У селі Старі Санжари місцеві депутати вирішили висловити недовіру сільському голові Віктору Плескачу і зняти його з посади. За словами депутатів, він самостійно розпоряджався «соціальними» грошима, нецензурно виражався на адресу підлеглих і за два роки так і не став господарем у селі.
Перед початком сесії у коридорі місцевої сільської ради збираються депутати. Побачивши журналіста, охоче розповідають про події, які відбулися у селі останнім часом. 26-го грудня вони вже збирали сесію сільської ради. Але розглянути більшість питань не змогли, тому що сільський голова на засідання не прибув. Сесію вирішили продовжити 22-го січня. Серед головних питань — звіт сільського голови про свою роботу та про використання коштів, отриманих за соціальною угодою з місцевим агроформуванням.
— Послухаєм, що він скаже, — говорить один із депутатів. — Але, мабуть, будемо ставити питання про недовіру!
О 15:00 усі заходять до кабінету голови, де проходить засідання сесії. Про серйозність питань, які на ній розглядатимуть, свідчить присутність двох гостей з «району» — голови районної ради Володимира Левицького та заступника начальника фінуправління Антоніни Деревені.
На початку сесії в обговоренні питань порядку денного депутат Юрій Матяш пропонує:
— Поступила пропозиція поставити у порядок денний питання про недовіру голові!
— Ви не можете ставити такого питання! — зауважує Володимир Левицький, який підкреслює, що як депутат районної ради має право дорадчого голосу. — Можете висловити недовіру тільки як наслідок розгляду звіту голови.
Утім, депутати все-таки наполягають ставити питання в порядок денний. На початку сесії бухгалтер сільської ради розповідає про те, яким буде бюджет на 2013-й рік. Але більше цікавить депутатів звіт за рік 2012-ий.
— А що це за реконструкція вуличного освітлення — 49 тисяч гривень? Коли воно було, де?!
— Та на все село десяток ліхтарів горить!
— Та ні, я бачив, як освітлення робили!
— Та ти шо?! Вечером ходиш — фонарі не дуже в очі б’ють?!
Володимир Левицький прохає принести проект на реконструкцію вуличного освітлення, переглядає. Потім говорить, що документально все оформлено правильно. Інша справа — чому на вулицях не горять ліхтарі?
— Блискавка ударила — згоріла автоматика! — пояснює сільський голова Віктор Плескач, який сидить за своїм робочим столом і помітно нервує. — Я ж не електрик, щоб його справляти!
— Та вже рік, як та блискавка ударила! — охоче нагадують депутати. — Фонарі висять, а світла нема!
Потім переходять до питання звіту сільського голови. Він із листка перераховує все зроблене у селі за рік: відремонтована дорога, замінений шифер на школі, проведений ремонт сільського будинку культури, туди закуплена музична та світлова апаратура, придбаний трактор у комунгосп, налагоджений централізований вивіз сміття. Крім цього, планувався ремонт СБК та сільської ради, але у казначействі «зависли» гроші, тому провести його у 2012-му не вдалося.
На початку обговорення звіту одна з депутатів, Людмила Дзюбан, одразу задала головне питання, яке цікавило усіх її колег: «Чи була укладена соціальна угода між сільською радою та агрофірмою «Ворскла»?».
— Я поясню, чому це так нас цікавить! — підкреслила депутат. — Тому що ми з літа піднімали питання «соціальних» коштів. Але Віктор Володимирович нам пояснював, що чіткого механізму соціальних угод немає, тому вона ще не підписана. І в жовтні, і в листопаді він все ще говорив, що цих коштів немає. Але потім з неофіційних джерел ми дізналися, що ці кошти вже давно витрачені!
Людмила Дзюбан демонструє лист від агроформування, який, за її словами, депутати отримали перед самою сесію. На відповідь вони чекали аж сорок днів!
— У цьому листі вказано, що соціальна угода укладена… 25 травня 2012 року! І в ній зазначається, що на соціальну сферу села використали 76 тисяч 950 гривень!
— Як же ви казали, що угоди немає? — дивуються депутати.
