони телефонували до редакції і надсилали свої запитання через Інтернет.
Біографічна довідка.
Таранушич Анатолій Олексійович
Народився 30 липня 1959 року в с.Красне Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи з 1976 по 1981 роки навчався у Полтавському сільськогосподарському інституті за спеціальністю «механізація сільського господарства» та здобув кваліфікацію «інженер-механік». Трудову діяльність розпочав у 1981 році інженером по експлуатації машинно-тракторного парку колгоспу «Перемога» Кобеляцького району Полтавської області. З 1981 по 1983 роки проходив службу в Армії. З 1983 по 1985 роки працював головним інженером КСП «Перемога» Кобеляцького району Полтавської області. Тривалий час перебував на комсомольській роботі: обирався другим секретарем, першим секретарем Кобеляцького райкому ЛКСМУ. З 1987 по 1990 працював другим секретарем Полтавського обкому ЛКСМУ, 3 1990 по 1991 поки — секретар Кобеляцького райкому Компартії України. З 1991 року працював заступником директора, директором Кобеляцького міжгосподарського підприємства по виробництву продукції птахівництва Полтавської області, спеціалістом-помічником Представника Президента України у Кобеляцькому районі, завідуючим організаційним відділом, заступником керівника секретаріату виконавчого комітету Кобеляцької районної ради, головою Кобеляцької районної державної адміністрації, директором Кобеляцького приватного інкубаторно-птахівничого підприємства. Член партії Регіонів. Депутат Кобеляцької районної ради чотирьох скликань.
Розпорядженням Президента України від 23 квітня 2010 року № 456/2010-рп призначений на посаду голови Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області. Одружений, має сина.
В «автопарку» чекають інвестора
Запланований «Кабінет» розпочався із несподіванки. За двадцять хвилин до його початку до редакції зайшла жителька Морозів Тетяна Мороз. Вона висловила бажання бути присутньою під час інтерв’ю і задати свої запитання голові РДА.
Зазвичай, під час подібних зустрічей ми в редакцію не запрошуємо нікого, крім анонсованого співрозмовника. Та цього разу довелося зробити виключення. Тим більше, що сам Анатолій Таранушич не був проти присутності Тетяни Мороз.
Прибув на зустріч голова РДА вчасно і рівно о десятій годині ранку розпочалась наша розмова. Та не встигли ми задати перше запитання, як в редакції пролунав перший телефонний дзвінок.
Телефонувала пенсіонерка із Кобеляк Мотрона Коба:
— Я хочу із Таранушичем поговорити.
— Слухаю Вас.
— Я живу в Кобеляках по вулиці Калініна. По якому праву нам відключають воду. Я дзвонила Ісипу, він сказав, що не володіє ситуацією.
— Розумієте, я теж не готовий миттєво відповісти, що у Вас із водою сталося. А до Дяченка у «Водоканал» Ви зверталися?
— До Дяченка я не дзвонила, а говорила з їх майстром. Він сказав, що прорив, і що городи поливають. Та ніхто не поливає.
— Добре, я візьму це питання на контроль. Ми обов’язково розберемося в ситуації і надамо Вам відповідь.
— Ще у мене питання. Якщо Кобеляки є містом, то чому у ньому немає міського автобусного маршруту?
— Важке і наболіле питання. Наш «автопарк», як кажуть, «приїхав». Автобусний парк у ньому не відповідає сучасним вимогам і не дає можливості «закрити» всі потрібні людям маршрути. Саме тому райдержадміністрація постійно працює із перевізниками із інших міст, підприємцями Комсомольська, Кременчука, Полтави, Дніпропетровська. Узгоджуючи з ними всі дозвільні питання ми обов’язково вимагаємо від них брати на обслуговування і так звані «збиткові» маршрути. Не буде нічого страшного, якщо, маючи гарний прибуток у цьому місці, вони не зароблять у іншому. Крім того, буквально днями, в Кобеляки приїжджав інвестор, який може відродити роботу автопарку. Нібито переговори розпочалися і успішно тривають. Не буду зараз розкривати всі карти, щоб не зурочити.
— Чому в наших аптеках немає пільг для «дітей-війни». Для нівалдів є, а для нас немає. І чому ніхто не контролює те, які вони націнки роблять. По-моєму, на деякі ліки вони «накручують» 200–300 процентів. Перевірте їх.
— З усіма підприємцями, котрі продають медикаменти, підписаний спеціальний меморандум. Межа їх торговельної націнки не повинна перевищувати 50 відсотків. Якщо вони не дотримуються угоди, ми після перевірки про це дізнаємося…
— Перевірте обов’язково… (називає прізвища двох підприємців).
— Перевіримо. Тим більше, що їх підписи теж поставлені під меморандумом.
— Дякую, що вислухали. До побачення.
Перше журналістське запитання, згідно із задумом, повинно було бути іншим. Але ми, зважаючи на ситуацію, вирішили продовжити тему, підняту Мотроною Кобою.
