Невеликий охайний будиночок у центрі Нових Санжар. На подвір’ї зустрічає Надія Антонівна — бабуся нашої героїні. Запрошує в дім. Назустріч виходить симпатична дівчина з веселими очима. У неї відкрите приємне обличчя і гарна усмішка. Усміхається вона щиро і часто. Тому спочатку важко повірити, що це саме та дівчина, яка протягом останніх чотирьох років перенесла стільки, що й не кожному дорослому під силу. І якби не два чорні костури та загіпсована ліва нога, можна було б подумати, що виникла якась помилка. Але ні, на жаль, помилки немає.
Рита вмощується у крісло і розповідає свою історію. Розповідає швидко, але водночас точно, легко пригадуючи дати, медичні терміни та дрібні деталі.
У 2007-му — дівчина тоді ходила до шостого класу — у неї вперше почала боліти ліва нога. Вона почала шкандибати при ходьбі. Стривожена мама повезла доньку на обстеження у Новосанжарську ЦРЛ. Але лікарі нічого не знайшли. Потім Рита потрапила до Полтави, де їй зробили рентгенівський знімок. І виявили рак…
Уже на другий день Риту повезли до Києва — у столичний інститут раку. Там з’ясували, що дівчині потрібна серйозна операція — рак вразив колінний суглоб дівчини і частину гомілкової кістки. Потрібне було хірургічне втручання, під час якого дівчині мали поставити штучний імплантат замість рідних суглоба та частини кістки. Тоді рідні дівчини звернулися за допомогою до небайдужих людей у Нових Санжарах та районі. І спільними зусиллями зібрали потрібну суму. У жовтні Риті зробили операцію — поставили вітчизняний ендопротез. Дівчина пройшла 12 курсів хіміотерапії. І рак відступив.
У березні 2008-го Риту виписали. Вона повернулася до Нових Санжар. І навіть почала ходити до школи — лише з одним костуром. Але дуже скоро після операції у дівчини почалися сильні болі у нозі. Незабаром стало іще гірше — почали відкриватися рани. Дуже скоро про відвідування школи довелося забути. Рита перевелася на індивідуальне навчання і знову пересувалася лише на двох костурах.
У червні 2010-го дівчина разом із мамою поїхала на обстеження до Харківського інституту травматології та ортопедії імені Ситенка. Там при огляді з’ясували, що болі у нозі спричиняє сам ендопротез, який змістився і призвів до часткової руйнації кісток, до яких кріпився. Дівчині зробили операцію і замість ендопротезу поставили тимчасовий протез — так званий, спейсер. Він не прижився, і у листопаді на його місце поставили інший. У березні 2011-го Рита знову поїхала до Харкова і їй поставили на ногу апарат Єлізарова.
— Боже, як вона із ним мучилася! Хіба кому це можна розказати?! — витирає сльози Надія Антонівна, — вона оце вам розказала усе за десять хвилин, а скільки їй прийшлося помучитися за ці чотири роки!
6-го жовтня апарат зняли, а на ногу поставили гіпсову лангету.
— Мені пояснили, що через півтора-два місяці мені треба буде поставити новий ендопротез. Якісний — німецького виробництва — коштує 18 тисяч євро. За ці два місяці нам просто необхідно знайти таку суму, — пояснює Рита.
18 тисяч євро у перерахунку на вітчизняні гроші — майже 200 тисяч гривень. Сума, звичайно, непідйомна для простої новосанжарської родини. На бабусину пенсію у 800 гривень та мамину зарплатню у 1000 на протез Риті сім’я може збирати роками. І так і не назбирає…
Тому мама дівчини — Аліна Миколаївна — знову пішла за допомогою до добрих людей. Звернулася до київського фонду «Жити завтра». Потім до благодійного фонду допомоги онкохворим дітям «КРАБ». Там пообіцяли подати інформацію про Риту Крав’ян до всеукраїнської FM-радіостанції «Хіт-FM». Уже цього тижня ролик про нашу героїню має з’явитись у ефірі.
А поки що кошти для Рити збирають однокласники і педагоги. Як повідомив директор Новосанжарського НВК Микола Решетило, станом на 17 жовтня вдалося зібрати 21 тисячу гривень.