— Я підписав її в грудні, коли був у лікарні! — різко відповідає сільський голова.
Депутати, здивовані появою соціальної угоди, прохають по пунктах зачитати, куди витрачались кошти. Кожен пункт коментують.
— Прогортання снігу — 11 тисяч 140 гривень.
— За те, що три рази прогорнули?! І як це вони вже у травні пощитали? За цю зиму, чи за прошлу?!
— Підвезення дітей — 14 тисяч 707 гривень.
— Це за скільки? За 23 рази, що возили у Санжари?! Так по чому в них одна поїздка виходить?!
— Утримання в порядку лісосмуг — 21 тисяча 600 гривень.
— Це соціальна сфера села?! Та туди всі їздили ту лісосмугу чистити. Я свою техпрацівницю посилала! Але ж вона робила безплатно! — говорить директор місцевої школи Валентина Дудка.
Приголомшені озвученими пунктами, депутати все ж таки прагнуть з’ясувати істину.
— Чому агрофірма сама розпоряджалася цими коштами? Адже Плескач нам говорив: «Будуть гроші — зберемося, розділимо, куди потрібно». А потім вийшло, що коштів спочатку не було, а потім їх уже немає!
Віктор Плескач виправдовуватися перед колегами явно не планує. Нагадує лише, що саме він є матеріально відповідальною особою. І підписуючи соціальну угоду, нібито наражав себе на небезпеку.
— На той рік будете самі цю угоду підписувати! — грозить сільський голова.
— Та зрозумійте, що ви ж прийшли працювати не сам. У вас була команда, яку складали всі ми. Тому і рішення мали приймати разом. А то ви надумали 17 тисяч на ремонт трактора використати. А нас ви запитали? — цікавиться депутат Тамара Наріжна.
— Та як хочете! Проявляйте недовіру! Знімайте! Тільки не ви знімаєте, а люди знімають! — роздратовано відповідає Віктор Плескач.
Після цього депутати встають і по черзі висловлюють свої зауваження сільському голові. Людмила Дзюбан підтверджує, що всі йшли на вибори однією командою, але Віктор Плескач дуже швидко втратив довіру колег.
— Хай сам скаже скількох людей він за два роки прийняв і вислухав! — пропонує депутат. — Хай розповість про трудову дисципліну! На 7 грудня, День місцевого самоврядування, вас не було! Хоча лікарняний у вас лише з 10-го!
— З 1-го по 10-те я лікувався вдома! — відповідає Плескач. — Була температура 40!
— А чому ж вам у табель записували по 8 годин?!
— Тому що робота, б…, виконувалася вся, б…!
Слово бере Тамара Наріжна. І нагадує колегам про парк, який сільська рада почала вирізати, а потім покинула.
— Дрова продали, сільський голова сказав, що на ті гроші купили ялинки! Але потім ми взнаємо, що Красюк їх дав безплатно!
— Да, б…, я знаю! Я вкрав 60 тисяч і гуляю, б…, по Хрещатику! — зривається Віктор Плескач. Потім приймає якісь пігулки і виходить з кімнати. За кілька хвилин повертається.
— Я вам поясню, чому на виборах я була проти того, щоб ви стали сільським головою, — говорить депутат Надія Лопан. — Ви неосвічена людина і просто не маєте для цього потрібних знань. Ви хвора людина, як і я, до речі, у вас ІІ група інвалідності. І у вас немає здоров’я для цієї роботи. І, нарешті, у вас головне — бізнес, а я проти бізнесу у владі!
Услід за місцевими депутатами слово прохають представники районної ради. Анатолій Юрченко, який є членом фракції «Партії регіонів» у районній раді, підкреслює, що поведінка сільського голови наносить удар по його однопартійцях.
— Ви завдяки партії прийшли на цю посаду! — нагадує Анатолій Павлович. — А люди, якщо захочуть, вас переоберуть!
Депутати перемовляються між собою і вирішують, що голосувати за звіт сільського голови немає сенсу. Тому що звіту, як такого, не було. Треба переходити до питання про недовіру. Але всіх пробує заспокоїти Володимир Левицький.