— Анатолію Олексійовичу, чимало кобелячан вважають, що потрібно відновити автобусне сполучення за маршрутом Кобеляки-Київ. Люди говорять, що багато молоді навчається в столиці. І їм дуже незручно їхати в Полтаву або Кременчук, щоб звідти добиратися до Києва. Чи є якась конкретна інформація з приводу відновлення автобусних рейсів до Києва?
— У дану секунду конкретної інформації немає. Взагалі, відкриття нового чи відновлення старого автобусного маршруту — це справа непроста. Бурократіє турт вистачає. Тим більше, повторюся, ми не можемо відкрити лише рейс на Київ. На ньому перевізник зароблятиме. А завдання адміністрації домовитися з цим бізнесменом і про одночасне обслуговування маршруту, де він, можливо, буде в мінусах. Це перше. Друге. Я не готовий миттєво відповісти, хто готовий обслуговувати рейс до Києва. Із кобеляцьких перевізників його точно ніхто не обслужить. Тим більше, що чимало бізнесменів заявляють: «Мені легше раз на місяць відвезти людей в Одесу чи на море, чим місяць бовтатися по району». Я дивлюсь на ситуацію так: нехай навіть у нас буде чужий, іногородній перевізник, нехай якась копійка буде з району. Але людей із сіл возитимуть до райцентру, соціальна напруга буде знята.
У 2004-му працювати було простіше
— Анатолію Олексійовичу, можна сказати, що це Ваше «друге пришестя» на посаду голови райдержадміністрації. Можете вже порівнювати, коли легше працювалось? Чи працюється? Є різниця?
— Різниця, безумовно, є. Коли мене призначили на посаду вдруге, тобто 26 квітня 2010 року, я вже добре знав куди йду, якими питаннями доведеться займатися, схему, порядок роботи.
Різниця в ситуації із економікою, у фінансах та фактично у всьому між 2004 роком і нинішнім часом дуже велика. Здавалось би, зараз маємо зведений бюджет району у 144 мільйони, що втричі більше, аніж тоді, коли я прийшов на посаду вперше. Але змінились і ціни, і потреби та вимоги людей, державні завдання. Тоді, у 2004–5х роках було не легше, але, я б сказав, простіше, зрозуміліше все було.
Крім того, у ті часи авторитет влади, будь-якої, у тому числі і райдержадміністрації, був вищим. Це, певно, ще залишалось із радянських часів. Люди ще не встигли забути, що владу потрібно поважати.
Коли прийшов працювати на цю посаду вдруге, того авторитет вже не було. Не було й належної виконавчої дисципліни і в самій структурі влади. Ні, не скажу, що стало зовсім погано, але деяка розхлябаність з’явилась. Десь 3–5 місяців довелося лише дисципліну відновлювати. Провели якийсь захід — обов’язково підсумок підводимо. Розбираємо все — хто прийшов, якщо не прийшов, то чому, хто яку участь прийняв, як поставлене завдання виконав і тому подібне.
Найбільше за землю платить «Радянський»
— Анатолію Олексійовичу, зараз у всіх на устах земельні питання. Ні для кого вже не секрет, що сільськогосподарський бізнес нарешті почав приносити аграріям гарні прибутки. Крім того, всі зараз знаходяться в очікуванні початку продажу землі. І тому навколо земельних питань постійно виникає ажіотаж. Можливо саме через це, обговорюючи земельні питання, аграрії, а то й люди, не пов’язані із сільським господарство, частенько згадують Ваше прізвище, Вашу посаду. Якщо зовсім конкретно, то Вам закидають лобіювання інтересів агрофірми «Добробут»ю крім того, знову ж обговорюють появу нових фермерів, які нібито є підставними особами. А за ними стоять Таранушич і «Добробут». Зокрема, вперто називають прізвище Вашого водія…
— Можу перехреститися (хреститься). Мій водій Василенко Василь Вікторович ні заяви не писав, ні землі не брав. Взагалі це питання не ставилося. Чому Ви до цього часу не подали запит, ми б вам дали офіційну відповідь. Зараз дати землю без рішення відповідної земельної комісії неможливо. Так, остаточні документи я підписую. І беру участь у роботі комісій, задаю запитання. Є протоколи, інші документи і ніде прізвище Василя не фігурує. Так що, нехай заспокояться ті, кого це дуже хвилює.
Друге. Ситуація з упорядкування земельних відносин. Ажіотаж навколо землі почався, на мою думку, навіть не у зв’язку із її можливим продажем. Моє глибоке переконання — у сьогоднішній ситуації виграє той, хто легалізує свої відносини на землі. Якщо фермери це зроблять, тобто заключать договори із сільськими радами, із райдержадміністрацією, то ніякі латифундери, ніякий продаж землі їм не страшні.
Почалося все з іншого. Коли я прийшов на посаду, то одразу пообіцяв, що ми наведемо лад у земельних відносинах. Спочатку були вирішені кадрові питання у Державному кадастрі, в управління агропромислового розвитку, в управління земельних ресурсів. Зараз там нові керівники. Вони є своєрідним кістяком тієї комісії, яка займається інвентаризацією землі. Вирішивши кадрові питання, перейшли, власне, до землі. Це відбулось зовсім недавно. Комісія працює трішки більше 3 місяців. У результаті ревізії, ми познаходили земельні ділянки від 20 до 400 гектарів, які обробляються незаконно. У когось немає необхідних документів, хтось не сплачує всі податки чи не виконує соціальні угоди.
