Протягом 2013-го року жителі районі допомагали збирати кошти на лікування кільком землякам.
До редакції «ЕХО», як і до багатьох інших ЗМІ, досить часто звертаються люди з проханням про допомогу. Земляки прохають поінформувати громадськість про ту чи іншу складну ситуацію, у яку потрапили або вони самі, або їх рідні чи близькі. Дуже часто мова йде про хвороби. Конкретніше — про збір коштів на лікування. Адже медицина в Україні, попри зобов’язання держави, не є безкоштовною. Надто, коли людину вражає тяжка або рідкісна хвороба. Тоді доводиться забувати про все і мобілізувати наявні фінансові ресурси, аби оплатити придбання дорогих медикаментів чи лікування у якійсь престижній клініці. У таких випадках своїх грошей хворим, як правило, не вистачає. І тоді вони просять про допомогу в зовсім незнайомих їм людей, звертаючись до них через ЗМІ.
У 2013-му році в «ЕХО» було надруковано кільках таких звернень. При цьому ми намагались не обмежуватись сухою констатацією фактів, а переповідали життєві історії хворих. Потім відслідковували розвиток ситуації.
І ось, по закінченню року, вирішили поінформувати читачів про те, що сталося з людьми, яким вони допомагали.
Хвалити Бога, практично всі історії, пов’язані з проханням про допомогу, закінчились або завершуються добре. Люди, яким ви допомагали, залишились жити, подолавши страшні недуги чи наслідки травм. А деякі наші земляки виявили приклад справжнього християнського милосердя. Одні продавали ледве не останнє, щоб вилікувати родичів, дехто забував про свої бізнесові та інші справи, щоб допомогти зовсім незнайомим людям. Траплялися люди, які жертвуючи досить великі суми, навідріз відмовлялися називати своє прізвище. Словом, люди були людьми. Добрими, милосердними, щирими, готовими на жертви для інших.
Марина Кущинська сподівається на одужання
Восени, коли ми в останній раз були в жительки Кунівки Марини Кущинської, вона готувалась до медичного обстеження в Полтаві. Фахівці мали визначити, чи побороли медикаменти та молодий організм інфекцію, котра заважала провести протезування травмованої ноги. У разі втішного висновку Марині мали провести останню з кількох десятків хірургічних операцій, які у свої 24 роки пережила дівчина.
На початку січня ми знову приїхали в Кунівку, щоб передати кількасот гривень, які назбирались у редакційній скарбниці від благодійних внесків. Марина повідомила приємну новину: «Медики сказали, що інфекції вже немає. Якщо повторний аналіз підтвердить це, то буду готуватися до операції». Також дівчина розповіла, що в обласному управлінні охорони здоров’я їй пообіцяли виділити безкоштовний протез. І відбутися це має вже в першій декаді 2014-го року. «Дасть Бог, навесні вже по вулиці гулятиму», — радіє Марина.
Гроші, які жителі району передали їй для лікування, були використані на придбання медикаментів та обстеження в обласних клініках.
Марина дуже вдячна всім людям, хто виділив для неї хоча б гривню. Вона розповіла, що один чоловік уже тричі приїжджав до неї додому в Кунівку і привозив гроші та подарунки. Востаннє він навідувався в День Святого Миколая. «Я навіть не знаю, як того добродія звати, — розповідає дівчина. — Він сказав, що живе в Кобеляках. Кожного разу приїжджав на різних машинах. Коли питаємо, як його звуть і кому дякувати, він каже, що це — неважливо. Головне, щоб Марина видужала. І йде».
Скільки коштуватиме, можливо, остання в її житті операція, Марина Кущинська ще не знає. Та вірить, що грошей батьків і благодійників на неї вистачить. Крім того, фінансову допомогу пообіцяли надати і представники агрохолдингу «Кернел», що орендують землі в Кунівській сільраді.
За довгі роки лікування Марина добре навчилась вишивати бісером. У основному, вона робить вишивки на релігійну тематику. І вважає, що вижити і зцілитися їй допомогли Бог, молитва і добрі люди.
Яні Кісіль лікарі не давали жодних шансів. Та вона вижила
У лютому минулого року восьмирічна Яна Кісіль потрапила до реанімаційного відділення Кобеляцької центральної лікарні з тяжкими травмами голови, несумісними з життям.
Полтавські нейрохірурги, які терміново приїхали до кобеляцької лікарні, прооперували дівчинку. Наступного дня її перевезли до Полтави. Медики не давали їй жодних шансів на життя. Яна тиждень провела в комі. На її лікування щодня необхідно було витратити не одну тисячу гривень.
Сьогодні бабуся Яни Валентина згадує, що якби її онучку не прооперували в перші п’ять годин після отриманої травми, то вона б не вижила.
— Тільки про наше горе дізнались люди, то одразу ж нам почали допомагати, — згадує бабуся дівчинки. — Перші, хто відгукнувся на нашу біду, це класний керівник Яни Світлана Пустовіт та голова батьківського комітету Геннадій Пронженко. Вони збирали гроші на лікування моєї онучки, щодня телефонували мені та запитували, як вона себе почває. Потім почали дзвонити всі, кого я знаю, і зовсім незнайомі мені люди. Вони цікавилися станом Яни, щодня передавали гроші та їжу.
Лише на сьомий день коми дівчинка прийшла до тями. Як виявилось, вона повністю втратила зір та частково слух. Лише через декілька днів її зір відновився. За словами бабусі дівчинки, реабілітація після лікування триватиме ще два роки. Протягом останніх півроку щомісяця на її лікування необхідно було витрачати близько двох тисяч гривень. І зараз дівчинка має слабкий імунітет. Тому часто хворіє.
Та найголовніше, що Яна вижила. Зараз дівчинка навчається в третьому класі. Лікарі порадили на два роки перевести Яну на полегшену форму навчання. Сьогодні вона гарно вчиться. Додатково відвідує заняття з англійської мови і танцювальний гурток.
Насамкінець нашої зустрічі бабуся дівчинки подякувала кожному, хто допомагав її онучці вижити.
— Я молитимусь за всіх, хто не залишився байдужим. Ще раз усім велике спасибі, — сказала вона.
P. S. Добре йдуть справи й у Валерія Зеленського, якому збирали гроші для лікування тяжкої хвороби. Чоловік щиро дякує всім за допомогу.