— Рита — чудова дитина. Розумна, талановита. Я зібрав колектив, розповів, що їй потрібна іще одна операція, для якої потрібно купити цей дорогий протез. Усі вчителі погодились перерахувати свій одноденний заробіток, — розповів директор, — її однокласники ходили на базар, спілкувались із людьми і збирали гроші. Зараз уже вдалося набрати 21 тисячу. Але ми сподіваємось, що вдасться цю суму збільшити. Плануємо провести виставку-продаж на підтримку Рити.
Окрім цих грошей, деяку суму перерахували депутати новосанжарської районної ради — кожен із свого депутатського фонду. Але цих грошей, звичайно ж, не вистачить. Тому Аліна Миколаївна продовжує звертатись до керівників агроформувань у надії, що хтось таки допоможе.
— Ми ж усе розуміємо, ми ж не прохаємо усю суму, — знову починає витирати сльози бабуся дівчини, — ми ж на ті три операції ні у кого не просили. Позичали, віддавали, якось крутилися. А тепер нам нікуди діватися.
Надія Антонівна витирає заплакані очі, намагається заспокоїтися.
— Нам кажуть: стукайте — і вам відкриють! — продовжує вона. — Ми стукаємо, нам відкривають, але нічого не обіцяють. Кинулися до багачів, а вони не знають, що таке біда. А ті, хто самі ледве кінці з кінцями зводять, без прохання приходять і гроші приносять…
Бабуся виходить з кімнати, а Рита підводиться і швидко стрибає на костурах у сусідню кімнату, звідки приносить номери банківських рахунків. Повертається і трохи розповідає про своє життя.
Говорить, що час проводить в основному вдома — за комп’ютером у Інтернет. Що, зрештою, зрозуміло. Але у чотирьох стінах не сидить — ходить до подруги, яка мешкає по сусідству. От тільки далекі мандрівки даються Риті нелегко.
— Важко стояти на правій нозі, бо на неї ж усе навантаження йде, — пояснює дівчина, — а від костилів на руках мозолі.
У гості до неї час від часу навідуються однокласники. А ще приходять вчителі, які навчають її просто вдома. Не дивлячись на те, що Рита через хворобу багато пропускала, її переводили разом із її класом. І ось наступного року на них уже очікуватиме випускний вечір. На нього у дівчини свої плани.
— Я мрію прийти на випускний без своїх паличок, або хоча б лише з однією, — говорить Рита.
А після школи вона хоче стати медиком. Говорить, що така мрія у неї сформувалася ще до хвороби. Планує вступити до медичної академії і у майбутньому стати лікарем, або, принаймні, медсестрою.
Проводжаючи гостя, Рита виходить на костурах надвір. І на прощання так само чарівно усміхається. І знову не віриться, що вона, ось така — радісна і гарна, може страждати через якусь болячку. Але при цьому бути мужньою, впевненою у собі. Може триматись. І не плакати.
— Я плачу, коли щось болить, — говорить, сміючись, Рита, — А так — ні! Я по життю оптимістка!
Якщо історія нашої героїні не залишила вас байдужими, якщо ви хочете допомогти зробити її мрії реальністю, то можете долучити свій посильний внесок. Нехай це буде 20, 10, 5 чи навіть 1 гривня. Але разом ми обов’язково зможемо їй допомогти. Перерахувати гроші можна на рахунки:
Новосанжарське відділення «ПриватБанку», р/р 29244825509100 МФО 305299 ОКПО 14360570; у призначенні обов’язково вказати — Шовкова Аліна Миколаївна, картковий рахунок 4405885017309995, ІПН 2525606141;
або у ПАТ «Полтава-банк», код ОКПО 09807595, МФО 331489, р/р 2924388; призначення платежу — поповнення рахунку для Шовкова Аліна Миколаївна, к/р 26254176641001, ІПН 2525606141;
також свої благодійні пожертви можна принести до редакції тижневика «ЕХО» у Нових Санжарах, яка знаходиться за адресою: вулиця Жовтнева, 34/1 (перший поверх будівлі пошти).
Подумайте. Сьогодні ми всього-навсього не придбаємо зайве тістечко, пачку цигарок чи шматок ковбаси. Натомість віддамо ці гроші на добру справу і дамо одній людині можливість жити повноцінним життям. Хіба цього мало?