Почувши про це, про впорядкування відносин на землі, фермери буквально вишикувалися у чергу до згаданої мною комісії. Надійшло більше 60 заявок. Більшість фермерів фактично отримали землю, яку вони вже обробляли. Але якщо виникала ситуація, що на території сільради є 160 гектарів землі і чотири заявки від місцевих жителів, котрі бажають її обробляти, то тут ми намагалися врахувати інтереси кожного, а не лише людини, котра її обробляла без необхідних документів. От, скажімо, ситуація із підприємцем Ісаєм. Сьогодні ми легалізували його фермерство із тваринництвом. Він до мене приїхав і каже: «У мене є сто корів і сто свиней. Але потрібна земля, щоб їх забезпечувати кормами. Ви ж скрізь оголошуєте, що підтримуєте бізнесменів, які розвивають тваринництво. То допоможіть і мені». Ми перевірили його. Дійсно, є ферма, там все у гарному стані, є потенціал для розвитку. Потрібно допомагати. Ми дали йому землю на території Вільховатської і Краснянської сільрад. На жаль, у Бутенках, поряд з якими він працює, вільних земель немає. Хоча людей, котрі займаються тваринництвом, ми готові буквально на руках носити.
Далі. Так звані не витребувані паї. Колишня влада заключала договори на користування ними на 5 років. Людина, яка володіє цим паєм, скажімо, повернулась із Росії і хоча обробляти землю. А договір в іншого, і на п’ять років. Виникає конфлікт. Ми пере заключили всі ці договори і тепер їх заключають лише на один рік. Це дає змогу уникнути безлічі скандалів, судових справ, інших непотрібних речей.
Крім того, у договорах оренди, чого раніше не було, ми пишемо: обов’язкове створення робочих місць і тваринництва. І через рік ми ці моменти контролюємо. Якщо людина не виконує ці умови — віддамо землю іншому.
Чому виникає невдоволення?.. тому недодали землі, той отримав її не там, де прагнув — всім же не вгодиш. А особливо РДА не вгоджу так званим одноосібникам. Є дві сільські ради, де від 800 до 1500 гектарів землі обробляють саме одноосібники. Уявіть собі — поле у двісті гектарів засіяне однією культурою одного сорту, скажімо, пшеницею. А по документах його обробляють із два десятки пенсіонерів, дідусів і бабусів, в яких ні техніки, ні сил для цього немає. Тобто, насправді його обробляє лише один підприємець, місцевий латифундист. І, звичайно ж, не платить податків, не заключає соціальних угод. Ми з цим явищем боремося і поборемо його. Як приклад, наведу Дашківську сільраду. Там земельні відносини вже легалізували в і одноосібники. Якщо цього не зроблять у двох сільрадах, які я поки що не назву, то ми задіємо свої механізми і наведемо порядок своїми силами.
От багато хто із фермерів любить розповідати скільки він платить. Це вже переходячи до розмови про «Добробут».
— Це Ви соціальні угоди маєте на увазі?
— Ні. Не тільки соціальні угоди. От, «Добробут». Майже 4,5 мільйони податків було ним сплачено із 12 тисяч гектарів землі. Крім цього, на 530 тисяч надано соціальних послуг. Це гроші на школи, на дитсадки, на ремонти, на термінові операції людям. Вони перші в Кобеляцькому районі започаткували соціальні угоди. Це було 15 гривень з гектара сільській раді. Після цього вже всі — і ті, хто орендує гектар, і хто — тисячу, заключають соціальні угоди. Так от, за нашими підрахунками, найбільше з гектара сплачує Микола Іванович Андрієнко із «Радянського». Це — 700–750 гривень. Після нього йде «Добробут», потім «Урожай», «Україна», «Колос». Дуже щедро своїм громадам допомагають фермери Струк, Дрига, Зубенко, Лещенко, Таран. І таких підприємців багато. Вони розуміють, що потрібно не лише собі заробляти, а й допомагати людям.
Знову ж про «Добробут». Вони брали участь і у фінансуванні встановлення пам’ятника Касьяну, і у відновленні понтонного мосту у Кунівці. Взагалі, вони відгукуються на всі ініціативи про допомогу громаді. На відміну від деяких латифундистів, котрі обробляють по 3–4 тисячі гектарів і не думають про людей.
Інколи мені дорікають, що «Добробут» має центральний офіс у Козельщині. То я хочу повідомити, і можливо ця інформація прозвуть вперше, що є відповідь з генеральної дирекції з Києва, що повністю самостійний підрозділ буде і в Кобеляках. Зараз у нас «Добробут» оброблятиме 16 тисяч гектарів землі. У козельщанському районі — дев’ятнадцять. Думаю, що після названих змін, ця агрофірма ще більше коштів вкладатиме у розвиток Кобеляччини.
Закінчення в наступному номері «ЕХО».