— Легше всього хлопнути дверима! Але я хочу, щоб ця сесія стала уроком для всіх, хто ту присутній. Я впевнений, що Віктор Володимирович зробить висновки. І через три місяці ми заслухаємо його нормальний звіт.
Віктор Плескач продовжує сердито мовчати. І нічого не говорить навіть після слів голови районної ради.
— Та як же він виправиться, якщо не хоче з нами навіть розмовляти?! — дивуються депутати. — Володимирович, скажи хоч, що ти про це думаєш?!
— Я не буду нічого говорити. Сесію вважаю закритою! — утомлено відповідає Плескач і починає підійматися зі свого місця. Залишитися його вмовляє лише Володимир Левицький.
Сесія продовжується. Із місця підводиться секретар сільської ради Неля Жолоб. І зачитує заяву, у якій прохає звільнити її з займаної посади.
— Так далі працювати я не можу. Команди дійсно немає. Із сільським головою спільної мови — також. Півтора місяці його не було, я заміняла Віктора Володимировича у різних питаннях. Він повернувся і вирішив, що я претендую на його місце! Зібрав колектив, сказав, що я наділа на себе корону. І за його відсутності нагородила себе грамотою районної ради. Він навіть спеціально їздив туди і перевіряв, хто мене представив до нагородження!
— Ти про пісок розкажи, Неля Миколаївна, не мовчи!
— Сільського голови не було. А я, коли у сніг потрібно було посипати гору, за свої гроші наймала людей. Потім довелося посипати її удвох із батьком! І за це я потім отримую від сільського голови нецензурну лексику на свою адресу! Він говорить, що я приписую собі його заслуги!
Депутати гудуть від обурення.
— Він же мужик! Хіба можна так із жінкою?!
Сільський голова мовчить. Утім, слово знову бере Володимир Левицький.
— Нехай Неля Миколаївна забере заяву. Ми сядемо втрьох, поговоримо і вирішимо цю проблему!
— Та він же зараз із нею говорити не хоче, ви хіба не бачите?! — обурюється депутат Валентина Вербич. — Не буде він нормальним сільським головою. За два роки не став авторитетом у селі. І вже не стане! Що це? Жодної сесії без слова «б..я»! Так це він навіть при вас так розмовляє!
— Володимир Іванович, вибачте, я поїду, бо не встигну в Полтаву! — зривається з місця Плескач.
— А ми що — не люди? Перед нами не треба вибачатися? — дивуються депутати. — А сесію закрити? У нас же ще одне питання!
Утім, Володимир Левицький намагається переконати депутатів, що цього дня ніякого рішення приймати не треба.
— Ви ризикуєте залишитися і без сільського голови, і без секретаря! — нагадує голова районної ради. — Не робіть передчасних кроків, бо зайдете в глухий кут.
— Якщо це питання не вирішиться, ми просто не ходитимемо на сесії! — обіцяє Людмила Дзюбан. — І заблокуємо роботу сільської ради!
Зрештою, Володимир Левицький умовляє депутатів не приймати ніякого рішення, закрити сесію і знову зібратися за тиждень. Після чотирьох (!) годин засідання депутати виходять із сільської ради фактично ні з чим.
— Та не приїде Плескач у вівторок! — переконано говорить директор школи. — Він людина дійсно хвора. І вже завтра буде на лікарняному.
Так сесія у Старих Санжарах закінчилася нічим. Але залишила багато запитань. Чому сільського голову, який навіть не бажає спілкуватися зі своїми депутатами, так уперто захищає голова районної ради? Чи не тому, що Віктора Плескача привела на посаду провладна партія? І саме вона відповідальна за те, що «всунула» мешканцям Старих Санжар людину, яка не вміє спілкуватись, не має освіти, зосереджується на власному бізнесі, а не на обов’язках сільського голови. Старосанжарські депутати обіцяють бути послідовними. І на сесії 29-го січня знову поставити питання про недовіру голові. Однак, чи приїде він знову до депутатів, з якими навіть не хоче розмовляти?