Через два тижні Великдень. Велике свято, одне з двох найголовніших у християнській релігії. Воно набагато важливіше, змістовніше, епохальніше аніж, скажімо, Новий рік.
Недаремно ж чимало людей похилого віку мріють дожити не до 1 січня, не до свого власного дня народження, а саме до Великодня: щоб рясту весняного потоптати, щоб розговітися, щоб порадіти весні, сонцю, народженню нового життя.
І, напевне, логічно, що саме напередодні Великодня потрібно підбивати підсумки прожитого року і згадувати все хороше, добре, справжнє, зроблене за цей період. Мова йде зовсім не про матеріальне — нову роботу, машину, дім, кар’єрне зростання. Так, усе це добре, якщо Фортуна вам усміхається в житті — це просто чудово. Нехай так буде і надалі. Та ви це зробили для себе, для власної користі. За ними неминуче з’являться нові плани, мрії, бажання і все піде по новому колу, а вчорашні матеріальні досягнення забудуться і відійдуть у вічність.
А є справи — досягнення небуденні. Вони називаються шляхетними. Можливо, через те, що ніякої матеріальної користі особисто вам вони не принесуть, але вони залишаться у вічності, їх будуть пам’ятати все життя. Можливо, не всі — хтось. Той, кому ви допомогли, кому врятували життя і здоров’я.
Днями до редакції зателефонувала бабуся Яни Кісіль, кобеляцької дівчинки, яку рятували всім миром, усім районом. Вона розповіла, що онучка вже вдома. І хоча попереду в дівчинки ще кількамісячний курс реабілітації, але небезпека для її життя вже минула. Бабуся сказала, що буде щиро, зі сльозами на очах, молитися за всіх названих і безіменних благодійників, котрі своїм професіоналізмом, своєю турботою, своїми грошима рятували її дитину.
А перед цим до редакції звернулись ще двоє людей. Їм теж потрібна наша з вами допомога. Вони теж не можуть самотужки врятуватись. І без нас, без вас кожного персонально, вони приречені. Це — тридцятип’ятирічний Валерій Зеленський та двадцятиоднорічний Максим Якименко. Обоє тяжко хворіють, у них різні діагнози, Валерій страждає від облітеруючого ендартеріїта, у Максима — онкологія. Але біда одна — не вистачає грошей на операції. Суто з медичної точки зору, шанси на одужання в обох є. Без нашої допомоги — немає.
У наступному номері ми детально опишемо історію біди кожного з цих людей, але допомога їм потрібна вже сьогодні. Кошти для лікування Максима Якименка можна залишати в редакціях «Колос» і «ЕХО», для Валерія Зеленського — у редакціях або на картковому рахунку:
Зеленський Валерій Володимирович
ідентифікаційний номер ДРФО 2880609495. № рахунку 26252008006518.
Назва банку «Публічне акціонерна товариство «УкрСиббанк». МФО 351005
Дні шелестять, як купюри в наших руках, і за одними настануть інші. А попереду ж Великдень. Не прошелестіть рік, не прошелестіть життя — допоможіть урятувати людей.