І має намір збільшити власний результат аж до десяти стрибків.
Кобелячанка Ірина Свячена має досить незвичне, як для жінки, захоплення. Вона займається парашутним спортом. Днями ми завітали до неї, аби дізнатися про подробиці її хобі.
З Іриною ми зустрічаємось на її роботі в районному Центрі культури та дозвілля перед концертом. Ірина розповіла, що ще з дитинства мріяла бути військовослужбовцем. Та батьки її бачили винятково музикантом чи вчителем. Тому вони віддали доньку, яка мала гарний голос та артистичні здібності, до музичного училища. І бажання батьків здійснилося. А от мрія самої Ірини реалізувалася значно пізніше, лише рік тому, коли вона прийшла до полтавського клубу десантників «Гвардія».
— Тоді ми жили в Полтаві. Усе почалося з того, що мій (на той час сімнадцятирічний) син заявив, що хоче йти до армії в десантні війська. Як мені відомо, туди можна потрапити лише з гарною фізичною підготовкою. У Полтаві є два клуби, де можна отримати військово-десантні навики. У один із них ми й відправились. Та коли я побачила, як там відбуваються заняття, то і сама виявила бажання їх відвідувати. Мене одразу ж вразило те, що в клубі навчають не лише правильно стрибати з парашутом, а й самостійно укладати його, проходять заняття з топографії, рукопашного бою, вогневої підготовки та навіть вивчають історію Великої Вітчизняної війни. Тому я неабияк зацікавилась, — розповіла Ірина.
Пройшов деякий час навчання і настав день, про який жінка мріяла з самого дитинства. Відбувся її перший стрибок із парашутом.
— Перший раз ми стрибали в Донецьку. Як вияснилось, там найдешевше. Один стрибок коштує 300 гривень. У Харкові, для прикладу, — 500. Та для нас йшла знижка, адже ми приїхали вже знаючи, що робити в повітрі, особливо, у екстремальних випадках. Адже в небі трапляється все, що завгодно. І парашут може не відкритись, і стропи можуть заплутатись. Тому нас навчали всьому до автоматизму. Перший стрибок, так як ми новачки, був із висоти 900 метрів. А наступні рази висоту польоту нам збільшували. Перший стрибок виявився для мене не дуже вдалим. Я занадто захопилась польотом, не сконцентрувалась, неправильно приземлилась і, як результат, травмувала обидві ноги. І це для мене стало неабияким уроком, — розповіла вона.
Після першої спроби жінці видали тільняшку та берет. Цьому подарунку вона неабияк зраділа.
Наступні стрибки Ірини були вже більш вдалими. Ми поцікавились відчуттями жінки під час польоту. Вона розповіла, що вони — незабутні.
— Нас учили, що перед стрибком не можна дивитись униз, на землю, бо людина може впасти в ступор, — згадує Іра. — Перебуваючи в літаку, ти чуєш лише шалений гул. Коли звучить сигнал про стрибок, ти підходиш до дверей, інструктор хлопає тебе по спині і ти летиш. І це дуже страшно. Перші три секунди польоту треба порахувати. А далі потягнути стропу. Після чого розкривається парашут. Потім я перевіряю, чи все нормально, чи не заплутались стропи, чи немає нікого з десанту поруч. От тільки тоді заспокоююсь і починаю насолоджуватись польотом. Усе це триває близько чотирьох хвилин. І цей час та відчуття — незабутні.
Ірина стверджує, що заняття парашутним спортом пішли їй тільки на користь. Вона стала більше цінувати життя, людей та красу Землі. Сьогодні на її рахунку вже п’ять стрибків. І жінка має намір збільшити власний рекорд до десяти. До речі, її син здійснив уже чотири стрибки. Хоча до армії він так і не потрапив, бо на той час завадило навчання. А так як відтепер строкову службу відмінили, за контрактом хлопець служити не виявив бажання. Та все ж, заняття парашутним спортом він не хоче покидати. Уже наприкінці весни Ірина разом із сином планують стрибнути вдвох. Для цього вони активно тренуються. Зокрема, Іра щодня займається фізичною підготовкою: підтягується, віджимається та качає прес. Особливу увагу приділяє рукам. Адже для того, аби потягнути стропу, вони повинні бути дуже сильними.
Сьогодні в жінки є ще одна мрія. Відкрити філіал військово-десантного клубу в Кобеляках.
— Та самій мені не справитись, — каже вона. — Я можу теоретично підготувати. Розповісти і показати, як укладати парашут, психологічно підготувати людину. А для навиків рукопашного бою чи вогневої підготовки потрібен чоловік, який розуміється на цій справі. Підходящу кандидатуру я поки що не знайшла.
Також Ірина Свячена мріє, що її донька Поліна, якій сьогодні п’ять років, також згодом буде стрибати з парашутом. Тим більше, що цікавість до цього виду спорту вона вже має. Адже неодноразово разом із мамою бувала на заняттях і бачила, як вона тренується.
Тож, побажаємо Ірині та її рідним удачі в освоєнні такого цікавого і захоплюючого виду спорту.
