Кобеляцький безхатченко знайшов прихисток у Ліщинівському будинку-інтернаті.
Чотири місяці тому ми писали про поневіряння жителя Кобеляк Сергія Гончаренка. Чоловік жив у напівзруйнованому будинку і ризикував замерзнути в період зимових холодів. Тоді він сказав, що має надію поселитися в будинку-інтернаті, яким завідує Анатолій Шкарбан. Та, як відомо, між мрією та її втіленням у життя завжди існує деяка відстань. Інколи вона стає нездоланною. У випадку із Сергієм Гончаренком все закінчилось хеппі-ендом. 2 березня він, як і мріяв, прибув у Ліщинівський будинок-інтернат. Його на власному автомобілі доставив туди секретар кобеляцької міськради Сергій Галушко. Зараз Гончаренко поміщений у спеціальне, ізольоване від інших мешканців, приміщення. Цього вимагають карантинні норми. По закінченню медичного обстеження він отримає постійне житло в інтернаті. Через проходження карантину нам не вдалося поговорити з Гончаренком. А ось директор інтернату Анатолій Шкарбан відзначив: «Я був приємно вражений тими зусиллями, які доклала влада Кобеляк для вирішення долі цього чоловіка. Це є прикладом для інших. Той же Сергій Галушко не лише виконав свої службові обов’язки як чиновник. Він ще й не пошкодував власного часу, грошей, зусиль, щоб кілька разів з’їздити в Полтаву по документи Гончаренка, а потім привезти його до нас. Тобто, проявив не лише професіоналізм, а й високі людські якості. Думаю, при такому підході до справи проблеми безхатченків будуть вирішуватись швидко і ефективно. А якщо хтось із посадовців лише скаржиться на безсилля, то це, по меншій мірі, непрофесійно».
Сам Сергій Галушко, у свою чергу, сказав: «Вважаю, що у випадку із Гончаренком професійно спрацювали багато людей і служб. Це і лікар Василь Рафальський, який ледве не перший звернув на цього безхатченка увагу, і весь колектив лікарні, і співробітники відділу громадянства, і адміністрація аграрного ліцею та притулку в Гайовому, де Гончаренко деякий час жив, і Анатолій Шкарбан, який теж доклав зусиль для пришвидшення в оформленні необхідних документів. Як результат — людина має дах над головою, комфортні умови для проживання, її життю і здоров’ю нічого не загрожує».
Дійсно, все в цій історії склалося якнайкраще, майже ідеально. Єдиний мінус — це те, що влада почала діяти після публікації в газеті. У ідеалі ж — процес облаштування таких соціально неадаптованих людей повинен відбуватись автоматично.
